Коли набрав мене Матвій, я дуже здивувалась, адже його голосу не чула 15 років. Він почав розпитувати, як я, як життя, і все ніяк не міг озвучити справжню причину дзвінка. Зрештою я не витримала і прямо запитала, чого ж він раптом про мене згадав і зателефонував аж до Італії. Його відповідь мене збентежила і тепер я розгублена і не знаю, як бути.
За Матвія заміж я йшла зі щирої любові. Скажу чесно, що ні до того, ні після я не мала ні до кого от таких почуттів. То не за красу, а за душу я його покохала, бо такого щирого доброго чоловіка я не зустрічала до того і не бачу досі.
Мені подруги заздрили, бо ж Матвій на руках мене носив і це у всіх сенсах. Був уважним і завбачливим. Коли я потрапила до стаціонару, то на ноги поставив усіх кого міг і увесь час був поруч мене.
Звісно ж я погодилась вийти за нього коли він зробив пропозицію. Оскільки ні моя, ні його сім’я не були заможними, весілля грати не стали. Зібрали родичів і просто посиділи у дружному сімейному колі.
У Матвія була одна лиш мама. Рита Володимирівна сама його ростила і їй було дуже не просто, адже все життя вона працювала санітаркою і грошей у сім’ї не було ніколи.
— Добре, хоч квартира трикімнатна, то я здавала одну кімнату завжди. За комунальні мала чим заплатити.
Ми думали винайняли окреме житло, та Рита Володимирівна почала просити того не робити:
— Працювати на те, аби оплатити чужим людям? Нащо, поясніть, якщо є моя трикімнатна квартира? Живіть собі, робіть усе під себе, все одно воно ваше є і буде.
Мама мене відмовляла, звісно. Попереджала, що то не життя у домі свекрухи, але Матвій був добрим і я не бачила ніяких ознак того, що його мама має інакший характер. Запевнила маму у тому, що вона помиляється і що у мене все буде добре.
Не вийшло у нас сім’ї. Рита Володимирівна не дала нам бути тією сім’єю. Вона жила нашим життям, втручалась у кожну розмову, маніпулювала і робила усе, аби вижити мене із квартири. Робила те не відкрито, а тишком.
Для Матвія вона була “мамусею”, яка піклується про сина і робить усе заради нього. Коли я почала просити все ж з’їхати, свекруха аж у стаціонар потрапила, бо ж я надумала її сина забрати і залишити її немічну і недужу одну у цілому світі.
Саме тоді моїй сестрі потрібна була напарниця у Італії. Вона мене не кликала, я сама напросилась. Я кохала Матвія,. мені було його шкода, але я добре бачила, що сім’ї у нас немає і не буде ніколи, Рита Володимирівна не дасть.
От так я 15 рік в Італії і є. Тут доглядаємо із сестрою літню пару стареньких Італійців. Я вже давно наскладала собі на квартиру, але поки не наважуюсь її придбати, та й не знаю де саме хочу жити. Їжджу світом коли маю відпустку, живу життям звичайної заробітчанки.
Аж тут – дзвінок із незнайомого номера. Голос Матвія я впізнала одразу, хай і не чула його 15 років. Скажу чесно, мене дуже схвилював той дзвінок, аж млосно стало.
Матвій довго ходив колами, говорив ні про що, але зрештою таки зважився:
— Мами немає уже, як два місяці, Маринко. Я дуже багато думав, переосмислив усе своє життя. Ти ж знаєш, я не маю іншої сім’ї, та й не хотів мати ніколи. Усі ці роки я за тобою сумував. Повертайся додому. Ми ж і досі не розлучені, давай створимо справжню родину: двоє діток, ні краще троє, або четверо. Придбаємо будинок за містом. Я кохаю тебе і завжди кохав.
Нині я ходжу сама не своя, так збентежив мене той дзвінок. Сестра лиш посміялась, сказала, що Матвію потрібна нова нянька і радить навіть не думати про те, аби до нього повернутись.
А я не знаю як мені бути. Я кохаю свого чоловіка, завжди кохала. Я не маю кавалерів, мені і не цікаво, адже у душі лиш образ Матвія.
Дуже не хочу знову зробити помилку і каятись. Може хто був у такій ситуації? То як же мені бути, підкажіть?
Головна картинка ілюстративна.
