Мамина хвороба стала для Юлі цілковитим потрясінням. Як це мама захворіла? Мама не може захворіти! Мама найсильніше! Мама здоровіша за всіх! Мама може впоратися з усім, що завгодно!

Мамина сусідка зателефонувала вранці. Юля ще спала і навіть не одразу дзвінок почула.

– Юлю! Ледве додзвонилася до тебе! Ти чого трубку не береш?

– Хто це? – Юля після сну не могла збагнути.

– Люда це! Із 32 квартири! Мами твоїй сусідка.

– Ааа, здрастуйте … – Юля різко сіла на ліжку. – А що сталося?

– Юлько, маму то твою швидка вночі відвезла.

– Як відвезла? А що сталося?

– Серце, Не молоденька вона вже в тебе.

Отак раптово з’ясувалося, що мама вже не молоденька.

У лікарні, куди Юля приїхала, щойно змогла, до матері не пустили. Сказали, що до неї поки що не можна.

– Ви привезіть речі їй, бо вона навіть зібратися не встигла, – веліла молоденька лікарка. – І приїжджайте надвечір. Може, вже запустимо.

Юля відпросилася з роботи “за сімейними обставинами” та вирушила до матері.

На свій сором, вона не могла похвалитися тим, що часто їздила до мами. Все зайнята була. Робота, спроби налагодити особисте життя, спорт, зустрічі з подругами… Час зараз так мчить, що встигнути просто неможливо.

А коли Юля дзвонила, мама завжди казала: “Донечка, займайся своїми справами! У мене все чудово! Ось чай сиджу з варенням п’ю!”

І Юля заспокоювалася. Уявляла, як мама задоволена та щаслива сидить на своїй світлій кухоньці, дивиться телевізор та п’є чай із варенням. Все гаразд у мами!

Коли мама вийшла на пенсію, Юля поривалася іноді допомогти грошима. Але мама завжди припиняла ці спроби.

“Не треба! – казала вона. – Мені вистачає! У мене все гаразд!”.

Мати виховувала Юлю одна. І Юля якось звикла до того, що мати може впоратися з усім. Завжди активна, позитивна.

– Навіть, якщо в тебе зовсім все погано, ти маєш зранку зробити зарядку і причесатися, – вчила мама. – Тоді й сили з’являться, і настрій!

Мама Юлю вчила, що життя дуже добре і справедливе. І можна вирішити абсолютно будь-яку проблему, якщо, звичайно, не вішати носа і не сумувати.

Ось Юля й вірила, що у мами все гаразд. І навіть якщо якісь проблеми з’являються, вона з ними легко справляється.

Іноді, звісно, ​​Юля приїжджала до матері. Але рідко. Здебільшого, коли треба було просто у справах у район, де жила мати. Забігала на кілька хвилин і навіть не залишалася чаю попити. Обійме маму, поцілує і знову біжить у своїх справах.

“Біжи, моя дівчинка, біжи! – Наказувала їй мама. – У тебе там справи важливі. А поговоримо потім. По телефону”.

Мама ніколи не скаржилася на якісь складні проблеми. З усім вона справлялася абсолютно самостійно. Не те, що Юля.

Десять років тому, коли Юля розлучилася з ініціативи чоловіка, вона була в цілковитій депресії та нерозумінні, як жити далі. І мама щодня приїжджала.

Юля тоді навіть на роботі взяла відпустку за власні кошти. Все лежала і думала, що тепер нічого вже хорошого в її житті не буде.

І мама стала приїжджати щоранку. Їхала через місто на автобусі. А приїхавши, змушувала Юлю підвестися і зробити зарядку. Потім снідали і розпочинали прибирання. Мили підлогу, витирали пил, шукали старі та непотрібні речі та викидали. Потім йшли в магазин і купували їжу на один день. Потім готували і розмовляли про всяку всячину, крім Юлиного розлучення.

І за місяць Юля воскресла. А мати перестала до неї їздити.

Подруги Юлі часто скаржилися на батьків. Мовляв, ниють, намагаються виховувати, скаржаться на те, що життя стало гіршим, ніж за часів їх молодості.

Юлина мама ніколи не скаржилася. Жодного слівця про проблеми зі здоров’ям, невдоволення нинішньою молоддю.

Коли одного разу Юля нарікала на те, що зараз вся молодь стирчить у смартфонах, мама посміялася і сказала, що кожен час має свої особливості. І все минає.

Юля завжди вважала свою маму наймудрішою і найсильнішою жінкою на світі. І, як би це безглуздо не звучало,не уявляла що мати може серйозно захворіти.

А тепер ось…
Відчинивши двері до квартири матері, Юля раптом усвідомила, що не була тут уже кілька років. По-хорошому не була. Так, щоб зайти, озирнутися, посидіти.

Квартира занепала. Та й не дивно. Адже мама ремонт років 15 тому робила.

Юля зайшла на кухню. Чистенько. Мама, звичайно, не допускає бардаку та бруду. Але ось дверцята біля шафки відходять. А тут стільниця відкололася. І кран капає. А на стелі величезна пляма. Мабуть, сусіди топили, а мама нічого й не казала.

Юля відчинила холодильник. Баночка варення, картопля та яйця. Дивно, адже мама завжди любила смачно поїсти. І Юля чудово пам’ятала, що у мами завжди була якась випічка, супи… Невже грошей не вистачає? Чи сил?

Юля пішла до спальні і відчинила шафу. На вішалках дві сукні. Мама їх купувала ще років десять тому. На полицях штопані-перештопані колготки, старенька білизна. Адже мама завжди була модницею і говорила Юлі, що жінка навіть у будинки має ходити гарна.

Далі – ванна кімната. На стіні тріщина, а поруч із нею величезний тарган. На гачку старенький рушник. У мильниці обмилок.

У Юлі похололо серце. Адже вона вірила, коли мама казала, що грошей вистачає. Яка ж дурна! Кому ж зараз пенсії може вистачати? І на що?

Юля почала збирати мамі речі до лікарні. Халатик старий, нічна сорочка заштопана, білизна… А потім передумала. Взяла лише білизну. “Інше своє привезу, – вирішила вона. – Все одно розмір один. Але моє хоч симпатичне… І предмети гігієни куплю нові”.

Коли Юля приїхала до мами увечері, її пропустили. Мама лежала слабенька, бліда, але очі горіли веселощами.

– Донечка, ну ти чого надумала? – Засміялася вона, коли побачила, що Юля привезла свої речі. – Навіщо?

– Тому, що я дурна, мамо, – відповіла Юля. – Я думала, тобі всього вистачає, а насправді…

І вона раптом почала плакати.

– Юлю, мені хвилюватися не можна! – поплескала її по руці мама. – Тож не реви.

– Після лікарні до мене переїдеш! – схлипувала Юля. – Щоби на очах у мене була.

Мама мовчала і весело дивилася на Юлю. І в її очах читалося, що нікуди вона, звичайно ж, не переїде.

Маму виписали через два тижні. Лікар намагався ще на тиждень її затримати, але хіба Юлину маму втримаєш?

– Мамо, переїдь до мене, – просила Юля. – У мене місця вистачить. Я хвилююсь за тебе.

– Я добре! Не треба хвилюватися!

Що ще можна від Юлиної мами чекати?

Але Юля собі зробила висновки. Почала дзвонити мамі щодня і приїжджати раз на тиждень. І не просто так, а із продуктами. Допомагала прибратися, приготувати.

Оновили мамі гардероб. Купили нову постільну білизну, рушники та всякі інші домашні дрібниці.

Мама, звичайно, відмовлялася спочатку. Говорила, що Юлі треба своїм життям займатися, а вона сама вже якось впорається. Але Юля більше на цю вудку вестися не збиралася.

Адже стареньки батьки вони, як діти. За ними око та око потрібне