– Знову дай? Скільки можна? Я ж в минулому місяці тобі вислала тисячу євро? Куди ти їх поділа? – питаю я доньку.
Людмила мені телефонує лише тоді, коли їй гроші потрібні. Вона не соромиться, називає такі суми, що мені вже комір завертається.
Я в Грецію поїхала ще 17 років тому. Тоді доньці теж 17 було, вона щойно школу закінчила.
Я собі подумала, що вдома мене вже нічого не тримає, адже донька доросла, чоловіка в мене немає, я ще молода, повна сил – то ж зараз найкращий час поїхати і щось заробити і для себе, і для доньки.
Тоді ще жива була моя мама, і вона мене в цьому підтримала. Пообіцяла, що і за Людмилою пригляне, і допоможе мені будуватися.
Так ми і зробили, я поїхала в Грецію, стала заробляти гроші. Донька моя поступила в коледж, але провчилася лише рік і потім приїхала додому з округлим животиком.
Довелося мені додому повертатися і весілля робити. Добре, що хоч майбутній зять мені сподобався. Хлопець він хороший, щоправда, молодий дуже, всього на 2 роки був старшим за мою доньку.
Сваха теж мені сподобалася, тиха, скромна, вона як і я сама дитину ростила, в багатстві вони ніколи не жили.
Але якщо вже так сталося, що дитинка буде, ми перечити не стали, зробили весілля і молодята залишилися у мене вдома.
Жили спочатку в тих умовах, які були. Це вже потім я трохи заробила грошей, і ми стали розбудовувати нашу хату. Зять хоч і був молодий, та до роботи беручкий. Він керував будовою як зрілий господар, а багато чого і сам навчився робити.
Жили вони тоді доволі бідно, бо донька в декреті була, один зять працював, а всі ті гроші, які я висилала, витрачалися строго на будову.
Зять навіть спеціальний зошит з витратами завів, в якому записував де, що, коли і за що купив, щоб переді мною звітувати, такий чесний був. Я від нього тих звітів не вимагала, бо довіряла йому, а інакше я йому всі гроші не висилала б.
Коли вже будинок був майже готовий, і залишалося лише жити і радіти, моя донька мені зателефонувала в Грецію і повідомила, що хоче розлучатися.
– Як розлучатися? Ти що таке кажеш? У тебе ж такий добрий чоловік. Що ти собі таке вигадала? – кажу.
– Я його розлюбила. Молода була, не розуміла, що роблю. А тепер я зустріла справжнє кохання, і я хочу розлучення, – наполягала на своєму донька.
Що б я собі там не говорила, але донька слухати мене не стала. Вона розлучилася з чоловіком, зять пішов від нас без будьте здорові, мені його так шкода було, що словами не передати. Але що я могла вдіяти?
Хто був коханим доньки, заради якого вона зруйнувала сім’ю, я так і не дізналася, бо невдовзі вони вони розлучилися. Донька тепер живе сама, і сама виховує дитину.
Я не раз пропонувала їй вернутися до чоловіка, адже він собі так нікого і не знайшов, але Людмила не хотіла. Вона зовсім розслабилася, на роботу теж не ходила. А жила за ті гроші, які я висилала. І так було довгих 17 років.
Тепер я втомилася, і сказала, що більше жодного євро доньці не дам. Вже дійшло до того, що їй тисячі євро в місяць мало. Нехай сама працює, тоді буде знати ціну грошам.
Людмила замість того, щоб висновки зробити і за розум взятися, вона мені заявила, що їде у Францію, там у неї якийсь чоловік з’явився. А свою 15-річну доньку вона саму вдома залишає.
Я зателефонувала колишньому зятю, бо весь цей час я підтримувала з ним зв’язок, і запропонувала йому переїжджати до мене і жити там разом з донькою.
А щоб він знову не опинився в дурнях, то я переписала на нього половину свого будинку. Він на це заслужив.
Людмила як про це дізналася, стала мене картати, мовляв, як я так можу, адже він мені чужий, а вона – донька рідна, і ще невідомо як у неї складеться з тим чоловіком у Франції, може їй доведеться повернутися.
Але я її попередила, що тепер це вже будуть чисто її проблеми. Свого рішення я вже не зміню – половину будинку я переписала на зятя.
А яка ваша думка? Я правильно все зробила чи ні?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
