– Я не хочу зараз дарувати вам якусь нісенітницю, – казала Людмила синові та майбутній невістці. – Тому на весілля вам зараз нічого дарувати не буду, а трохи згодом вже вручу розкішний подарунок.
– Як вам буде зручно, – розгубилася Оля. – Ми не наполягаємо і нічого не просимо.
– Мамо, не бери в голову, все нормально, – заспокоював її Павло. – Ми будемо раді бачити тебе на нашій урочистості і без подарунків.
– Ну, з порожніми руками я точно не можу з’явитися на таку важливу подію, – впевнено казала Людмила. – Тому давайте не будемо нікому з родичів розповідати про мої тимчасові труднощі.
– Домовилися, – махнув рукою Павло.
Ольга сумнівалася у готовності майбутньої свекрухи зробити шикарний подарунок, як вона обіцяла, але у наявність матеріальних проблем вірила. Весільні витрати молоді люди оплачували самі, не залучаючи та не навантажуючи родичів. Рідня нареченої теж мала середній достаток, але їм вдалося накопичити та покласти в конверт молодятам сто тисяч. Людмила скромно вручила молодятам квіти у момент дарування. Те, що мати нареченого на весіллі без подарунка чи конверта, начебто ніхто й не помітив. Натомість після жінка сипала тостами, говорила промови та взагалі намагалася перетягувати на себе увагу присутніх на заході гостей.
– Ви навіть не уявляєте, що саме я вигадала як подарунок, – тихенько говорила Людмила молодим вже у фіналі вечора. – Вам точно сподобається і буде привід здивуватися, тільки піднесу його трохи пізніше.
– Все нормально, не хвилюйся, – заспокоював її Павло.
– Я навіть заінтригована ідеями твоєї матері, – казала Ольга. – Може, вона натякала чи ти знаєш, просто не хочеш мені розповідати?
– Я не знаю, але ти ж зі мною погодишся, що не така важлива вартість подарунка? – відчував незручність Павло. – Головне, що ми щасливі, закохані і наші близькі люди завжди поряд.
Тільки жіноча цікавість не давала спокою Олі, і вона навіть намагалася у свекрухи вивідати таку важливу таємницю. Тільки Людмила продовжувала інтригувати, говорити завуальовано та приховувати правду.
– Якщо я все зараз розповім, тоді не цікаво буде, – посміхалася Людмила. – Потрібно запастись терпінням і просто дочекатися.
Павло цю тему не торкався, Ольга чекала і вірила у диво, але його якось не відбувалося. З кожним місяцем тема весільного подарунка від свекрухи звучала все рідше і викликала в жінки роздратування. Через сім місяців після весілля Оля зважилася нагадати свекрусі, чим дуже її образила.
– Ну, зрозуміло, тебе цікавить лише матеріальний бік питання, – образилася Людмила на невістку. – Краще б спитала, як мені живеться, і чи не потрібна допомога?
– Якщо щось потрібне, то ви так і скажіть, ми готові підтримати, – не розуміла причини такого невдоволення Оля.
Але Людмила нічого не говорила прямо, тільки грала роль ображеної і навіть синові на зухвалість дружини нажалілася.
– Не набридай ти матері ти з цим подарунком, – просив Павло дружину. – Вона мені влаштувала таку сцену, що жодних сил та терпіння не вистачить.
– Але вона так довго витримувала інтригу, що я не могла впоратися з цікавістю і просто вирішила поцікавитись, – виправдовувалася Оля.
Більше вона не хотіла розмовляти про неприємну історію і взагалі намагалася тримати дистанцію у спілкуванні зі свекрухою. Але й така поведінка образила Людмилу, тож знову понеслися скарги, які вона вивалювала на сина.
– Ну, зрозуміло, поки твоя дружина чекала від мене крутий подарунок, так і крутилася навколо мене, – невдоволено висловлювалася вона. – А як тільки зрозуміла, що його може не бути, одразу носом почала крутити і уникати мене.
– Це неправда, Оля не меркантильна, – виправдовувався Павло.
– Тоді знайди логічне пояснення її поведінці, – не здавалася Людмила. – Після останньої розмови про подарунок вона взагалі носа до мене в будинок не показує і розмовляє крізь зуби.
– Просто твоїй матері не подобається все, щоб я не робила, – виправдовувалася Ольга. – Спочатку її дратувало моя підвищена увага, тепер дратує дистанція. Завтра вона може висловити мені за неправильний погляд або вираз обличчя, що не сподобався?
– Просто мама думає, що нам від неї потрібні лише гроші та подарунки, – парирував Павло.
– Ага, тож майже за рік подружнього життя вона нічого нам не подарувала, – нагадувала Ольга. – Якщо на те пішло, то мої батьки постійно гостинці передають, продуктами з дачі діляться і ніколи в гості з порожніми руками не приходять.
– Ти натякаєш на те, що моя мати приходить до нас із порожніми руками? – переживав Павло. – Але в мене крім неї нікого немає, і прошу поважати рідну для мене людину.
– Та не питання, – не могла мовчати Ольга. – Але за фактом Людмила приходить просто так, але ніколи не цурається можливості у нас смачно поїсти і з собою прихопити контейнери з їжею.
Більше ніхто не згадував про злощасну обіцянку подарунку на весілля, бо тепер у подружжя були інші причини та приводи для сварок. Всі вони зводилися до Людмили, яка не втрачала нагоди підкинути дров у багаття і внести розбрат у стосунки сина з дружиною. При цьому родичам і знайомим жінка з блаженним виразом обличчя розповідала про трепетне ставлення до невістки.
– Ми вже навколо Олі кружляємо, все догодити намагаємося, але подяки – нуль, – розповідала вона. – Я ніколи у стосунки не втручаюся, подарунки їй дорогі дарую. Навіть планувала передарувати дорогу брошку, отриману у спадок від своєї бабусі, а ось яка подяка.
Непосвячені в справжній стан справ люди співчували Людмилі, головою кивали та бажали терпіння. А вона настільки переконливо грала свою роль, що ні в кого не виникало сумнівів щодо правдивості її слів. Особливо сильно жінка увійшла в роль напередодні першої річниці весілля сина.
– Ну, чекайте від мене мега сюрпризу, – казала вона, отримавши запрошення на невелике сімейне свято.
– Може, не варто турбуватися? – Розхвилювалася Оля.
– Обов’язково врахую твою думку, тільки вчиню на свій розсуд, зрозуміло? – єхидно сказала Людмила.
– Тобі обов’язково треба у всьому заперечувати матері? – сердився потім Павло. – Нехай дарує, що хоче, або взагалі не дарує нічого, ми сто разів обговорювали цю тему.
– Ось саме, просто ми ще не до кінця використовували її весільний подарунок, тож презент на річницю буде вже зайвим, – нервово жартувала Ольга.
Потім подружжя домовилося не сваритися з цього приводу та тему із подарунками закрити. На вечерю запросили батьків та пару близьких друзів посидіти у кафе. Рідня Олі на ситцеве весілля презентувала гарну скатертину ручної роботи, постільну білизну та набір рушників. Друзі підготували спільний подарунок у вигляді посуду, чашок та гарних келихів. Людмила прийшла з великою листівкою, святкове привітання з якої вона зачитувала хвилин десять. На цьому вкладення Людмили у свято було закінчено, оскільки вона вважала достатнім сольний виступ та потребувала овацій за прочитаний твір.
– Якщо ти хоч слово скажеш про подарунки, то ми знову посваримося, – попереджав дружину Павло відразу після повернення додому.
– Не скажу і не збиралася, – виправдовувалася Ольга. – Все нормально, давай просто відпочинемо після метушливого дня.
Оля змовчала і тему не розвивала, прийнявши поведінку та хитрість свекрухи. Тільки в неї знайшлися слова, коли на свій ювілей, святкування якого було заплановано через місяць, Людмила замовила синові та невістці дорогий телефон собі у подарунок.
– Я так розумію, ми збираємося виконувати замовлення? – скептично поцікавилася Ольга.
– Але мамі потрібен новий телефон, а для нас це не надто накладно, – виправдовувався Павло. – Чи ти виступаєш проти?
– Звичайно ж, ні, – намагалася стримуватись Оля. – Просто хочу нагадати, що за місяць день народження у моєї мами, тож подарунки мають бути в одному ціновому діапазоні.
Павло тільки зітхнув важко, підраховуючи вартість замовлення матері та прикидаючи, чи зможе потягти найближчим часом щось подібне до тещі. Після підбитого балансу довелося вносити корективи, і на ювілей Людмила отримала простенький телефон із бюджетної серії, чим залишилася вкрай незадоволена. Вона навіть здогадувалася, хто спровокував її улюбленого сина на таку жадібність, і вже вигадувала варіанти, як за це провчити невістку.
