Тато пішов із сім’ї, коли мені було 10. В мене із пов’язані не найкращі спогади.

Тато був дуже ревнивим і на цьому фоні постійно влаштовував скандали. Не раз він міг робити маму лише через те, що вона глянула в бік якогось чоловіка, і байдуже чи це продавець в магазині, чи лікар на огляді.

Мені теж діставалось, коли просила не ображати маму. Потім після цих розбірок, я не раз чула, що тато кричав до заплаканої мами:

– Думаєш, я не знаю, що ти її нагуляла. Мені всі це кажуть, а я як сліпий ходжу, не хочу цього помічати.

Я й справді на тата ззовні й характером не схожа, та це на краще.

Згодом тато заявив, що йде до іншої жінки.

– Люда на відміну від тебе не зрадить та хвостом не крутить. – Сказав тато, коли йшов.

Після того я його не бачила. Аліменти він теж не платив. Мама змушена була працювати на двох роботах, щоб нас забезпечити. Я сама вступила до університету та за першої нагоди вийшла на роботу.

Зараз мені 25, досі живу з мамою, але тепер ми нічого не потребуємо, у нас все є. Я вдячна мамі за те, що вона мене виростила. Ми єдині одна в одної, я ще не заміж не вийшла, а мама все життя присвятила мені.

Минулого тижня тато до мене зателефонував і сказав, що важко хворий, йому потрібна операція, а допомогти немає кому. Нова дружина його кинула й пішла до молодшого чоловіка. Тепер виходить йому, окрім мене, немає до кого звернутись.

Я не знаю як вчинити. Він мій тато, але хорошого про нього я не маю що сказати та пригадати. Та й маму зрадити не хочу, допомагаючи тату, який нас покинув і знущався.

Порадьте, як вчинити?