Оксану та Олега познайомив її чоловік Вадим. Вони були партнерами по бізнесу, володіли мережею престижних фірмових магазинів. Подружжя мешкало у Рівному, а товариш очолював представництво у Житомирі. Тут бізнесмени вирішили відкрити ресторан. Новий проект курувала сама Оксана. Партнер чоловіка швидко зголосився допомагати їй, а чоловік став ревнувати.
– Якби ж ти знала, Оленко, як він вихований, приємний, галантний – щебетала подрузі. – Я «пропала» після першого погляду на нього. Спілкувалися та жартували на різні теми, навіть не помітили, як швидко пролетів час. Він називав мене розумною, доброю, а ще – неймовірно красивою. Який же у нього чаруючий голос. Пише Вісник
Будівництво нового ресторану стартувало. Оксана зайнялася розробкою інтер’єру, вибирала меблі та посуд, шукала персонал. Жінка змушена була оселитися у Житомирі. Через її постійну зайнятість Вадим сердився, влаштовував по телефону скандали, ревнував до Олега, підозрював у зраді. Оксана, плачучи, клялася у вірності, переконувала, що кохає лише його, а в Житомирі її тримають справи. Обіцяла вирватися додому, щойно з’явиться вільний час. Потім щоразу дзвонила Олегу й розповідала йому про все, шукала підтримки. Знала, що він одружений, має двох дітей, проте стримати себе не могла.
– Тобі немає за що виправдовуватися. Незабаром Вадим це зрозуміє. Добудуємо ресторан, ти повернешся у Рівне – й усе налагодиться. А там, може, й дитину народите, – підбадьорював.
Від слів Олега Оксану розривало на шматки. Вона хотіла мати дітей, проте їхнім батьком бачила зовсім не Вадима. «А чому б і ні? Про це, окрім нас, ніхто ж не дізнається, а зі мною назавжди залишиться частинка його», – промайнуло якось у голові. Подумала, проте запропонувати щось не наважилася, а Олег про це ніколи не просив. Тож щойно будівництво ресторану завершилося, Оксана повернулася до Рівного й вирішила зберегти сім’ю з Вадимом.
Через рік після повернення з Житомира жінка серйозно захвoріла. За біганиною по лікарняних кабінетах нарешті забула свою нерозділену любов. Потім – несподівана опeрація, клiнічна смeрть, паpаліч і повна відсутність думок. Тiло наче у коконі: неслухняне, чуже та неймовірно важке, могла поворушити лише головою. Якась порожнеча пожирала Оксану із середини. Друзі, звісно, відвідували її по кілька разів на день. Вадим не відходив ні на крок. Проте їхня увага більше стомлювала Оксану, аніж підтримувала.
Так тривало кілька місяців. Жінка почувалася значно краще. Настав її день народження. Прийшли друзі, вітали, бажали здоров’я, щось щебетали про родинне тепло, сімейний затишок, купу маленьких діточок. Оксана тішилася. Сльози радості мимоволі котилися по щоках.
Коли ж ближче до вечора усі роз’їхалися по домівках, після вечірнього обходу у дверях з’явився Олег. З букетом квітів, цукерками та пляшкою лимонаду.
– Чого ти? Тобі ще не можна спuртного. Проте коли ти одужаєш, обіцяю, ми по-справжньому відсвяткуємо наші уродини, – зашарівся на її хихикання. У нього сьогодні також день народження, він був старшим за неї на один рік.
Сівши на краєчок Оксаниного ліжка, Олег розповідав про свою поїздку за кордон. Продавши долю у бізнесі Вадима, він майже півроку мешкав з родиною у Чехії. Зізнався, після будівництва ресторану стосунки з партнером добряче зіпсувалися. Чоловік ревнував його до своєї дружини. За кордоном пробував розпочати власну справу. Брався за одне, друге, третє. Проте нічого не виходило: ринок пропозиції надто широкий, натомість попиту немає. Влізли з дружиною у борги. Аби погасити позику, Олегу довелося влаштуватися підсобником на будівництво, жінка мила посуд у якійсь забігайлівці. Кілька днів тому повернувся на Батьківщину. Через фінансові труднощі їхній шлюб дав тріщину, тож вирішили розлучитися.
Міцно стискаючи її руку, зізнався, що покохав Оксану з першої зустрічі, коли вони обговорювали проект майбутнього ресторану. Її великі блакитні очі навіки полонили його душу. Крізь скупі чоловічі сльози казав, що тоді, вмовляючи її помиритися з чоловіком й народити йому дитину, понад усе хотів опинитися на місці Вадима. От тільки не міг зрадити друга. Переступити через свою родину – також. Проте нині вже нічого не заважає їм бути разом, Оксані варто лише цього захотіти.
– Видужуй. Поїдемо відпочивати. Я покажу тобі найкрасивіші на планеті місця, – цілуючи її у чоло, додав на прощання Олег.
Перші два роки подружнього життя з Олегом для Оксани були справжньою казкою. Завжди уважний, турботливий, виконував усі її забаганки. Проте усе змінилося з народженням сина. Чоловік дедалі частіше повертався додому напідпитку. Кричав, що Оксана зовсім не приділяє йому уваги. Став піднімати на дружину руку, не ночував удома. Сімейне життя перетворилося у справжнє пекло. Жінка ж терпіла усе заради малого, не хотіла залишати його без батька. Навіть коли Олег захопився грою у карти й останнє виносив з дому, стоячи навколішки благала схаменутися. Повторювала, що разом вони подолають його ігроманію. Та він нічого не хотів слухати.
– Твій чоловік програв бандитам велику суму. Вони поставили його на лічильник. Борг у карти серед гравців вважається святим. Оксано, забирай сина та їдь з міста. Я допоможу, – почула у слухавці голос Вадима. Від несподіванки жінка опустилася на крісло.
– Не лізь у нашу сім’ю. Досі не можеш простити, що залишилася з ним, а не з тобою? – випалила. – Не дзвони сюди більше!
Слова Вадима не виходили в Оксани з голови. Звідки він знає, що в Олега проблеми? Чому після стількох років мовчання пропонує свою допомогу? Розійшлися ж далеко не друзями.
Відповідь на свої питання Оксана знайшла у той день, коли, повернувшись додому, застала порожню квартиру. Речей її чоловіка також не було. Натомість у кімнаті сина сидів Вадим.
– Що ти тут робиш? Куди зник Олег? – запитала перелякано.
– Куди подівся твій непутній чоловік? Уявлення не маю, – відповів спокійно. – Мабуть, втік. Його ж підозрюють у шахрайстві. До речі, тебе він програв бандитам у карти. Я викупив тебе у них. Не хвилюйся, подяки не чекаю. Зробив це заради всього хорошого, що було між нами колись. Як не дивно, мені ще й досі не байдужа твоя доля, – сказав і вийшов з квартири.
Відтоді минуло багато років. Вадим більше не з’являвся в Оксаниному житті. Щомісяця вона отримувала грошовий переказ з-за кордону. Швидше за все, Вадим покинув країну й фінансово допомагав їй.
Намагалася дізнатися про нього щось через знайомих, проте марно. Син уже закінчував школу, збирався на навчання до іншого міста. Оксана працювала керуючою в одному з місцевих готелів. Обпікшись на Олегові, заміж більше так і не вийшла.
