Ольга відчинила двері квартири та увійшла всередину. Олексій незворушно лежав і дивився телевізор.
– Олю, це ти? Увечері в клуб сходимо? Тільки дочку відвези батькам!, – крикнув він, не виходячи.
– Матуся прийшла! Привіт! – з кімнати вибігла п’ятирічна Марійка та обняла її за ноги.
– Ти як? Ви поїли?, – Ольга пройшла на кухню. У раковині стояла порожня тарілка з-під пельменів, на столі валялися якісь упаковки з-під напівфабрикатів.
– Ти їла?”, – запитала вона в Марійки.
– Тільки сік допила, який з учора залишався, – тихо відповіла дівчинка.
Відчуваючи, як усередині все закипає, молода жінка пройшла до зали.
– Олексію, що таке? Я ж тобі сказала, сходити в магазин, ти сьогодні зарплатню отримав. Купи продуктів!, – відповіла вона.
– А я й купив. М’ясо там ще у морозилці. Що за паніка?, – він впритул подивився на неї зеленими очима, які ще недавно зводили з глузду.
– Олексію, ну треба було молочне купити, соку, фруктів якихось. Вона що, пельмені твої буде їсти? Дитина це, Олексій! – намагаючись не дратуватись, почала пояснювати Ольга.
З Олексієм вони почали жити нещодавно. Вона переїхала до нього у квартиру. Подружки заздрили – красень зовні, із гарною роботою, машиною. 27 років (самій Ользі було 30 років). Не одружений.
Ольга теж була гарна – зовнішність у стилі Барбі, висока, білявка, з великими блакитними очима. Вона раділа, що нарешті знайшла своє щастя.
Хотілося мати поряд принца. Щоб і зовні гарний, і з гарними якостями.
Планку другої половини в неї було завищено. Досить і того, що одного разу друг покинув її з дитиною і зник у невідомому напрямку.
Тепер вона гідна найкращого! Так Ольга й міркувала. З Олексієм познайомились у клубі. Роман стрімко набирав обертів.
Щоправда, дізнавшись про існування дитини, Олексій не зрадів. Але Ольга, закохана, яка не думає про погане, подумала про те, що він ще молодий. А Марійку, полюбить він її.
З батьками Олексій поки не знайомився. І коли вона несміливо зробила спробу запросити до себе маму та тата, відповів:
– Олю, ну давай хоч звикнемо одне до одного! Ти дочку вже взяла з собою, що зараз, всіх своїх родичів тут збереш?
– Ну, вони ж не жити, просто, дізнатися ближче, – несміливо почала вона.
– Ні. Я поки що… не готовий. Трохи зачекаємо, добре? – Олексій ніжно поцілував її у носик.
І тут розігралася ця сцена.
– Олексію, ти просто…. У тебе немає дітей і ти не розумієш. Дитині потрібне інше харчування. Зайшов би, йогуртів там узяв чи ще чогось. Ну нічого, ти звикнеш. Може, знову в магазин сходиш? А то я нічого не купувала, думала, що ти закупився, – почала Ольга.
Марійка, взявши у мами йогурт, тихенько пішла на кухню. Вона була дуже спокійна та вихована.
Ніколи не вередувала, дорослим не докучала. Любила малювати, вбирати ляльок.
– Ідеальна дитина!, – заздрісно коментували знайомі.
Тут же розповідаючи про поведінку своїх дітей. Ольга обернулася, щоб вийти за донькою, але її зупинив Олексій.
– Чуєш, Олю. А ти що мені сцени влаштовуєш, га? Ми ж начебто домовилися, щоб без цих жіночих істерик? – відповів він.
– Які сцени, Олексію? Ти отримав гроші, пішов у магазин. Важко було щось купити? – розвела руками Ольга.
– Стривай. Я купив, що не так? – запитав він.
– Ні, але ти купив для нас. Ти думаєш, що Марійка також буде це їсти. – почала вона, але він її обірвав на півслові.
– Та я нічого не думаю! Я для нас і купував! До чого тут взагалі твоя Марійка, я не зрозумів?
– Як це? Але ж вона… Їй же треба, – Ольга відчула дискомфорт у горлі.
– Слухай, як їй треба, ти й купуй. Вибач, але заперечувати чужу дитину я не висловлював бажання. Спочатку там йогурти-соки. Що далі? Плаття, туфлі, підготовка до школи та інше? Вона мені хто? Чого я її спонсорувати мушу, га?
Їй батько рідний не допомагає, сама казала, кинув тебе. Ані аліментів, нічого. А тут такий добрий дядько знайшовся, на якого ти свою дочку хочеш повісити?
Може, ти їй ще скажеш мене «татом» називати? Знаєш, що я дозволив тобі взяти її до себе у квартиру. Цього мало?
Але купувати їй нічого не збираюся. І гроші теж давати. На тебе – так. Хочеш, ходімо купимо тобі, що треба. Косметику, одяг, у клуб сходимо. Але на дівчинку я не дам жодної копійки, ти зрозуміла? – Олексій стояв поруч і дивився їй у вічі.
Ольга відмовлялася вірити почутому. Так не буває. І принци так не поводяться.
А вона хвалилася подругам… Що шубу нову купили. Що парфуми дорогих брендів купує.
– Олексію, ти зараз… Ти серйозно? – вона відчула, що починає плакати.
– Олю, не драматизуй, га? Через якийсь некуплений йогурт і сік почала сваритися. Ти молода жінка, тобі треба життя своє влаштовувати. У тебе мати дома сидить, батько один працює. Віддай їй Марійку та й годі. Будеш грошей їй давати зі своїх, зрозуміло. І нормально житимемо, – Олексій спробував її обійняти.
– Віддати? Та ти при своєму розумі? Вона що, хом’ячок? Олексію, ти що таке кажеш? Якщо ти мене кохаєш, то, моя дитина… Її ти теж маєш любити! – відповіла Ольга.
– Повинен? Та я нічого тобі не винен! Це ти від когось народжувала, йому ці вимоги та висувай! Говорили мені хлопці, не зв’язуйся. Подивися на себе!
Одиначка не першої свіжості, з причепом. На ринку наречених найдешевше коштуєш!
Радій, хоч я підібрав! Що ти дивишся на мене? 18-20-річних красунь повно! Тому що вас повно, а чоловіків замало. А ти б зі мною зустрічалася б, якби я був як страшним?
А? І жив би в гуртожитку? Чи взагалі не працював? Ти ж на це повелася! А зараз від мене вчинків чекаєш? Вибач. Не до мене! – І Олексій відвернувся до екрана.
Вона не пам’ятала, як вийшла з кімнати, зачинивши двері.
– Мамо, ти чого? Мамо, ти навіщо плачеш? Ти й так утомилася на роботі. А зараз плачеш! Мамо, не треба! Я тебе люблю, – шепотіла Марійка, витираючи сльози з її обличчя.
За годину вони вийшли з квартири Олексія з речами. Та й перевезти їх
усі не встигли. Викликали таксі.
Таксист на вигляд був добрим, жваво поклав усе в багажник, посадив Марійку в дитяче крісло.
– Ти чого така серйозна, принцеса? Хочеш соку? Чи яблучко? Бери, воно мите. Дівчина, я вашій дочці яблучко дам? – Таксист повернувся до Ольги, яка нічого не бачила і не чула.
– А? Що? Та не треба. Його ж мити треба, – відповіла Ольга.
– Мите вже! Чи сік? Вишневий ось. Потрібно? Бо у вас донька мало не плаче, – не відставав чоловік.
– Ви що? Всім клієнтам соки та яблука роздаєте? Благодійністю займаєтесь? – різко відповіла вона.
– Та ні, що ви. Просто в мене зміна скоро закінчується, я додому одразу. А яблука із селища, від бабусі. Вона моєму Костянтину наклала знову гостинців і смаколиків, тож я й запропонував. Діти ж. Вони завжди смачного хочуть, – посміхнувся таксист.
Марійка дивилася на матір.
– Ну, візьми, – дозволила Ольга.
Таксист зашелестів пакетами та простягнув Марійці яблуко, сирок у глазурі та шоколадку.
– Не треба так багато. Собі залиште, – посміхнулася Ольга.
– Там повно. Бабуся у нас. Все балує та балує Костянтина. Він такий великий у мене, самостійний, вісім років уже. І суп уміє варити, і салати. Вдома все робить, коли я на роботі. І уроки встигне, і з собакою погуляє. Шпіц у нас, старенький уже, – продовжував розповідати водій під час поїздки.
– Дружина, мабуть, відпочиває? З такими чоловіком та сином, – запитала Ольга.
– Нема її. Мамки нашої. Ніколи не хворіла, а тут і все. Молода така. Костянтину тоді лише два роки було, – помовчавши, відповів він.
– Вибачте, – почервоніла Ольга.
– Та нічого. Ми справляємося якось, – продовжив той.
– Ще зустрінете своє щастя, – промовила вона.
– Та не думаю. Дівчатам зараз красені потрібні та з грошима. Ну, нічого, нам і так нормально. Звикли вже. Людина до всього звикає. навіть до самотності. Тим більше у мене син є. Треба заради дітей жити. А кохання, ну немає, так і що робити. Зараз он заїду ще Костянтину м’ячик новий куплю. Старий десь загубили, – відповів таксист.
Біля будинку батьків він допоміг Ользі вивантажити речі. Погладив Марійку по голові.
– Не сумуйте. Ви прямо, як з картинки обидві. Донька на вас схожа. Така ж красуня! Ну, дай Вам Бог всього! – І добродушний таксист поїхав.
Вдома Ольга замкнулася у своїй кімнаті. Вона не мала сил навіть нічого пояснювати батькам. Ті малювали з Марійкою. І запитань не ставили. Надійшло повідомлення від Олексія:
– Коли перестанеш ображатися – повертайся. Але тільки на моїх умовах!
Ольга занесла його до чорного списку і плакала всю ніч. Наступного дня знайшла сили поговорити з матір’ю.
– Доню! Він нехай як хоче, так і живе, справа особиста. Але те, як він до твоєї дитини ставиться? Ні, з такою людиною жити не можна! Марійка – золота дівчинка!
Як вона може стати на заваді? Принцу зраділа? Ну біжи до нього, а дівчинку лиши нам! Як він радив! Чи зможеш так?
Потрібно, щоб чоловік вас обох любив! Захищав! Оберігав, дбав! І чому дитина – це причіп? Це маленька людина, надія, опора. І не він вас бере, а ви його! До себе в серце пускаєте! Дивись спочатку, як до дочки твоєї ставляться! Це і буде показником любові до тебе! А що ти захоплювалася, що красень. Олю, з обличчя воду не пити! — мама поцілувала Ольгу і пішла на кухню пекти з Марійкою пиріжки.
Через два тижні, виходячи з Марійкою з магазину з пакетами, Ольга почула, що хтось торкнувся її плеча. Обернулася. Той самий таксист. А поруч із ним – темноволосий сіроокий хлопчик. З ямочками на щічках, зовсім не схожий на батька.
– Доброго дня! А ви теж за продуктами прийшли? – запитав чоловік.
– Так… гуляли тут поряд. Марійці треба було дещо з одягу купити. Але вона хотіла пальто у квіточку літню, а тут такого немає, – відповіла Ольга.
– Я знаю, де є, тітонько. Ми там куртку мені купували. І саме мама з дівчинкою на зразок вашої, маленької, купували таке! – відповів хлопчик.
– Костянтин, ну що ти, вони знають, де! – намагався втрутитися батько.
– Та гаразд, скажи, куди йти треба? – посміхнулася Ольга.
– Навіщо йти? Ми з батьком на машині. Довеземо вас. Давайте я сумки понесу ваші! – Костянтин взяв із рук приголомшеної Ольги пакунки.
– Так … Не представилися чомусь. Мене Михайлом кличуть, – сказав таксист.
– Ольга.
Дорогою Костянтин розповів, що вони сьогодні з татом картоплю робитимуть у бабусі на багатті за будинком. І шашлики. І якщо Ольга хоче, то може прийти. Разом із Марійкою.
– Що то за чоловік з тобою був? Біля торгового центру? Товстий такий! – зателефонувала їй увечері подруга.
– Він не товстий. А дуже добрий. Михайло це, – відповіла Ольга.
Ольга та Михайло одружилися за пів року. Чоловік все робить для сім’ї.
Він любить Марійку, як рідну дочку. Костянтин у всьому допомагає дівчинці та новій мамі.
– Як королева почуваюся! Не думала, що відразу знайду сім’ю і мене так любитимуть мої хлопчики! – сміється Ольга.
Але вона задоволена. Михайла та його турботу гідно оцінила. Той багато працює. Накопичив їй та дітям на відпочинок.
– А вдвох потім з’їздимо! Головне – зараз ви відпочинете! – усміхнувся він.
Він просто дуже любить свою сім’ю, цей простий і зовсім не ідеальний зовні чоловік.
