– Олено, поговорити треба. – Чоловік, Роман, прийшов додому похмурим. Він узагалі мало посміхався. Олена пояснювала це проблемами на роботі.
Фінансова ситуація в родині була нестабільною. Співробітників заводу, де працював Роман, скорочували, а його залишили за умови того, що зарплата буде вдвічі меншою. В умовах вузької спеціальності, яка була в Романа, Олена розуміла, що чоловікові буде важко знайти щось інше.
І щодня, коли він приходив додому, вона з жахом чекала звісток, що скоротили і його.
– Кажи… – тихо сказала Олена, відклавши справи на кухні.
– Я хочу синові машину подарувати.
– Роме, але в нас грошей немає!
– Я кредит узяв.
– Тобі дали?!
– Так. Щоправда, під великий відсоток. Але нічого, паски затягнемо тугіше.
– Але ми й так живемо небагато! Куди вже більше затягувати? – важко зітхнула Олена.
– Досить скиглити! Твоє пісне обличчя набридло! Якщо ми з тобою нічого не нажили, Дмитро не повинен страждати! Йому хочеться машину, значить, буде!
Чоловік не сказав, що автомобіль уже було обрано і за нього було віддано аванс.
– Навіщо ти тоді зі мною радишся, якщо вже все вирішив? – запитала дружина.
– Та справа така… Мене з роботи звільнили.
Олена навіть присіла.
– Значить, ніяких покупок і кредитів.
– Пізно. Назад шляху немає. Я, звісно, шукатиму роботу, але тобі доведеться вийти знову на підробіток. Інакше нічим буде платити.
– Я не хочу знову мити підлогу! Тоді це був крайній захід, потрібні були гроші на оплату навчання. Але тепер…
– Можеш піти на підробіток в інше місце. Тільки куди тебе візьмуть із твоєю освітою і кар’єрою листоноші? І з таким зовнішнім виглядом! – Роман зло розсміявся.
– Я не хочу. Ні!
Олена закрила обличчя руками.
Роман пішов. Нічого не відповів.
Увечері в гості прийшов Дмитро.
– Мамо, привіт! У мене новина! Я з підробітку звільнився, навіщо мені займатися дурницями, коли друзі заробляють на день по три тисячі!
– Це де ж такі зарплати? – ахнула Олена.
– У таксі. Батько мені машину підігнав. Буду на ній працювати. Тепер і вчитися не треба, коли такі хороші гроші в кишеню течуть.
– Дмитре, не треба тобі кидати навчання! Освіта потрібна.
– Хто б казав! Сама якийсь технікум закінчила і що? Нічого! Порожнеча! – розсміявся Дмитро. У той момент він був схожий на Рому, і Олена поїжилася.
– Загалом, матусю, – сказав пасинок, – татка з роботи поперли. Знаєш, так?
– Так. Говорив.
– Ти ж розумієш, що перший час, поки я не зароблю, а він буде в пошуках, тобі доведеться трохи покрутитися…
– Дмитре, я була готова оплатити твоє навчання. Але примхи… Ні.
– Ти мені казала, що я для тебе як син! А тепер що?! Як у сім’ї проблеми, ти мене вже й за рідного не вважаєш?! – Дмитро подивився на мачуху з невдоволенням.
– Ти мені як рідний, не кажи дурниць.
– Значить, тобі для мого щастя нічого не має бути шкода. До речі, я тобі й роботу вже знайшов. Ось. – Хлопець простягнув листівку.
“Потрібен співробітник клінінгу. Оплата висока”.
– Це що?
– Робота. Твій щасливий квиток. Я вже зателефонував, домовився, що ти на співбесіду прийдеш. Тож поквапся. Я це… Відвезу тебе. – Дмитро дістав ключі з кишені. – Бачила? Поки ти гальмуєш, батько вже й тачку мені пригнав!
Олена з жахом подивилася на ключі. Тепер ця машина ставала її тягарем, який потрібно було виплачувати.
– Є ще варіант – можеш свою квартиру продати. Але я б не хотів до вас назад повертатися. Якщо тільки її розміняти на дві однушки. Одну продати, щоб кредит за машину покрити…
– Навіть не думай! – перервала його Олена. Пасинок жив у її двокімнатній, але продавати ту квартиру вона не планувала.
– Ну ось, я так і знав… Поїхали. Чекати не будуть.
Олена подумала і пішла за пасинком. Зрештою, навіть якщо не враховувати кредит, найближчі місяці треба було якось виживати.
– Це куди ти мене привіз? – ахнула Олена, побачивши велику сучасну будівлю.
– Ну… адреса така. Ти йди, розбирайся. А мені їхати треба. Справи.
Дмитро висадив мачуху на дорозі й різко рвонув із місця. Олені нічого не залишилося, окрім як піти.
– Так, вам сюди. На 5 поверх, треті двері ліворуч, – повідомив охоронець.
Олена почувалася не у своїй тарілці. Повз ходили дуже яскраві й добре вбрані жінки та чоловіки. Олена зазначила, що в багатьох був професійний макіяж.
Місце не було схоже на житловий будинок. А напис “Студія” натякав, де треба було працювати.
“Продюсер” – було написано на потрібних дверях.
Олена постукала.
– Ви на співбесіду?
– Так…
– Проходьте.
Чоловік років тридцяти п’яти подивився на Олену згори донизу. Олені стало некомфортно.
– Нам потрібна прибиральниця. Треба мити підлогу, туалети. Ви готові?
– А зарплата?
– Ось. – Він написав на папірці цифру, яка Олену влаштувала.
– Ще треба буде займатися питаннями підготовки костюмів – відпарити, віднести в пральню.
– Добре.
– Ви вже зрозуміли, що в нас телевізійне шоу? Усе, що тут відбувається – залишається тут. Зарплата висока, бо треба вміти не тільки драїти підлогу, а й тримати язик за зубами. Ясно?
– Ясно, – Олена опустила очі.
– Уніформа в кінці коридору. Ідіть.
– Уже?
– Так! – закотив очі продюсер. – Увечері за розрахунком. Приходити о третій, і до дев’ятої тут.
– Гаразд.
Олена пішла. Вона не могла відмовитися.
Робота була важкою, але, можна сказати, цікавою. Іноді вдавалося подивитися на зйомки “за лаштунками”, але найбільше Олені подобалося готувати сценічні костюми. А головною перевагою була щоденна виплата.
Щоправда, гроші тут же доводилося відкладати на “кредит”. І все ж Олену заспокоювало те, що вона робить усе можливе для сім’ї. Хоча сама вона цих грошей не бачила.
– А ти чого обідаєш у підсобці? – запитала одного разу колега з клінінгу, Марія. Вони рідко перетиналися, бо працювали в різні зміни.
– Ну… Мені соромно в загальній їдальні їсти.
– Це ще чому?
– Там усі такі… Красиві… А я…
– Ой, краса – таке специфічне поняття! – розсміялася Марія. – Ти б бачила, які крокодилихи іноді приходять на одне шоу…
Вона осіклася, а потім зробила жест “рот на замку”.
– Це я до того, що будь-яка жінка гарна, головне, правильно її вдягнути. Ось ти, наприклад, коли манікюр робила востаннє? – Марія взяла Олену за руку і примружилася.
– Який манікюр? Я постійно з ганчіркою… – Олена сором’язливо сховала руки. Шкіра була неідеальною, та й нігті були тонкими, ламкими…
– Я теж із ганчіркою! І що? – Марія зняла рукавичку і показала свої ручки. – Любити себе треба! Ніхто не полюбить, якщо не ти…
– У мене чоловік, син… – тихо сказала Олена. – Вони мене люблять…
Марія посміхнулася і пішла.
А потім сталося те, що стало справжнім ударом для Олени.
– Сьогодні в нас корпоратив на честь 8го Березня, – заявив начальник, зібравши дівчат і видав їм премію. Того вечора Олена мала працювати до 9, але закінчила раніше.
– Ти з нами, Олено? – сказала Марія.
– Ні, дівчатка, я додому… У мене сім’я.
– Тоді премію витрать на себе! Не віддавай чоловікові! Обіцяєш?
– Угу… – кивнула Олена.
Вона йшла додому в піднесеному настрої. Купила хорошого сиру і пляшку сухого, щоб на свято відкрити. Знала, що в чоловіка і пасинка з грошима негусто.
Відчинивши двері так, щоб її не почули, вона пройшла на кухню і сховала пляшку “до свята”. У цей момент вона і почула розмову чоловіка з пасинком.
– Машину я розбив. Не сильно, але фару доведеться міняти, – заявив Дмитро.
– Я не знаю, де брати гроші. Оленка і так мені все віддає. Там на кредит і на їжу. Ще квартиру оплачувати.
– А ти сам-то на роботу коли влаштуєшся?
– Дурний! Я працюю! Це я Оленці сказав, що мене вигнали, щоб вона більше грошей приносила.
– Во, татусь! Молодець…
– Я б із нею давно розійшовся, та кредит платити не хочеться. До того ж зручно, що вона тобі квартиру свою віддала. Ось виплатить твою машину Олена, ми натиснемо, і нехай квартиру відпише.
– Або хоча б розміняє на дві…
– Краще мати двокімнатну, ніж однушку, дурний! – фиркнув Роман.
– Ну так.
– Загалом, потерплю її ще, рік-другий і до Свєтки піду.
– А це хто?
– Сусідка твоєї бабки. Аж надто в неї гарні очі, – засміявся Роман. – Вона справді не така дурна, як Оленка: одразу сказала, що на других ролях не буде! Наполягає на розлученні. Але заради такої жінки можна мою міль і кинути… Там кров із молоком! А тут шкіра, кістки і мішки під очима!
– Так, я взагалі не знаю, тату, навіщо ти з Оленою одружився.
– Щоб тебе на ноги поставити!
Чоловіки щось ще обговорювали, а Олена тихенько забрала делікатеси, ключі від квартири і вийшла непоміченою.
Собі на 8 Березня вона зробила несподіваний подарунок: поміняла замки у квартирі, де жив пасинок.
Коли Дмитро прийшов, його зустрів новий замок. Олена не відчинила. Їхні номери вона заблокувала.
Роман приїжджав, бив у двері, але жінка не відчинила. Вона вирішила, що подасть на розлучення найближчим часом.
Вранці наступного дня Олена на пошту не пішла. Вона відпросилася і поїхала відразу в студію.
Марія вже була на зміні.
– Ну як? Добре погуляли? – Олена намагалася посміхнутися.
– Так! А ти чого так рано?
– Хочу поговорити з начальством. Буду брати дві зміни. Піду з пошти.
– О… Твої остаточно на шию сіли?
Замість відповіді Олена раптово розридалася.
– Ну що ти? Тихіше… – Марія відклала ганчірку й обійняла колегу. – Розкажи, що сталося. Можеш мені довіряти.
І Олена виклала все.
Про те, як ростила Дмитра, як вислуховувала його підліткові претензії, про те, як свекруха скаржилася їй на життя, як Роман сів на шию… як не цінував. Використовував.
– Ти молодець, усе правильно зробила. Нехай тепер живуть із татом і кредит платять самі. А ти розлучайся! І на поділ майна подавай!
– Нічого мені не треба від них!
– Ти що ж це?Встряхнись! Може, ще заміж вийдеш!
– Маріє… Та кому я така потрібна?! Мені вже сорок!
– Сорок? – Марія витріщила очі. – Я думала, тобі під п’ятдесят… Не ображайся. Але ти себе зовсім запустила. Що це за руки? А що з волоссям?! Ні, так не піде.
Марія залишила прибирання і кудись пішла. А через десять хвилин привела якусь дівчину.
– Олена, так? – запитала вона.
– Так…
– Пішли.
– Куди?
– У нас зйомка сьогодні. А одна героїня, як буває, “захворіла”. Не знаємо, кого брати з резерву. Усіх уже перезнімали. А ти… Якраз. Те що треба.
– Але в мене немає досвіду…
– І добре. Все буде чесно. Розслабся і розкажи свою історію. Про домашній аб’юз, туди-сюди. Прикрась.
– Та ви що? Я не буду сміття з хати виносити… Та й працювати треба.
– Я з продюсером вирішу. Тобі за зйомку заплатять. І вийдеш іншою людиною! Ну? Раз, два… шукати іншу щасливицю?
– Ні! Я згодна.
Як Олена пережила цей день, одному Богу відомо. Були сльози, одкровення… їй навіть не довелося прикрашати. Вона просто розповіла своє життя і те, як вчинили з нею її чоловіки. Дивно, але стало легше.
– А тепер ходімо, будемо робити з тебе красуню, – сказав стиліст, який працював з Оленою після психолога.
Online therapy sessions
Олену відвернули від дзеркала, поворожили над нею, зробили макіяж…
Усе супер. Тільки руки.
– Боже, що зі шкірою?! – охнув стиліст.
– Я багато часу проводжу з водою. Засоби… Хімія.
– Ось, візьми крем. Це те, що треба. Він дуже добре пом’якшує навіть найгрубішу шкіру. У складі натуральний віск і пантенол. Спробуй. Ручки будуть, ніжні, як у немовляти! Перевірено.
Олена відразу нанесла віск. Він легко і м’яко розподілився по найсухіших місцях, шкіра швидко і жадібно забрала в себе всі поживні компоненти так, що крем увібрався миттєво і без неприємної липкості і жирності на руках. Олену приємно огорнуло ароматом теплого і домашнього вечора, а в думках спливла добра асоціація із запахом дитячого крему і турботи.
Шкіра стала м’якою і шовковистою. Їй зробили експрес-манікюр. Після цього Олена свої руки не впізнала.Спеціально для сайту Stories
– Де таке диво можна купити? А п’яти можна мазати?
– Потрібно! Для п’ят, колін, ліктів і огрубілої потрісканої шкіри. Моментально загоює будь-які тріщинки. Ой, розговорилися ми, давай, зараз буде здивування. Тримайся за стілець…
Олену розвернули до дзеркала, і вона втратила дар мови.
Із відображення на неї дивилася зовсім інша людина.
Молода, яскрава, ефектна! Така, якою вона навіть не мріяла стати.
– Подобається? Віриш, що це ти?
– Не вірю… Це сон? – Олена розплакалася.
– Так, давай без соплів! Нам ще сукню приміряти! Вставай! Зйомка не закінчена, – скомандував стиліст, і Олена посміхнулася.
Вона не знала, що буде після. Як складеться її доля, але просто зараз, у цей момент вона змінювалася. Вона зрозуміла, що має право на щастя.
Минуло кілька днів
Олена повідомила чоловікові про розлучення впевненим голосом. Було багато криків і навіть погроз, але Олена не дозволила Роману тиснути. Після розмови з психологом вона стала впевненішою.
Online therapy sessions
Жінка стала жити одна, продовжила працювати в клінінгу, але вже не соромилася приходити на спільний обід і подружилася з Марією. Її перетворення помітили всі.
Шоу вийшло на екрани, а через кілька тижнів на сторінку Олени в соцмережі підписалися люди. Її особисті повідомлення були завалені пропозиціями про зустріч від чоловіків, а жінки знаходили в ній себе і писали їй свої історії.
– Олено, тут продюсер хоче з тобою поговорити, ти зайди до нього… – сказав начальник.
Олені запропонували вести онлайн-шоу для жінок.
– Новий проект, ти нам підходиш. Ти надихнула жінок, редакцію завалили листами і відгуками. Публіка хоче бачити тебе, – сказав продюсер.
Олена погодилася, а через півроку, на її прохання, в помічниці до неї призначили Марію.
З роботою в клінінгу довелося зав’язати, втім, Олена не шкодувала. Тепер її життя не кружляло навколо швабри і чоловіка аб’юзера. Олена стала успішною і надихала жінок по всій країні. А в її сумочці завжди був крем. Якщо бути ідеальною, то в усьому!Спеціально для сайту Stories
