— Іменинниця наша зовсім нікудишня господиня. Курку спалила, дитину заспокоїти не може, стіл не накрила, – перераховувала свекруха збентеженій свасі. – Ставлю тобі двійку за виховання доньки!
Ніна Іванівна, мама Олени, придумала, як врятувати іменини доньки. Хоч і знала, що свати і зять не схвалять її ідею…
Коли Олена, ще не будучи дружиною Володимира, уперше потрапила на його день народження, вона захопилася тим, яка велика і дружна в хлопця сім’я. Щосвята за великим багато накритим столом збиралися всі родичі, це була традиція, яку не порушували жодного року, настільки свято її шанували.
— Які ви молодці! Рідко зустрінеш такі дружні сім’ї, – раділа Олена за коханого.
Вона ще не знала, що на неї чекає в цій родині…
Олена ще до весілля відзначила особливість сімейства – всі свята вони намагалися відзначати вдома. Жінки готували величезну кількість смачних страв, негласно змагаючись у кулінарній майстерності. Ставши дружиною Вови, Олена і сама так одного разу приймала гостей на свято вдома, витративши весь день на готування та прибирання.
Через рік після весілля у пари зʼявилася дівчинка. Алінка була здоровою та красивою дівчинкою, але малятко весь час кричало, і не завжди вдавалося його швидко заспокоїти годуванням або зміною підгузка.
— Ваша дитина абсолютно здорова. Усі діти кричать, – пояснили лікарі.
До виписки Олена була вимучена. Чоловік зустрів дружину і доньку квітами і кулями. Виписку не відзначали, і це Олену анітрохи не засмутило.
Уже ввечері того ж дня, щойно Аліна заснула, Володя поцікавився в дружини, що в них на вечерю.
— Давай зварю пельмені, – запропонувала вона.
— Може, приготуєш борщ?
— Вова, борщ варити довше, а я дуже втомилася, хочу поїсти і полежати.
— Гаразд, давай пельмені, – погодився чоловік. – І помий підлогу, ти ж знаєш, я терпіти не можу, коли крихти до ніг прилипають!
— Любий, я так втомилася! Може, ти сам помиєш? – Олена склала руки в благальному жесті.
— Ні, люба, так не піде. На шию собі сісти я не дам. Я заробляю гроші, ти займаєшся домом і дитиною, – серйозно відповів той.
Довелося Олені готувати вечерю, накривати на стіл, поївши, мити підлогу. А там уже й Алінка прокинулася і знову почала горланити.
У такому божевільному ритмі Олена прожила два тижні. Володимир вимагав порядку і смачної їжі вдома. При цьому вважав, що і дитиною займатися цілком і повністю повинна дружина, а він лише за настроєм може брати доньку на руки. Але настрій у нього бував нечасто.
При цьому весь сімейний бюджет зберігався у них на спеціальному рахунку, і розпоряджався ним чоловік. Він переказував дружині гроші тільки на найнеобхідніше.
— Олено, у тебе через тиждень день народження. Мама питає, о котрій годині ми чекаємо гостей, – запитав якось Вова.
Жінка вдарила себе долонею по лобі – вона зовсім забула про своє свято!
— Коханий, я не буду відзначати цього разу. Алінка маленька, я весь час втомлююся…
— Будеш, – перебив її чоловік. – Мама вже сестер запросила, і дядько Мишко з Житомира приїде цього дня, залишилося тільки час позначити.
— Вова, може, відзначимо в якомусь недорогому кафе? – запитала вона.
— Навіщо в кафе? У нас простора вітальня і розсувний стіл якраз для таких випадків, – насупив брови Володимир. – Запечи курочку, відвари картоплі. Салатів побільше зроби. І нарізку. Підемо разом у магазин сьогодні і купимо продукти.
— Стільки всього наготувати? – жахнулася Олена. – Та коли ж я це все зроблю, якщо Алінка з рук не злазить? Давай замовимо готову їжу.
— Готова їжа коштує дорожче. Чому я маю переплачувати, коли в мене дружина в декреті, вдома сидить. Адже тобі не треба ходити на роботу, от і займайся своїми жіночими обов’язками.
— Давай хоча б перенесемо на вихідний день! Я попрошу маму допомогти мені…
— Ні, ми не можемо перенести на вихідні, – втрачаючи терпіння, пояснював Вова. – У твій день народження приїде дядько Мишко, у нього зранку прийом у лікарні, потім він буде в нас. Нехай мама бере відгул, якщо не змогла виховати доньку більш хазяйновитою.
Олена хотіла заперечити чоловікові, але в кімнаті заплакала Алінка. Жінка пішла до малятка. Сил сперечатися в неї не було зовсім, вона була з тих людей, кого скандали дуже стомлюють, висмоктують усю енергію. Заспокоївши дитину, Олена зателефонувала мамі й розповіла їй про свою ситуацію. Та обіцяла що-небудь придумати.
Усю ніч напередодні свого свята Олена не спала – Аліна знову плакала. А вранці її розбудив чоловік.
— З днем народження! Подарунок і квіти будуть увечері, а поки я збираюся, приготуй мені сніданок.
Жінка слухняно поплелася на кухню.
— Любий, може, все ж замовимо готову їжу? Не будемо говорити гостям, що я не сама готувала… – Олена сподівалася, що чоловікові буде складно відмовити їй у такий день.
Але він знову відмовив.
— Мама подзвонила, вони скоро будуть у нас, – сказав він, йдучи.
Олена вирішила, що свекруха якщо не допоможе їй із готуванням, то хоча б подивиться за Аліною. Як вона помилялася…
Батьки Володимира приїхали з п’ятирічним онуком Олегом.
— Привіт, іменинниця! – Ольга Анатоліївна обійняла невістку. – Привітання будуть пізніше, а поки що приймай гостей!
Олежка був маленьким ураганом. Ледве переступивши поріг, він почав хапати з туалетного столика косметику Олени, відкривати тюбики, видавлювати їхній вміст.
— Олеже, не чіпай! – суворо сказала господиня квартири.
— Не кричи на нього! – обрубала свекруха. – Це ж дитина! Та до того ж він ще прихворів… Чаю налий нам. Ми не снідали.
— Прихворів? – насторожилася Олена. – Чим?
— Та он соплі по коліно. Чай буде?
Олена залишила гостей у коридорі, сама пройшла на кухню. Наливаючи чай, жінка заспокоювала себе думкою, що Олег не наблизиться до Алінки, і тоді малятко не заразиться. Але ледь вона поставила останню наповнену чашку на стіл, з дитячої почувся крик Аліни.
Кулею Олена прилетіла до доньки і застигла: свекруха тримала на руках дівчинку і улюлюкала. Поруч стояв задоволений свекор, а Олег нарізав кола навколо бабусі.
— Олеже, а ну присядь, потримай сестричку. А дідусь вас сфотографує на пам’ять, – розпоряджалася Ольга Анатоліївна.
— Давайте він не буде підходити до Аліни, щоб не заразити її.
Хлопчик шмигнув носом, зло подивившись на тітку. Ольга Анатоліївна нагадала Олені, що вони не снідали, і треба б господині поквапитися. Зауваження з приводу хвороби Олега вона проігнорувала.
— Проходьте на кухню, чай на столі, бутерброди зробіть самі, будь ласка. А я поки що Аліну погодую і поміняю їй підгузок.
Гості перемістилися на кухню. Звідки до господині донеслися неголосні голосіння свекрухи: яка ледача в неї невістка, не може навіть сніданок нормальний приготувати.
Погодувавши доньку, Олена взяла її на руки і принесла в кухню. Свекруха ще пила чай, і взяти внучку не могла. Олена запитала свекра, чи не потримає той дитину, але Ігор Петрович повідомив, що почувається недобре, і йому потрібно прилягти. Неспокійний племінник заканючив цукерки. Ольга Анатоліївна запитала, чи все готово в Олени до приходу гостей. Алінка знову почала плакати.
Молода мама не знала, за що схопитися і як би їй не розірватися на частини. Насилу заспокоївши доньку, вона повернулася на кухню до свекрухи, яка воркувала з онуком. Олена сподівалася, що Ольга Анатоліївна допоможе їй із готуванням, але та вирішила взяти роль стороннього спостерігача, і лише оцінювала, як невістка справляється із завданнями.
Олена діставала з холодильника продукти, роблячи кілька справ одночасно. Поки замаринована з вечора курка запікалася в духовці, вона чистила картоплю. У цей час щось із гуркотом упало у вітальні й почувся різкий пронизливий крик – це залишений без нагляду Олег впустив квітковий горщик із підвіконня. Олена кинулася прибирати землю, сподіваючись, що свекруха зупинить її і запропонує допомогу, але ні…
— Олено, Алінка прокинулася, кричить, – повідомила Ольга Анатоліївна, не зрушивши з місця.
Мабуть, крик Олега розбудив крихітку. Заспокоїти її було цього разу ще складніше, Олена вся змокла, поки заколисувала дівчинку. Ольга Анатоліївна, розмовляючи телефоном із сестрою і братом, пройшла до чоловіка в спальню.
Коли Алінка заснула, Олена почула запах гару…
Курка! Жінка кинулася до духовки, відчинила дверцята, і кухня почала швидко заповнюватися чорним їдким димом.
— Ой, що це? Горимо? – закричала свекруха, вриваючись у кухню.
— Ні, це курка згоріла! Відчиняйте вікна скрізь і закрийте дитячу, щоб дим не потрапив туди!
Переполох у квартирі закінчився тільки через півгодини. Коли дим вивітрився, обвуглену курку відправили на смітник, а Олена знову заспокоювала доньку, яка кричала.
— Так, не справляєшся ти, – видала свекруха, осудливо дивлячись на невістку. – Загублене покоління. У наш час ні машинок пральних, ні пилососів не було, а якось встигали з дітьми, і чисто було завжди! Ще й працювали.
Сльози вже душили Олену, і вона розуміла, що якщо щось відповість, то просто розреветься.
Пролунав дзвінок у двері. Приїхала мама Олени Ніна Іванівна. Усе-таки змогла втекти з роботи раніше, щоб допомогти доньці.
— Здрастуй, сватонько, – розкинула обійми Ольга Анатоліївна. – Ох і двійку я тобі ставлю за виховання доньки!
Ніна Іванівна застигла, з подивом дивлячись то на свекруху, то на Олену.
— Дитину заспокоїти не може, приготувати обід – теж. Три години минуло, а вона тільки й зробила, що курку спалила! Я вже мовчу про те, яким сніданком нас нагодувала – бутерброди довелося самим різати…
Олена плакала. Ніна Іванівна взяла в неї Алінку, Олена одразу кинулася на кухню. Коли її мама зайшла слідом, Олена дочищала картоплю.
— Привели Олежку, він, мало того, що весь у соплях і може Алінку заразити, так ще й усю квартиру розніс мені, – шепотіла господиня, ковтаючи сльози. Свекор зі свекрухою в цей час сиділи у вітальні й обговорювали невістку. – Кілька разів розбудили Аліну, а заспокоювати мені доводилося… Проґавила курку через це, та й узагалі нічого не встигаю! А вони тільки ходять і називають мене недотепою, кажуть, що ганьблю їхнього Вову Це найгірший день народження в моєму житті!
Олена розревілася.
— Так, ну все, досить, – не витримала Ніна Іванівна. – Зараз ти підеш, вмиєшся. Одягнеш найкрасивішу сукню… І я тебе заберу до нас на дачу. Бігом у душ!
Поки Олена милася, Ніна Іванівна вийшла з онукою на балкон і обдзвонила всіх подруг дочки.
За кілька годин на дачі Ніни Іванівни щосили кипіло життя: подруги Олени робили овочеві нарізки, смажили шашлики, поки молода бабуся няньчилася з Аліною. І тільки іменинниця відсипалася в затишному дачному будиночку. Їй було непросто, але вона змогла відключити телефон і не думати про чоловіка та його рідню.
Коли стіл був накритий, її розбудили і влаштували дівчині найкращий день народження!
Телефон вона ввімкнула тільки вранці. На неї чекали сотні пропущених дзвінків, що не дивно
— Де ти? Куди зникла вчора? Зганьбила мене перед усією ріднею, та як ти могла! Швидко повертайся додому, я тобі влаштую! – кричав розлючений чоловік у слухавку.
— Додому я не повернуся. Мама приїде за моїми речами. Ми розлучаємося. Якщо тобі потрібна жінка тільки для того, щоб обслуговувати тебе і твою рідню, то знайди собі іншу. І так, забезпечувати нас тобі все ж доведеться. Я обов’язково подам на аліменти.
Вона поклала слухавку. З цього дня почалося її нове життя.
