Через п’ять років шлюбу ми з Олексієм змогли дозволити собі купівлю заміського котеджу.

За великим рахунком, у нас була міцна і щаслива сім’я. Єдине, що псувало домашній затишок, це рідкісні, але тривалі загули чоловіка.

– Ну от нарешті ми переїхали якомога далі від твоїх друзів, які тягли тебе на дно, – радісно вимовила я, розставляючи речі в новому будинку.

– Чого це вони тягли мене на дно? – здивовано спитав чоловік.

– А хіба ні? У вас будь-яка зустріч перетворювалася на гулянку. Якби я не забороняла тобі з ними бачитися, то ти б профукав усі наші накопичення, – уїдливо відповіла я.

– Ой, тільки не треба робити з мене асоціала! Я б ніколи так не вчинив, – обурено промовив чоловік.

Я посміхнулася у відповідь, і продовжила розкладати речі. У придбаному будинку були три кімнати, та простора вітальня.

У зв’язку з тим, що Олексій безбожно хропів, ми вирішили спати у різних кімнатах. Ще одну спальню ми перетворили на дитячу, її зайняв наш чотирирічний син Кирило.

Протягом тижня ми облаштувалися на новому місці, й розпочали нове життя, повне спокою та гармонії.

Однак, ця ідилія тривала недовго. Буквально за кілька місяців після переїзду, мені у сльозах зателефонувала мати.

– Доню, ми з татом розлучаємося, і він виганяє мене з квартири, – схлипуючи, повідомила Юлія Михайлівна.

– Чому він тебе виганяє? Це ваша спільна квартира! – здивовано спитала я.

– Ні, не спільна. Батько її ще до знайомства зі мною отримав, і приватизував, – сумним голосом пояснила вона. – Тому після розлучення мені нічого не дістанеться.

– Заспокойся і не реви. Я зараз подзвоню йому, і поговорю з приводу тебе, – обурено промовила я.

– Не треба, люба, я не хочу принижуватись перед ним, і тим більше ділити з ним один будинок, – гордо заявила вона. – Я краще з вами поживу. У вас тепер місця достатньо, для мене кімната точно знайдеться.

У мене язик не повернувся відмовити матері, попри її досить нахабне висловлювання.
– Звичайно, приїдь до нас, я підготую тобі окрему кімнату, – сказала я, і важко зітхнула.

Найважче для мене було повідомити чоловікові новину про приїзд тещі.

– У мене батьки розлучаються, тож мама деякий час поживе з нами, – випалила я за вечерею.

– Нічого собі, а що в них трапилося? – з цікавістю спитав Олексій.

– Та хто їх розбере, мама до пуття нічого не каже, – відмахнулась я.

– Слухай, ти думаєш це гарна ідея жити разом із Юлією Михайлівною? Вона ж вічно тебе у всьому виправляє і критикує, – скептично промовив чоловік.

– Знаю, але що мені робити? Накажеш її, як і батько, вигнати з дому? – Невдоволено промовила я.

– Ні, звичайно! Просто хотів запропонувати винайняти їй квартиру, – спокійно відповів Олексій.

– А хто її оплачуватиме? Я не маю зайвих грошей на оренду квартири, – резонно зауважила я.

– Теж правда. Тоді готуймось до приїзду тещі, – іронічно заявив чоловік.

Я звільнила кімнату в мансарді для матері, а сама перебралася у вітальню. Наступного ранку мати приїхала до нас на таксі, і приволокла дві сумки з речами.

Вона протягом кількох годин виливала мені душу, скаржачись на батька. Виявилося, що вони вже давно були на межі розлучення, а після того, як мати без дозволу витратила спільні накопичення на купівлю шуби, він не витримав, і вигнав її з дому.

Того дня, втомившись від суєти, переживань і розмов, ми рано пішли спати. Ближче до півночі я прокинулася від шуму. Я прислухалася і зрозуміла, що хтось із домашніх крадеться сходами.

Я стрімко піднялася з дивана, і ввімкнула світло. У коридорі стояв захоплений зненацька Олексій.

– Куди це ти намилився проти ночі? – підозріло запитала я.

– Я ненадовго з’їжджу до друзів, давно не бачився з ними, – незворушно промовив чоловік.

– Нікуди ти не поїдеш! Іди у свою кімнати та лягай спати, якщо не хочеш мене допекти! – суворо промовила я.

Чоловік роздратовано буркнув собі під ніс невдоволення і став підійматися сходами.

Наступного ранку мати почала вичитувати мене за погане виховання Кирила, та зайву, на її думку, суворість до Олексія.

– Мені здається, ти даєш онуку занадто багато жирного, і зовсім не годуєш його овочами, – невдоволено промовила мати.

– Нормально я його годую, не гірше, ніж ти мене в дитинстві, – уїдливо сказала я.

– Саме так, не треба повторювати моїх помилок. Із завтрашнього дня готуй більше овочів, – скомандувала вона. – Чому ти вчора не відпустила Льошу до друзів?

– А то ти не знаєш, – невдоволено відповіла я. – Він обов’язково нализався б з ними, й пішов у загул.

– Не можна постійно тримати чоловіка на поводі, треба іноді давати йому бачитися з друзями, – повчально заявила мати.

– Чого ж тобі така тактика з батьком не допомогла? – не подумавши, запитала я.

– Яка ж ти жорстока, – сказала вона, і в сльозах вискочила з кухні.

З одного боку, мені стало соромно за свою нестримність, але, з іншого, я була рада, що мати від мене відстала.

Наступні кілька днів ми мало спілкувалася з нею. Усю свою увагу вона перенесла на зятя. На мій подив, за кілька днів спілкування Олексій встиг порозумітися з тещею.

Якось увечері, перед сном, я вийшла надвір, щоб покликати додому кішку, і мало не скрикнула від несподіванки.

До стіни нашого будинку були притулені алюмінієві складні сходи, які діставали до спальні мого чоловіка на другому поверсі.

Я точно пам’ятала, що ще до вечері їх там не було. Олексій, після того, як повернувся з роботи, з дому не виходив і поставити їх не міг.

Я кілька разів обійшла територію ділянки та, переконавшись, що сторонніх немає, зайшла додому разом із кішкою.

Я піднялася на другий поверх і виявила, що всі члени сім’ї перебувають у своїх кімнатах. Кирило та мати вже спали, а чоловік, із розумним, виглядом читав у телефоні останні новини.

Я спустилася вниз, накинула на себе куртку і знову вийшла надвір. Я встала під деревом, і почала чекати.

Через пів години вікно на другому поверсі відчинилося, і в ньому з’явилася постать Олексія. Чоловік обережно переліз через нього, і тихенько спустився сходами надвір.

– Що за цирковий номер я щойно бачила? Навіщо такі складнощі, щоб вийти з дому? – підозріло запитала я.

Чоловік від несподіванки шарахнувся вбік на кілька кроків, і застиг з переляканим виглядом.

– Я… Я просто хотів прогулятися перед сном, але побоявся розбудити тебе. От і вирішив скористатися сходами, – плутано промовив Олексій, і безглуздо посміхнувся.

– Коли ти встиг поставити сходи, якщо тобі тільки зараз захотілося прогулятись? Щойно ти повернувся з роботи, з дому ти не виходив, – похмуро поцікавилася я.

Чоловік якусь мить зволікав з відповіддю, але потім таки наважився зізнатися.

Цієї ночі він збирався провести час з друзями, але через те, що я була проти його посиденьок, він вирішив піти на хитрість, і вибратися з дому потай.

Але найцікавіше було те, що мати про все знала, й активно допомагала зятю втекти. Це вона поставила сходи до вікна. Вона розсудила, що її вихід надвір увечері не викличе у навколишніх зайвих питань.

Тієї ж ночі я повідомила матері, що вона повинна знайти собі орендоване житло, і переїхати від нас протягом тижня.

– Моїх доходів не вистачить на оренду нормального житла! – Злякано промовила мати.

– Це вже не мої проблеми. Проси свого зятя, щоб він допоміг тобі з оплатою, – уїдливо сказала я.

Матері нічого не залишалося, як прийняти мої умови. Олексій допоміг тещі винайняти квартиру, і незабаром та переїхала.

З того часу чоловік, як покарання, витрачав гроші, які збирав на нову машину, на оренду квартири для тещі. Я вважаю, що мати вчинила підло, стосовно мене!

Вона знала вади свого зятя, але намагалася йому допомогти втекти до друзів! Як ви вважаєте, я слушно вчинила, коли попросила покинути наш будинок? Я не перегнула палицю?