– Наталя, ти вдома? Повз іду, хочу зайти.
– Так, мамо, вдома, заходь.
Наталя тільки-но прийшла з супермаркету, розкладала продукти з пакету. Відкрилися вхідні двері, мама прийшла.
– Та я в на огляд ходила, стільки всього навиписували, де стільки грошей взяти.. Ого, ось це ви затарюєтеся. Чого тільки нема, і м’ясо, і фрукти, і цукерки хороші. Нам з батьком наші пенсії не дозволяють так!
– Це я на тиждень продуктів купила. Ну, у нас із Вадимом магазин свій, звідти й дохід. На зарплату в 8 тисяч, звичайно, не змогли б такого дозволити. На ось, візьми ці продукти, я собі потім ще куплю. І гроші візьми.
– Я цукерок відсиплю, дітям Світланки, вони такого зроду не їли. І банани візьму. А собі м’ясо. У вас багато грошей, ще купите!
– Мамо, у Світлани чоловік є, нехай іде працює, і будуть у них гроші. Світлана теж все чекає чогось, за копійки працює в цій конторі.
– У Андрія спина нездужає, не всяка робота йому підходить, от і перебирає. А Світлана пішла б, та нікуди. Ти ж не хочеш її брати в магазин продавцем, краще чужу жінку посадити. Сестра, називається!
– Мамо, досить, Андрій напрацював тоді в нас, пам’ятаєш? Одні збитки від нього були, ледар він, спиною все прикривається. На дивані відлежав, мабуть. Ми з Вадимом зареклися брати на роботу родичів та знайомих.
– Зрозуміло. Ситий голодного не розуміє. Пощастило вам, звичайно, дешево магазин купили, обробили, а тепер у грошах купаєтесь. Пощастило просто.
– Та ні, мамо, не пощастило. Ми в кредит залізли, ризикнули, купили розвалюху, стільки праці вклали, тепер плоди пожинаємо. А якщо нічого не робити, лежати на дивані, як Андрій, і скаржитися на всіх, то нічого не буде.
– Ох, доню, черства ти, гроші так впливають, видно… Гаразд, піду я. На город ще йти треба, стільки роботи там.
Мама взяла пакет і гроші та пішла. Наталка сіла на стілець і заплакала від образи. Ось завжди так, що б не зробила, все не так.
Світлана була молодшою сестрою. Наталці було 5 років, коли та народилася. З дитинства Світлана була слабенькою, мама часто лежала з нею в палатах. Наталя рано навчилася готувати, прибирати у хаті.
Світлані завжди діставалося все найкраще. Вона ж слабенька і молодша. Батько з матір’ю не могли на неї намилуватися.
– Треба ж, яка гарна дочка у нас народилася. Від наречених спокою не буде, рано заміж вийде, мабуть. І не аби за кого. А Наталка непоказна вродилася, але господиня гарна, на смачні пиріжки може хтось і клюне.
Наталці було прикро це слухати. Вона справді сильно відрізнялася зовні від батьків та сестри. Ті були всі світловолосі, блакитноокі. А у Наталя було чорне волосся та зелені очі.
Правду відкрила бабуся. Промовилася. Наталю удочерили, коли їй було шість місяців. Не стало дальньої родичка, ніхто не захотів виховувати дівчинку, яка лишилася. Батька не було, а єдина бабуся була старенька.
Батько і мати Наталки забрали її. У них не виходило народити свою дитину, і вони вирішили, що краще вже взяти далеку родичку, ніж невідому чию дитину.
Як це часто буває, згодом народилася у них своя дочка. І вся любов і ласка діставалися їй. Те, що Наталя нерідна, ніколи не обговорювалося, цю тему не чіпали.
Наталя перша вийшла заміж. З великого кохання. Вадим був із простої родини, де Наталю дуже добре прийняли його батьки. Народився син.
Світлана довго перебирала наречених. То негарний, то бідний, то мамі не сподобався. Андрій підкорив її щедрістю та легким характером. Як потім з’ясувалося, гроші на розваги він потай брав у батьків, які відкладали на машину.
Зрештою, ні машини, ні грошей. Зате Світлану привів додому, одружився. Батькам вона не сподобалася. Характерна та примхлива. Вони залишили молодим квартиру та поїхали до села.
Світлана народила двох синів, Андрій вічно був у пошуку роботи. Мама вмовила Наталку взяти його до них у магазин, водієм. Спочатку їм не сподобалася ідея. Андрій був лінивим, нахабним.
У результаті Андрій поламав робочу машину, за яку відмовився виплачувати.
Тепер мама просила взяти Світлану, але Наталя та Вадим не хотіли більше зв’язуватися із родичами.
Наступного дня Наталка сиділа в офісі, розбирала папери. Подзвонила Світлана.
– Наталю, мамі стало погано на городі вчора, викликали швидку, забрали її. Сьогодні сказали, що стан тяжкий. Ось чого її понесло на цей город, здоров’я вже не те, а вона на грядках там своїх нахиляється.
– Ну, їй марно було говорити. Тобі ж все старалася, щоб своя картопля та помідори були, економія. Я заїду до неї, дізнаюся що і як, може що потрібно. Дякую, що сказала.
Наталя щодня їздила в лікарню, мамі стало краще, але вона не вставала. Через деякий час її треба було забирати.
– Світлана, за мамою потрібен догляд. Я не можу покинути магазин. Ти також працюєш. Потрібна доглядальниця. Пропоную тобі звільнитися і доглядати за мамою, а я краще тобі платитиму, ніж чужій людині. Як ти дивишся на це? Батько сам не впорається.
– Ну ні. Ти, значить, не можеш піти з роботи, а я можу? Я не хочу цілими днями сидіти з нею. На роботі мені подобається, хоч зарплата і маленька, але у нас хороший колектив, весело.
– Ну, дивись сама. Значить, я шукатиму доглядальницю. Я не можу кинути роботу, Вадим без мене не впорається, ми залишимося без доходу. Адже я допомагаю батькам, та й вам, мама постійно то гроші просить для вас, то продукти.
– Ще чого, де ти нам допомогла? Андрія виперли, ремонт машини хотіли на нього вчепити, а адже там не його вина була, то обставини склалися! А продукти ми ніколи не просили в тебе!
Наталка знайшла гарну жінку – доглядальницю, платила їй. Світлана періодично навідувалася відвідати маму.
Мамі не подобалося, що її доглядає доглядальниця. Вона постійно вимовляла Наталці
– Що, гроші дорожчі за матір? Сама не захотіла сидіти зі мною?
– Мамо, ну я й так допомагаю, як можу. Що поганого в доглядальниці? Світлана не захотіла звільнятися, а я не можу, магазин сам працювати не буде.
– Зрозуміло. Вигадала відмовку. На Світлану все спихнути хотіла. А в неї сім’я, двоє дітей, коли їй мене доглядати? Ех, черства ти..
Наталка допомагала матері до останньої хвилини. Коли її не стало, весь клопіт і витрати Наталка взяла на себе.
– Ну все, Наталко. Може й добре, що мами нема.. Стільки сил і грошей витрачено було. Це ж пам’ятник скоро ставити треба, у мене таких грошей немає, доведеться тобі взяти це на себе.
Все-таки ти винна батькам, вони тебе колись удочерили, невідомо що б з тобою було, по дитбудинках вешталася б. А так у сім’ї, що любить, виросла.
– Та я і поставлю, хто ж ще … Хоч я і черства, як говорила мама, а совість у мене є.
– До речі, сестро, не займеш трохи грошей? Андрій роботу шукає, та все не щастить йому… А моїх грошей, як завжди, не вистачає. Мами немає тепер, допомогти нікому.
– Ні Світлано. Вчіться самі добувати гроші. Досить. З цього дня я стану справді черствою!
Наталка розвернулася і пішла до виходу швидким кроком. Світлана дивилася їй услід, думаючи, де тепер брати гроші.
