Допомагаю бабусі, чим можу. Пенсія в неї хороша, майже шість тисяч, але все одно допомагаю: мені не важко, а їй приємно.
На пенсію бабусі систематично претендує брат, він одружений, їм завжди грошей не вистачає. Брат та його дружина з тих людей, які за тиждень зарплату спустять, а до наступної, лапу смоктати не хочуть, тож по рідні побираються.
Мені здається, що брат із дружиною вважають, що шість тисяч гривень для однієї пенсіонерки — надто жирна сума!
Тому вони всіляко намагаються виправити цю несправедливість і залишити частину грошей у своїх кишенях, їм потрібніші.
Нещодавно з’явилася можливість купити хорошу картоплю, ми з чоловіком собі взяли п’ятдесят кілограмів, і двадцять я купила для бабусі.
Відвезла, мішок із картоплею бабуся вирішила зберігати під кухонним столом. Їй дуже сподобався презент, цей овоч бабуся поважає, готова їсти на сніданок, обід та вечерю.
Наступного разу приїхала до бабусі, тижнів за півтора, напевно, сіли чай пити. Бабуся розповіла, що напередодні братик з дружиною заїжджали, картоплі трохи попросили.
Але їх безсоромні очі, миттю все побачили й рознюхали! Бабуся їм пакет дала, думала, візьме пару кілограм, а братова дружина половину мішка загребла.
Бабуся посоромилася щось говорити в той момент, коли її картоплю “грабували”. А мені поскаржилася: нічого собі в їхньому розумінні «трохи».
Мене це так зачепило: я картоплю замовила, сплатила, бабусі привезла. Бабусі! Не цим хапугам!
Вдома ніяк заспокоїтися не могла, все бубоніла всякі погані слівця на адресу брата та його дружини. Чоловік, мабуть, утомився слухати, і вирішив пожартувати:
– То поїдь, та забери!
А що я? Поїхала та забрала! Без дзвінка, як вони люблять приїжджати. Чоловік пальцем біля скроні крутив, коли я його слова серйозно сприйняла.
А що смішного? Чому мої кровні триста гривень мають осісти в чужих руках? Я для брата працюю, чи що? Може, мені ще й зарплату йому віддавати?
Приїхала до брата. Його дружина на кухні орудувала товкачем у каструлі, пюре робила. Вже картоплю пустили в справу, злидні! Відразу висловилася:
– Я все розумію, зараз усім важко! Приїхала за картоплею! Я її купила для бабусі, а не для вас! Скільки ви забрали? Половину?
– Це десять кілограмів. Давайте так: або повертаєте картоплю, або платите п’ятнадцять гривень за кілограм!
Брат почав погоджуватися, що віддасть гроші, але його дружина мала іншу думку:
– Забирай картоплю! Раз не полінувалась і приїхала! Пюре теж забереш? — посміхнулася вона.
– А заберу!
Переді мною на стіл була поставлена гаряча каструля, братова дружина з грюкотом накрила каструлю кришкою і зробила запрошуючий жест:
– Забирай!
Забрала! Спочатку каструлю з пюре в машину поставила, потім за картоплею піднялася. Брат допомагати відмовився, він, бачите, не носій! Коли йшла з картоплею, слідом мені прилетіла вимога братової дружини:
– Каструлю повернути не забудь!
– Не забуду! Мені, на відміну від деяких, чужого не треба! — відповіла я.
Коли під’їхала до будинку, з під’їзду вийшов чоловік, якому я зателефонувала та попросила допомогти з занесенням картоплі до квартири.
Мені не хотілося двічі підійматися. Коли він спустився, побачив каструлю і почув, що там пюре, його зігнуло від сміху. Він аж сльози втирав, доки додому картоплю тяг!
Знаю, я вчинила дуже сумнівно, але, гадаю, мене можна зрозуміти: вони мене дістали! Бісить їх споживче ставлення до бабусі! А брати чужу картоплю, взагалі, нахабство!
Картоплю бабусі повернула, наказала, більше ні картоплини в загребущі руки брата не давати. Каструля теж вирушила до власниці, мені справді чужого не треба!
А пюре ми викинули: на воді, рідке, фу – так страву зіпсувати! Пюре – це справа принципу, щоб знали, що чужого не можна чіпати! Смішно, але справедливо! Не знаходите?
