-Ти сьогодні, як лялечка! – вигукнула Поліна Василівна, із захопленням дивлячись на невістку. – Ти – найкрасивіша невістка, яку тільки можна уявити! Але головне, ти красива ще й душею

Андрій був той ще ловелас. Його матір, Поліну Василівну це тільки тішило. Її красень користується успіхом серед представниць прекрасної статі, і вона анітрохи не сумнівалася, що дружина Андрія буде най-най.

Поліна Василівна вже уявляла, як вони з невісткою будуть разом ходити на шопінг, до солярію, салону краси і вивчатимуть інтернет на предмет нових трендів. При цьому вона не квапила сина з одруженням. Ні до чого.

Андрій закінчив будівельний факультет політехнічного інституту, і тепер працював проектувальником. Але, зрозуміло, не забував і про розваги у вихідні дні. Нехай нагуляється, а заразом і обере собі красиву і вірну дружину, а їй, Поліні Василівні – молоду красиву подругу, з якою не буде нудно.

З батьком Андрія вона благополучно розлучилася, коли синові було п’ять років.
І ось, настав той день, коли Андрій сказав:

– Мамо, здається, я знайшов свою най-най.

– Та ти що? – сплеснула руками Поліна Василівна. – І у вас усе серйозно?

– Так, мамо, – з усмішкою підтвердив син. – У нас усе серйозно. Причому, настільки, що в суботу я хочу запросити Діну на вечерю. Сподіваюся, ти не проти?

– Та ні, що ти! – вигукнула мати й підморгнула: – Це, напевно, якась особлива дівчина?

– Навіть не сумнівайся!

У суботу Поліна Василівна прокинулася на світанку. Вона сходила на ринок, купила найсвіжішої яловичої вирізки, овочів, фруктів, зелені. Кожен овоч і фрукт був прискіпливо оглянутий з усіх боків. Зелень була піддана не менш ретельному огляду.

-Та все свіже, смачне, – посміхнулася продавчиня.

– Дивіться мені, – жартівливо погрозила пальцем Поліна Василівна. – Сьогодні я приймаю в себе особливу дівчину, і мені б не хотілося вдарити перед нею обличчям у бруд.

– Ну що ж, – з розумінням посміхнулася продавчиня. – Раз така справа, то зроблю вам знижку.

Поліна Василівна повернулася додому в піднесеному настрої. Андрій зголосився допомогти, але мати відмовилася.

– Тільки я сама зможу зробити так, як потрібно, – сказала вона, загадково посміхаючись.

Вона півдня простояла біля плити, але, як не дивно, втоми не відчувала. Закінчивши з приготуванням святкової вечері, Поліна Василівна пішла вбиратися.

“Напевно ця Діна – стильна і модна дівчина, – подумала вона. – Тож, потрібно відповідати”.

Критично вивчивши свій гардероб, жінка зупинилася на легкій туніці кольору попелястої троянди з напівпрозорого струмливого матеріалу, і сірих розкльошених штанах світло-сірого кольору.

Поліні Василівні трохи за п’ятдесят, але її по-дівочому стрункій фігурі позаздрить будь-яка молодиця. Тож вбрання сиділо ідеально.

Підібравши прикраси і зробивши макіяж у холодних тонах, вона підійшла до дзеркала на повний зріст і залишилася задоволена своїм відображенням. Нехай кохана дівчина сина знає: вона теж не ликом шита!

Поліна Василівна подивилася на годинник і ахнула. До приходу гості залишилося п’ятнадцять хвилин, а в неї ще стіл не накритий! Слава Богу, всі страви були розкладені по тарілках, салатниках і соусниках.

Почувши дзвінок у двері, Поліна Василівна кинулася відчиняти. “Знову ключ забув”, – зазначила вона, але зараз неуважність Андрія була їй навіть на руку. Поліні Василівні хотілося зустріти гостю в дверях. На її думку, це було одним із важливих критеріїв гостинності.

– Це моя Діна, – з гордістю представив свою кохану Андрій. – Діна, це моя мама, Поліна Василівна.

Мати була м’яко розчарована, хоча щосили намагалася це приховати.

“Худенька, низенька, непоказна, – думала Поліна Василівна про майбутню невістку. – Ну, що він у ній знайшов? Які з нею магазини-салони?! Але ж які дівчата в нього були! Як із картинки”.

Рідкі русяві волосинки були зібрані у хвіст широкою оксамитовою резинкою. Личко було свіже, але невиразне. Єдине, що було в ньому гарно, це пухкі чуттєві губи, які явно не знали помади.

А одяг! Абсолютно нецікава сіра кофта бовталася на худій фігурці, як балахон. Ґудзики й зовсім навіювали тугу і викликали асоціації з бабусями. Здається, схожа кофта була у старшої по під’їзду Ірини Єфремівни. Але їй можна пробачити. Джинси цілком собі непогані, а ось кросівки можна було замінити і чимось цікавішим.

“Це як же Андрія угораздило?” – тільки й подумала Поліна Василівна, але, взявши себе в руки, сказала світським тоном:

– Що ж, мені дуже приємно познайомитися, прошу до столу.

– А це вам! – з посмішкою сказала Діна і простягнула господині будинку букет .

“А букетик-то дуже навіть нічого, – зі схваленням подумала Поліна Василівна. – Напевно, Андрій обирав”.

– Діночко, а чим ви займаєтеся? – чарівно посміхнулася Поліна Василівна.

– Я навчаюся на останньому курсі універу, – посміхнулася у відповідь дівчина.

– І хто ж ви будете?

– Я вчуся на історика.

– Любите історію?

– Обожнюю!

“І чому я не здивована?”

– Мамо, Діна брала участь в археологічних розкопках, – захоплено промовив Андрій. – Між іншим, іде на червоний диплом!

“Усе ясно, – усміхнулася про себе Поліна Василівна. – Закоханий, як школяр! От і ходи після цього по салонах і бутіках. Навіщо, коли чоловіки проводять час із красунями, а закохуються в таких ось сірих мишок?”

Під час вечері вона не сказала Діні жодного їдкого слова і жодного разу не подивилася на неї косо. Але, бачить Бог, це коштувало Поліні Василівні неабияких зусиль. “Ні, не така мені потрібна невістка, – вирішила дама солідного віку. – Не бувати цьому весіллю!”

Розумом вона розуміла, що Андрій зробив свій вибір. Якщо вже з усієї низки красунь її красень син обрав непримітну Діну, значить, є в ній щось таке, чого немає в його колишніх пасіях. Однак істота люблячої матері протестувала. А як же спільний шопінг із невісткою?

– Ну, ти даєш мати! – вигукнула Люся, подруга Поліни Василівни. – Лізти у стосунки молодих – невдячна справа. Тим паче, якщо, як ти кажеш, Андрій закоханий. Та й чи потрібен шопінг із тобою тій невістці, яку б ти хотіла?

– Ну, не скажи, – протягнула Поліна. – Є такі, які зі шкіри геть лізуть, щоб сподобатися свекрусі. Так що…

– Ну, на раз-другий, можливо, – не стала сперечатися Люся. – Але молоді дівчата воліють шопитися з подружками. Слухай, ну, а якщо спробувати долучити дівчинку до моди? Хоча, насправді я б не радила тобі їх чіпати. Зрештою, вона житиме з Андрієм, а не з тобою. А в салон чи по магазинах я тобі компанію складу.

Люся говорила розумні й правильні речі. Однак Поліна Василівна не втрачала надії розлучити сина з Діною.

У понеділок, коли Андрій поїхав на роботу, Поліна Василівна пішла по продукти. Коли вона виходила з невеликого фірмового магазинчика, зіткнулася в дверях із Жанною, попередницею Діни. Між ними були теплі стосунки, і дівчина привітно привіталася.

– Привіт, Жанночко! Який сюрприз! – відповіла та.

– Я теж рада вас бачити!

І тут Поліна Василівна зрозуміла, що потрібно робити.

– Жанно, ти маєш у своєму розпорядженні час?

– Цілком, – відповіла екс-пасія Андрія. – А що?

– Щось мені захотілося хорошої кави, а йти наодинці в кав’ярню я завжди вважала моветоном. Та й нудно.

– Ясно! – розсміялася Жанна. – Чому б і ні?

– Як у тебе справи? – поцікавилася Поліна Василівна.

– Та нічого, потихеньку, – знизала плечима дівчина. – Як Андрій?

– Андрій! – трагічно закотила очі жінка. – Бідний хлопчик так важко переживає ваш розрив, що в мене серце розривається!

– Так? – недовірливо запитала Жанна. – А я чула, у нього нова дівчина, з якою він мало не одружитися збирається.

– Я тебе благаю! Бачила б ти цю дівчину!

– Що, все так жахливо?

– Не те слово! Заявилася в якійсь бабусиній кофті, джинсах і кросівках. Ні зачіски, ні макіяжу! Навіть не уявляю, де він її взяв?

– Кошмар! – здивовано вигукнула дівчина. – Мені завжди здавалося, що Андрію подобалися зовсім інші дівчата.

– Так а я про що? – округлила очі Поліна Василівна. – Знаєш, Жанночко, у мене виникла підозра, що він зв’язався з цією блідою міллю на знак протесту!

– Протесту – проти чого?

– Та він тільки про тебе й говорить! Ось і зв’язався з цією Діною. Мовляв, красуня Жанна покинула, то я буду зустрічатися з непоказною дівчиною.

– Хм, – знизала плечима дівчина. – У ваших словах, звісно, щось є, але… ви впевнені?

– Та на сто відсотків! Інакше чого йому про тебе говорити?

– Теж вірно. Ну, і що робити?

– Як це – що?! – Поліна Василівна навіть пристала. – Усе очевидно, рятувати ваше кохання!

– Та як його рятувати-то? – усміхнулася Жанна.

– Простіше простого! – фиркнула підступна інтриганка. – Ти пам’ятаєш, що в Андрія через два тижні день народження?

– Звісно, пам’ятаю, – зітхнувши, відповіла вона, і Поліна Василівна зраділа: а дівчисько страждає! Що ж, тим краще.

– То в чому справа? – підморгнула жінка. – Приходь.

– А хто мене запрошував?

– Я тебе запрошую. А Андрію необов’язково про це знати. Мовляв, була неподалік, от і вирішила зайти. Нехай Андрій подивиться на вас, порівняє і зрозуміє, яку дівчину втратив.

Мати й син снідали, і Поліна Василівна, ніби між іншим, поцікавилася:

– Як справи в Діни? Щось вона не заходить.

– Справи в Діни нормально, – відповів Андрій, задоволений, що мати цікавиться його коханою дівчиною. – А не заходить вона тому, що в неї сесія. Ну, і ще одне заняття.

– Що за заняття?

– Діна допомагає розпліднику, де живуть бездомні тварини. Волонтерить.

– Оце так! Але, сподіваюся, на твоєму дні народження вона буде?

Поліна Василівна і справді на це сподівалася, але, зрозуміло, у неї на цей рахунок були свої міркування.

– Ну, звісно ж, буде! – відповів син і, поцілувавши матір, додав:
-Все, мамо, я пішов.

Через два тижні Поліна Василівна знову простояла півдня біля плити. Вона любила і вміла готувати, і сьогодні планувала здивувати гостей по повній програмі.

Іменинник запізнювався. У Андрія виявилися якісь невідкладні справи по роботі, і тепер він поспішав додому.

Поліна Василівна вбралася в елегантну шифонову сукню до підлоги. А поки вона роздумувала, чи не доповнити повітряне вбрання паском, у двері подзвонили.

Подивившись у вічко, Поліна Василівна побачила симпатичну худорляву, стильно вдягнену дівчину в супроводі, схоже, дуже цікавого чоловіка.

– Хто? – запитала господиня квартири.

– Це я, Діна!

“Ця мініатюрна симпатяшка – Діна? Чи не розіграш це вже?”

– Доброго дня, Поліно Василівно! – усміхнулася дівчина. – Це мій дядько, він допоміг мені дотягнути коробку!

-Так-так, я зараз піду! – поспішив запевнити чоловік років п’ятдесяти.

– Шкода, – щиро сказала Поліна Василівна, не зводячи очей із чоловіка. – А то б залишилися.

– Та якось незручно, – зніяковів він.

– Та облиште! Їжі вистачить на всіх.

– Дядьку Борю, ну, може, справді, залишитеся? – запитала Діна. – Раз пропонують?

– Ну, звісно! – вигукнула мати винуватця торжества і звернулася до Діни: – До речі, а що за коробка?

– Коробка-сюрприз, – пояснила вона. – Я відкриваю коробку, а з неї спочатку вилітає велика куля… Загалом, самі побачите!

Поліна Василівна всіма очима дивилася на Діну і не могла повірити своїм очам. Волосся дівчини було акуратно підстрижене і злегка завите на кінчиках. Блузка і спідниця красиво облягали худорляву фігурку, а високі підбори робили Діну вищою. Легкий макіяж підкреслював молодість і свіжість шкіри. Гарна!

Вони прибрали коробку до зали, де, власне, й був накритий іменинний стіл. А коли почувся скрегіт ключа в замковій щілині, Діна поспішила до коробки.

Коли Андрій увійшов до кімнати, з ошатної коробки вилетіла велика куля з його фотографією і написом “З днем народження, коханий!” Слідом за великою кулею вилетіла каскад різнокаліберних куль меншого розміру.

– Чудовий сюрприз! – від душі сказав Андрій. – Дякую, кохана!

“А вони чудово виглядають разом!” – несподівано для себе подумала Поліна Василівна. Утім, її куди більше цікавив Борис. Але коли жінці спала на думку, що він може бути одружений, вона зажурилася. “А це ми зараз і дізнаємося!”

– Борисе, а вас удома не загублять? – запитала Поліна Василівна.

– Ні, нікому мене втрачати, – засумував він.

“Ну, і чудово!”
Улучивши хвилинку, Діна шепнула потенційній свекрусі, що дядько вдівець. Та розуміюче кивнула.

Іменини тривали. У двері подзвонили.

– Ти когось чекаєш? – запитала Поліна Василівна сина й одразу ж прикусила язика. Жанна! Вона зовсім забула про екс-подружку сина.

– Жанна? – здивувався Андрій, побачивши на порозі колишню кохану.

– З днем народження, Андрію! Я була тут неподалік, – сказала Жанна, скромно опустивши очі. – Але якщо ти скажеш, я піду.

– Та годі, чого вже там. Проходь.

Жанні видали тарілку і столові прибори, а вона, своєю чергою, роздивлялася суперницю. Між іншим, дуже навіть миленька. На зріст, звісно, не вдалася, але загалом нічого.

З нагоди дня народження колишнього бойфренда Жанна одяглася вельми відверто. Спина була повністю оголена, та й груди ледь прикриті. Срібляста сукня була настільки короткою, що нагинатися в ній було небезпечно. Для чоловічої психіки. На спині вбрання було так туго перетягнуте шнурівкою, що викликало асоціацію з ковбасою.

Жанна почала активно налягати на міцні напої, а через півгодини почала кокетувати і з Андрієм, і з Борисом. Вона сідала до них на коліна, трясла значними грудьми перед носом і жарко дихала чоловікам в обличчя.

Поліна Василівна відкликала дамочку, яка не в міру роздухарилася, у бік і тихо сказала:

– Жанно, вибач, але тобі краще піти.

– Що?! – вигукнула та. – А чи не ви мене сюди покликали? Хто казав, що хоче, щоб Андрій порівняв мене і цю, як її там, Діну? До речі, не така вже вона й сіра миша! Чи ви вирішили мене на посміховисько виставити?

– На посміховисько себе ти виставила сама, – почули вони голос Андрія і різко обернулися. – А ось від тебе, мамо, я такого не очікував.

– Синочку, ти все неправильно зрозумів, – жалюгідно виправдовувалася Поліна Василівна.

– Усе він правильно зрозумів! – реготала Жанна. – Матуся вирішила позбутися невістки!

Останні фрази долетіли до слуху Діни, і вона насупилася.

– Діно, ми йдемо! – оголосив Андрій.

– Але куди?! – Поліна Василівна ледь не плакала. Господи, ну, як же нерозумно все вийшло!

– А хоч куди! Борисе, ви з нами?

– Так, звісно, – зітхнув він. У голосі чоловіка почулося розчарування.

Вони поїхали до Бориса.
Мама, яку він, без перебільшення, обожнював, виявилася інтриганкою. Створити таке, та ще й у день народження єдиного сина!

Поліні Василівні теж було несолодко. Випровадивши Жанну і прибравши зі столу посуд, вона, сподіваючись швидко заснути. Але сон не йшов.

Жінка тихо заплакала. А вранці вона зателефонувала синові. Скинув! Уперше в житті Андрій скинув її дзвінок!

– Андрію, але мама ж хвилюється, – зауважила Діна.

– Нехай похвилюється, – зловтішно сказав хлопець. – Після того, що вона зробила!

– Андрію, але ж, по суті, нічого страшного не сталося, – переконувала його дівчина. – Ну, не сподобалася я Поліні Василівні з першого разу. Досить поширене явище . І, якщо хочеш знати, я й сама це зрозуміла. Та й виглядала я справді не найкращим чином.

– О! Чудово! – сплеснув руками Андрій. – Ти її ще й виправдовуєш! Але ж тоді ти всього лише не встигла переодягнутися і привести себе до ладу після роботи в розпліднику, – буркнув Андрій. – І це не причина, щоб плести інтриги. Борисе, можна я у вас поживу? Поки не знайду квартиру…

– Та живи, звісно, мені не шкода, – відповів дядько Діни. – Але ховатися від матері – зовсім не справа.

– Ну, не можу я зараз із нею спілкуватися! – взмолився хлопець.

– Як знаєш, – знизав плечима Борис.

Через три дні, коли Андрій приїхав із роботи, на порозі квартири Бориса з’явилася Поліна Василівна.

– Синочку, тільки не гони мене! – благально промовила мати. – Я знаю, що моєму вчинку немає виправдання, але… Пробач мене, дурепу, а?

– Уже пробачив, – відповів Андрій і уткнувся в груди матері. – Якщо чесно, мені тебе дуже не вистачало.

“Все добре, що добре закінчується”, – з полегшенням подумав він.

Минуло півроку. Наречений і наречена виходили з РАЦСу, і гості щедро посипали їх пелюстками троянд.

-Ти сьогодні, як лялечка! – вигукнула Поліна Василівна, із захопленням дивлячись на невістку. – Ти – найкрасивіша невістка, яку тільки можна уявити! Але головне, ти красива ще й душею.

– Дякую вам, – розчулено відповіла Діна.

До речі, Поліна Василівна теж готувалася йти під вінець. Вони з Борисом остаточно зрозуміли, що не можуть одне без одного. Але це вже зовсім інша історія.