Олена сиділа біля темного вікна, дивлячись на дощ, що накрапав. Андрій, швидше за все вже не прийде. Знову! Останнім часом він часто “затримувався” на роботі, намагаючись порозумітися наступного дня. Спочатку Олена вірила йому, але коли його відлучки стали постійними – задумалася.
А невдовзі чоловік перестав навіть пояснюватися з приводу того, чому не ночував вдома. Просто мовчав і зачинявся у кімнаті. Тепер Олена знала причину, яка переконувала його йти з дому.
Сидячи біля вікна, Олена згадувала, наскільки вони були раді, коли купили цю квартиру. Робили ремонт, купували меблі. Часу ні на що не вистачало, втомлювалися так, що засинали тільки при одному погляді на ліжко. Робили відразу все ґрунтовно, як мріяли, тому справа йшла повільно. Але в результаті вийшла не квартира, а цукерка!
Після закінчення ремонту вирішили цю справу відсвяткувати. Та й родичі наполягали, чекали на запрошення на новосілля. Ну що робити? Довелося запрошувати гостей, Олена навіть відпросилася з роботи на кілька днів.
Увечері цього дня, коли гуляння було в самому розпалі, до них забігла племінниця Галина з подругою. З батьками вона на новосілля не пішла, молоді, не до посиденьок із родичами. Але ось, вирішили заскочити на кілька хвилин, привітати новосельців. Звичайно, Олена їх запросила до столу. Вони трохи посиділи для пристойності і зібралися йти. Час був вже пізній і Андрій зголосився їх проводити. Дещо затримався, пояснив це тим, що ввечері погано ходить транспорт.
Минуло кілька днів після новосілля. Тоді Андрій вперше не з’явився вдома. Зв’язати це якось із проводженням дівчат, Олена навіть не подумала. Дзвіночок продзвенів тоді, коли Олена зустріла племінницю з подругою в торговому центрі. Це було два дні тому. За розмовою вона й не помітила, як поскаржилася племінниці, що чоловік багато працює, ось вчора знову не ночував.
Зазвичай не в її стилі ділитися такими речами. Її здивував погляд, який Галина кинула на свою подругу, а та залилася фарбою та дивилася убік. Олена швидко попрощалася і пішла. Але вдома, згадуючи дивний погляд племінниці та збентеження її подруги, вирішила поговорити із чоловіком. Дочекавшись його приходу, накрила стіл на вечерю і, коли Андрій поїв, запитала:
– Андрію, ти нічого мені не хочеш сказати?
Андрій почервонів так само, як почервоніла та дівчина, Олена навіть не знала, як звати подругу племінниці. Але її зачепило, що вони навіть червоніють однаково!
– Ні, а що я маю сказати?
– Ночувати в неї сміливості тобі вистачає, а зізнатися у цьому – ні? То й хочеш всидіти на двох стільцях? Андрію, вона ж тобі в дочки годиться!
Олена говорила навмання, але, видно, потрапила в яблучко! Андрій не став виправдовуватися, він лише підвівся, поклав руку дружині на плече, і сказав:
– Вибач, Олено, я винен!
За півгодини він пішов. Це було вчора, а сьогодні його нема. На годиннику одинадцята. Вечір. Або ніч. Олена набрала номер телефону чоловіка. Він відповів:
– Андрію, коли на тебе чекати?
– Олено, вибач, але я не прийду. Я, мабуть, зовсім не прийду. Речі заберу потім.
– Ти кохаєш її?
– Так.. Не знаю.. Вона така молода, повірила мені. І… У нас буде дитина, я не можу її залишити.
Олена мовчки відключила телефон. Дитина! Ось чому він залишається з нею! Олена та Андрій завжди мріяли про дітей, але не виходило, а потім якось змирилися, віддалилися. Жили собі, що тут поробиш. Олена запропонувала взяти дитину, але Андрій був проти – або свій, або ніякий!
Так і жили, самі, не сподівалися, не чекали. А потім це новосілля, Галина з подругою, і закрутилось! Несподівано, неочікуванно, і дівчина чекає на дитину, від її чоловіка! Знаючи, як Андрій хотів малюка, вона розуміла, що залишилася сама, Андрій ніколи не відмовиться від своєї дитини.
Випадкова зустріч? Нічого б не було, якби того дня племінниця не забігла у гості, щоб привітати їх з новосіллям! Випадок! Чи доля? Хто знає! Нічого не виправити, не змінити, залишається лише сидіти біля вікна, згадуючи те, як вони були колись щасливі!
