– Ну, скажи мені, синку, поки я був на роботі, до нас заходили якісь дядьки? – Вадим посадив на коліна чотирирічного сина, граючи роль доброго батька перед своєю матір’ю.
На ділі, на сина він звертав уваги набагато менше, ніж на свій комп’ютер.
– Наша матуся добре поводилася?
Ліза на це питання лише очі закотила, пробурчала щось під ніс, і продовжила накривати на стіл. Гостя була, м’яко кажучи, непрохана.
Дівчина ніяк не могла порозумітися зі свекрухою, бо вона завжди знаходила якийсь привід для сварки.
То прибрано недостатньо чисто, то вечеря приготована не смачно. А вже той факт, що дівчина відмовлялася прасувати чисельні сорочки чоловіка, бо у них дорогий відпарювач вдома, з ним і дитина впорається, розлючував Антоніну Львівну.
– Чому мій дорогий синочок має витрачати свій час на жіночу роботу?
– Може тому, що заробляє майже втричі менше за мене, хоч я і сиджу у декреті?
Ось і зараз свекруха з зарозумілим виглядом сиділа на дивані, невдоволено підібгавши губи. На її думку, Ліза була не достатньо привітна та доброзичлива.
– Як ти насмілилася змушувати мене чекати, відповідаючи на якийсь терміновий дзвінок? – Чому ти дитину кинула на Вадима, він дуже втомився, бо тільки пів години, як прийшов з роботи.
– Ні тобі повечеряти не встиг, ні відпочити… І вже бавиться з дитиною!
– Мамочка чудова! – широко посміхнувся малюк, прилипаючи до батька.
– Бабусю я не люблю, і йти до неї на ручки я не хочу. Якась вона зла! – А дядько… Дядько приходив, – Максим насупив чоло, згадуючи, хто був у них у хаті. – Високий такий, у синьому костюмі.
– І що він робив? Цей високий дядько у синьому костюмі? – підозріло примружився чоловік, краєм ока помічаючи, як зацікавилася відповіддю його мати.
– Не знаю, – безтурботно відповів хлопчик, бовтаючи ніжками. – Я в кімнаті був, із машинками грав. А дядько був із мамою на кухні.
– А я казала! – переможно вигукнула Антоніна Львівна. – Говорила! А ти все свою дружину захищав, мовляв, вона з дому працює. Тепер зрозуміло, яка у неї тут робота, і за що їй такі гроші платять!
– Залиште свої брудні натяки при собі! – Ліза з гучним стукотом опустила на стіл повний кухоль чаю, розплескавши половину вмісту по столу. – Кожен судить у міру своєї розбещеності!
– Та як ти смієш, так зі мною розмовляти! – задихнулася від обурення жінка! – Тебе твоя власна дитина здала, а ти ще смієш грубити!
– Максим, скажи, будь ласка, таткові, чи було у дядька щось написано на спині? – з лагідною усмішкою звернулася до хлопчика Ліза. На зло чоловіка, що роздмухував ніздрі, вона принципово на нього не дивилася.
– Було, – кивнув Максим. – Такі великі, білі літери! – малюк змахнув раками, намагаючись показати, наскільки великими вони були, і мало не впав з батьківських колін.
– І що з цього випливає? – Повчальним тоном поцікавилася Ліза у чоловіка. – Тільки те, що нам нарешті полагодили душ у ванній! Про що я тебе просила вже півтора тижня!
– Я й так на роботі втомлююся, а тут якийсь душ… – обурено почав чоловік, але дружина його навіть не стала слухати. Дівчина просто забрала хлопчика з його колін, пригладила розтріпані світлі кучері, і відправила сина у свою кімнату.
– Все зрозуміло, знову будете лаятись, – ображено промовив Максим. – Я мультики гучніше увімкну, лайтеся.
Дочекавшись, поки син покине кімнату, Ліза знову повернулася до чоловіка. Тепер її тон став набагато жорсткішим.
– Працюєш? Та ти ці пів дня штани в офісі просиджуєш, у стрілялки граєш. Адже сам розповідав, що у вас роботи майже немає!
– Приносиш у будинок якісь копійки, які сам і витрачаєш! Ти коли востаннє у крамниці був? Продукти купував? Речі дитині? Я вже мовчу про іграшки!
– Не смій підвищувати на мене голос! – заявив чоловік, мигцем поглядаючи на матір. – Сантехнік, як же! Знаю, який це був сантехнік! Знаєш хто ти після цього?
– Ще одне слово, і ти вилетиш із цієї квартири разом із речами!
Терпець Лізи урвався. Коли вона виходила заміж, то сподівалася, що буде за чоловіком, як за кам’яною стіною. Що саме Вадим розв’язуватиме проблеми, що виникають, і забезпечуватиме сім’ю.
Але, її мрії не справдилися. Чоловік виявився справжнім маминим синком, який навіть у поліклініку сам сходити не може! Щось полагодити? На все одна відповідь – я не вмію, виклич фахівця.
Ось тільки грошей на цього фахівця він не давав, вважаючи, що не повинен вкладатися у квартиру, яка цілком належить дружині.
– Продаймо цю квартиру, і купімо іншу? Тоді я почуватимуся в ній господарем, і усуватиму всі проблеми.
Чи треба говорити, що Ліза категорично відмовилася це робити?
А із грошима взагалі був цирк. Спочатку Вадим заробляв цілком пристойно, але після того, як у них з’явився син, ситуація різко змінилася.
На роботі почалися скорочення, замовлень поменшало, як, відповідно і грошей. Лізі довелося терміново повертатися на свою роботу, благо для цього навіть з дому виходити не треба. Керівник пішов назустріч молодій мамі.
Тепер основним здобувачем у сім’ї стала Ліза. Встигаючи й за дитиною доглянути, і виконувати роботу, і домашні справи зробити – дівчина жахливо втомлювалася.
А Вадим приходив із роботи, вечеряв, кидав брудний посуд на столі, та сідав за комп’ютер. Він, бачите, хотів відпочити…
– Вимітатися з квартири? Та я й сам піду! І на розлучення подам! Всім знайомим розповім, що приводом для цього став твій сантехнік!
Антоніна Львівна сиділа і з задоволеним виглядом, та підтакувала синові. Вона поки що не розуміла, що з розлученням пропадуть і пристойні гроші, які щомісяця переказував їй син. А коли зрозуміє, буде вже надто пізно…
Ліза спочатку засмутилася, але незабаром зрозуміла, що без чоловіка їй живеться набагато легше. Ніхто не влаштовує скандали, вимагаючи вечерю із трьох страв.
Ніхто не розкидає речі. Ніхто не сидить опівночі за комп’ютером, заважаючи їй спати. А найголовніше, з’явилося чимало вільних грошей, які Ліза із задоволенням витрачала на маленькі радощі собі та синові.
Вадим якось спробував повернутися, пишномовно заявивши, що готовий пробачити дружині, заради сина. Здається, жити в одному будинку з матір’ю йому не сподобалось.
Але він був “тактовно” надісланий дружиною, якомога далі. Бо вона нарешті зрозуміла, що їм добре і без зайвого баласту…
