Мені 50 років. Відзначивши ювілей у колі своїх друзів, я згадала, як мені всі говорили, що у 50 років я пошкодую, що не вийшла заміж і не планувала дитину. І ось мені ті самі 50 років і я не шкодую!
Я прожила ці роки для себе на втіху. Мені ніколи не хотілося сім’ї, приходячи додому з роботи, я була щаслива, що одна, що мені не треба готувати вечерю, перевіряти уроки, займатися дітьми та чоловіком.
Я просто відпочивала та робила те, що хотіла. Могла дозволити собі будь-яку їжу, відпочинок, подивитися фільм, який хочу та коли хочу.
Іноді їздила у гості до подруги, у неї троє дітей. Мені такого спілкування вистачало на кілька місяців. Після того я тільки переконувалася, що хочу жити сама.
Але наше суспільство засуджує таких як я. Прийнято бути заміжньою, мати сім’ю. Скільки я вислухала від батьків, знайомих, друзів, колег по роботі.
Зізнаюся, почувала себе не такою, як усі. Але комфорт дорожчий. Єдине, що залишилося почуття провини перед батьками, що не виправдала їх очікування, що позбавила їх онуків.
Але я їм завжди казала, що треба було планувати двох чи трьох дітей, але вони не хотіли себе обтяжувати, обмежилися тільки мною. От і не підстрахували себе.
Багато моїх заміжніх подруг завжди були зайняті дітьми, потім онуками, економили заради них і при зустрічі зі мною вдавали, що щасливі. Але парадокс у тому, що ті, у кого чоловік пив і ображав їх, співчували мені, що я позбавлена такого щастя.
Вдавали, що щасливі у шлюбі. А мій колишній однокласник сказав, що самотні жінки ночами плачуть у подушку.
Я дивилася на його тьмяне обличчя, пивний живіт і мене накрило співчуття до його дружини.
Вважаю, що кожен із нас має право жити так, як хоче. Я ніколи не втручалася в чужі справи і не хочу, щоби втручалися в моє життя і давали поради.
