Валентина Іванівна ображено замовкла. Видно було, що якщо зараз щось сказати, то буде серйозна сварка.
Валерія мовчала. Їй було смішно спостерігати за своєю свекрухою.
– Ну як же ж так можна, – не витримала і сказала Валентина Іванівна. – Ось я у твої роки…
– Що тут у вас знову відбувається? – на кухню зайшов її син Борис.
– Ні-ні! Нічого! Я просто кажу, чого ж так довго невісточка моя роботу знайти не може? – заголосила свекруха награно-лагідним голоском.
Борис здивовано глянув на дружину. Валерія посміхнулася, підморгнула йому й розвела руками.
– Отак якось! – сказала вона.
– Піду я, мабуть, – зазбиралася Валентина Іванівна. – В магазин ще треба зайти. Хліба куплю й чаю. Дорого все стало, вже не порозкошуєш, аби живим бути…
– Так, ми ж вам тут дещо приготували! – пародіюючи свекруху, награно-лагідним голосом сказала Валерія й дала гості пакет.
Валентина Іванівна глянула, що там таке й руками сплеснула від побаченого.
– Це вам гостинці, – сказала Валерія. – Ми вам там всього купили…
– А як же ж ви?! Як я вас об’їдати буду? Ще й ти не працюєш, – заголосила Валентина Іванівна.
Вона взяла пакунок і пішла. Власне, за цим пакетом жінка й приходила…
…Валерії не щастило зі свекрухами. Ось уже друга, і знову якась дивна.
Перша свекруха Валерії, Марина Степанвіна, в перший же ж день знайомства запросила її на кухню і заявила, що їй конче потрібні онуки.
Тому треба вирахувати, коли дні сприятливі для зачаття.
– Я завела спеціально календар, – сказала Марина Степанівна. – У ньому я відзначатиму «ці» дні. А ви вже постарайтеся. Давай розповідай про свої жіночі справи!
Свекруха взяла в руки ручку і вже приготувалася записувати…
Валерія тоді сприйняла це як жарт, посміялася та й пішла.
Після весілля Марина Степанівна взагалі стала поводитися, наче вона королева-мати.
Валерія повинна була у всьому її слухатися, радитися з нею з будь якого приводу і виконувати її забаганки.
Звичайно, Валерія виказувала чоловікові, а він не бачив нічого поганого в поведінці матері.
– Це ж мама! – казав перший чоловік Петро.
Велика сварка трапилася, коли здорова, енергійна свекруха попросила Валерію… Підстригти їй нігті на ногах.
– За великим рахунком, розлучення відбулося через нігті свекрухи, – відповідала Валерія, коли її запитували про причину розлучення з Петром.
…Вдруге Валерія вийшла заміж за Бориса. Чоловік – золото! І дбайливий, і добрий, і люблячий, і працьовитий!
Валерія знала, що проживе з ним усе життя. Але ось свекруха…
Борис розповідав про своє «щасливе» дитинство. Мати гульбанила, на роботах її довго не тримали.
Отримувала вона зарплату і йшла гульбанити. Борис рано навчився хазяйнувати.
Він і готував і прибирав, років із тринадцяти почав заробляти, щоб купувати продукти.
Здобув професію і поставив матері умову:
– Будеш гуляти – поїду в інше місто. Живи одна.
І мати злякалася. Гульбанити облишила, але й на роботу не влаштовувася. До свого одруження Борис повністю утримував матір.
Коли син одружився, забезпечення Валентини Іванівни закінчилося, і їй довелося шукати роботу.
Зараз вона працювала прибиральницею і мріяла про те, щоб Валерія вийшла на роботу.
Тоді Борис знову буде утримувати маму…
А Валерія й працює, просто свекрусі цього не говорить.
Ось так завжди, з пакетом продуктів і незадоволеним обличчям Валентина Іванівна йде додому.
Так, не щастить Валерії зі свекрухами…
