Моя подруга провчила чоловіка за те, що він був економив на ній, а сам жив і розважався у своє задоволення.

Оля вийшла заміж не так давно – 5 років тому. З Юрою у них все було добре, у них народилася донька, якій зараз – 4.

Та з часом все почало змінюватись, Юра сказав, що даватиме гроші Олі лише, якщо вона цього заслужить. Комунальні послуги, продукти та всі решта побутові витрати він оплачував, собі та доньці теж купував необхідне, а Оля не мала вже, що й одягнути, бо за цей час їй нічого нового не купували.

Якось подруга звернулась до свого чоловіка з проханням.

–  Юро, я весь час вдома, хочу зустрітись з подругою, у неї день народження сина, то я поведу нашу донечку на свято і вип’ю кави з Лілею.

–  Я сам доцю завезу, для чого пішки по місту вештатись. А ти як хочеш кави, то зроби собі вдома і випий.

–  Юр, ти чого?

–  Нічого, я все сказав.

Після того Оля дуже плакала. Вона не могла собі самостійно нічого купити, бо ніде не працювала (Юра заборонив), а грошей їй чоловік не давав зовсім.

Ви не подумайте, я її не захищаю, бо вона моя подруга. Все так і було. І господиня вона гарна. В Олі завжди чисто, одяг попраний і попрасований, їжа приготована, щодня нова страва. Вона все робила для сім’ї, а Юра лише прискіпувався і думав, що б ще вигадати, щоб не давати дружині грошей. Щоразу, коли Оля намагалась вийти на роботу, навіть онлайн, у них був скандал. Юра кричав, що вона собі таким чином, хоче коханця знайти.

Коли я її питала:

–  Чому ти його не кинеш?

–  Не хочу, щоб донька жила в неповній сім’ї. Та й квартира його, а я ж сирота, ти знаєш. Мені нікуди йти та доньку нікуди забрати.

Взимку ситуація дійшла до абсурду. В Олі не було зимового пальта, коли вона попросила їй його купити, Юра заявив:

–  Для чого воно тобі? Ти ж все одно вдома сидиш постійно.

Після цього Олю як підмінили, вона почала шукати роботу, попри все. І знайшла. Вона пішла працювати помічником кухаря в кафе по сусідству, тоді, коли Юра був на роботі. Оля не хотіла, аби він знав, що вона працює.

Вдома в них теж були зміни. Подруга рідше прибирала і готувала. Коли Юра починав кричати, чому немає що їсти, то Оля говорила:

–  За будь-яку роботу всюди платять. От і ти мені плати. Хочеш їсти, плати – і я приготую. Так само і з прибиранням, і з лікуванням дитини, коли вона хворіє, і з усім іншим.

–  Ти що збожеволіла? Хто з чоловіка за таке гроші бере? Це твій обов’язок!

–  А твій обов’язок – утримувати сім’ю. Ти цього не робиш. Я нічого не отримую за свою роботу, навіть «дякую» не скажеш. Тому буде так. Не подобається – роби це все вдома сам.

З часом Оля змінила свій стиль, зробила зачіску і манікюр з макіяжем, оновила гардероб. Юра просто бісився, бо не розумів, що ж так змінило його дружину у ставлення до нього.

Оля вже мала свої окремі гроші та невеликі заощадження. Була незалежною від чоловіка і їй це подобалось. Юру це навпаки не влаштовувало і він скандалив, що у дружини є коханець.

В таких сварках і образах подруга витримала ще рік, а потім дізналась, що її чоловік має коханку і дитину, якій лише 1,5 року. Тоді і поговорила з Юрою.

–  Ти у сьому звинувачував мене. Грошей мені не давав, ображав і принижував, коли говорив, що я маю коханця. Як виявилось все, що ти говорив про мене – робив ти сам.

–  Це ти мене до цього довела.

–  Не смій звинувачувати мене. Ти егоїст, який думає лише про себе, шкода, що я пізно це зрозуміла.

–  Ти теж не свята. Звідки у тебе гроші, якщо я тобі їх не давав?

–  Я працюю уже рік у кафе. Тепер це не важливо. Я подала на розлучення і поділ майна. Ти можеш іти до нової дружини.

–  Я не дам тобі розлучення і доньку теж не віддам.

–  Я тепер і не питатиму тебе, а зроблю як вважаю за потрібне я.

Оля відсудила у чоловіка право на опіку над донькою і половину квартири, ще половину її вартості виплатила Юрі і тепер живе з донькою сама у власному житлі. Я за багато років вперше побачила її щасливою. Рада, що у неї нарешті все добре.

Взагалі не знаю як вона жила з таким чоловіком як Юра так довго. Вважаю, що вона давно мала з ним розлучитись і не жити під постійним наглядом як в тюрмі. Ви згідні з моєю думкою?