Я вважав себе завидним нареченим. Як потенційний наречений, я розглядав лише жінок без матеріальних та житлових проблем.

На щастя, у протилежної статі я мав попит, тому міг собі дозволити обирати!

– Ні, мужики, я собі жінку шукаю лише зі своєю квартирою! Навіщо мені ці невдахи, котрі до сорока років нічого не нажили?

– Та гаразд, Толян, як ти перевіриш? Може, у неї іпотека на тридцять років, а грошей, щоб платити не має. Вона недолугих і шукає таких, як ти!

– Ну ні, я на таке не ведуся! У мене сестра двоюрідна в банку працює, на прохання матінки миттю пробиває всіх потенційних наречених!

– І взагалі, я так вважаю, жінка із квартирою – це мені компенсація! Що з неї взяти? Дітей уже зась, болячки всякі, зовні вже не те, що молоді!

– Навіщо вона тоді тобі взагалі така потрібна? – допитувався Назар. Повно ж молодих дівчат, та хоч навіть ті, що до вас в автосервіс їздять.

– А ти шукаєш собі сорокарічну із проблемами! Ти мазохіст, чи що? Гаразд, чого базікати, ходімо в парну. Лазня ще на годину сплачена, встигнемо один захід зробити.

Ми піднялися, і пройшли до парилки. Там ми вже не розмовляли. А дорогою додому, в машині, Назар знову порушив цю тему:

– Ну то що, чим сорокарічна для тебе виграє у молодої? Може, я яких секретів не знаю?

– Та все просто! Ну дивись! Молоді дівчата, ти кажеш? Але вони до нас у сервіс приїжджають на кредитних, чи татових машинах. А то й на тачках коханців за довіреністю.

– Ну, я ж бачу все! І в чому мені зиск від таких відносин? Жодного! Інша річ – сорокарічна з квартирою! Їй від мене особливо вже нічого не треба, квартира є, отже, пиляти не буде, що жити ніде.

Ну і взагалі, щи, борщі буде рада готувати, бо нудно їй, сорокарічній, одній в квартирі. Ну а з мене, відповідно, одруження для неї, офіційна галочка, що «у шлюбі» жінка, що зазіхнув хтось на неї.

– Ну ти продуманий, звичайно, – зареготав Назар, – а якщо не заробила вона на квартиру?

– Нехай шукає мужика із запитами простіше! Я не збираюся ходячим гаманцем бути! Розведенка, до речі, теж повз, а з причепом – тим паче!

– Ну ти, Толь, зовсім здичав у своєму автосервісі! З яким причепом? Вона тобі що, вантажівка?

– Це ти, мабуть, далекий від сучасних реалій! З причепом – це з дитиною!

Навіщо мені чужий генофонд виховувати? Я ось сам одружений не був, і дітей нема. Чому маю чиїхось дітей виховувати, ночі через них не спати, плани на відпустку міняти?

Увечері вдома я розповідав матері про те, як відпочив у лазні із друзями. Я взагалі звик ділитися з нею своїми думками та планами.

Ось і сьогодні розмова про лазню продовжилася темою про наречених:
– Мамуля, завтра йду на побачення з новою жінкою! Будь готова пробити дані її квартири, добре?

– Ох, Толю! Нонка на мене вже щуриться з твоїми перевірками!

Ти б хоч їй коробку цукерок купив на подяку. Бо вона натякає, що послуга платна. І більше нічого перевіряти не хоче.

– Ось вона, рідня, показує своє справжнє обличчя! Сестра двоюрідна, а туди ж – грошей хоче!

– А як з машиною що трапиться, вся родина насамперед до мене. І вимагає, щоб безкоштовно зробив! Приїде наступного разу, я також скажу, що послуга платна!

– Може цього разу без перевірки? Ну, придумаєш щось. Адже, лише перша зустріч у вас.

– Ага, ти мені пропонуєш витрачати час на тітку, у якої можливо ні кола, ні подвір’я! А навіщо? Ми ж не олігархи з тобою, всяку шушеру утримувати, та до себе пускати?

– Все правильно, синку! Не довіряй нікому!

Наступного дня я вирушив на побачення з черговою жертвою моєї чарівності. Знайомитися я віддавав перевагу або на роботі, або в соцмережах.

Цього разу наречену звали Олеся. Це був той самий типаж, який я і шукав: жінка, яка зробила себе сама! Начальниця або власниця бізнесу, статна, огрядна, доглянута. Але неодмінно самотня!

Це я завжди уточнював одразу. Хоча кілька разів мені траплялися тітки, які безсоромно брехали і про вік, і про дітей. А ще так і норовили самі підселитися до мене, переставши винаймати житло.

На словах наречені завжди намагалися здаватися презентабельнішими, тому я ділив усі їхні розповіді на десять. Хоча я і сам не був подарунком долі!

Киянин, але живу з мамою, своєї квартири немає, друга, що залишилася від бабусі, здається – матінка отримує з неї непогану надбавку до пенсії.

А в перспективі обидві квартири годуватимуть мене, Толю, і працювати мені не доведеться!

Я усією душею ненавидів автосервіс, бо його господареві люто заздрив – той сам був колись механіком, а тепер на нього працювали інші!

Але ще більше я не любив меркантильних! За моїми мірками, жінок у цій грі я підозрював кожну.

Якщо моя нова супутниця у ресторані заїкалася про замовлення дорогої страви, чи напою з меню, або попросила про купівлю букета, я одразу зникав із її життя. Іноді навіть не сплативши рахунок!

Я вважав це справедливим: якщо жінка йде до ресторану з чоловіком, вона має бути готова до всього.

Для зустрічі з Олесею я забронював столик у недорогому, але популярному закладі з м’ясним меню. Щоб десерти не клянчила! А то по ній видно, велика, з’їсть багато, мабуть!

Я ненадовго забіг і забрав недорогий букет у двоюрідної сестри – та підробляла флористом, і братові робила композиції за півціни, з відходів та залежалого товару.

Я усім був задоволений – виглядав букет гарно, а те, що він стояв лише кілька днів, то це не мої проблеми!

Олеся на зустріч спізнювалася, і я м’явся біля ресторану. Я знервувався, коли моя обраниця все ж таки вивернула з-за рогу.

Вона підійшла до мене, і запитала:
– Привіт, а ти Анатолій, значить? Вибач, машина затихла у кварталі звідси, довелося викликати евакуатор.

– Привіт, це тобі!

Олеся мене вразила! По-перше, у додатку для знайомств вона виклала фото десятирічної давності. По-друге, була на дві голови вище за мене, дивилася на мене зверху вниз. Це виявилося незвично!

Ми пройшли до ресторану, зайняли столик. І тут моя супутниця заявила, що не голодна, і буде лише каву.

– Та ти не соромся, я пригощаю! Тут м’ясо смачно готують!

– Взагалі, якби ти мене запитав, то знав би, що я їм тільки рибу. І віддала б перевагу ресторану з суші або азіатській кухні. А не ось цю скотобійню, де подають антрекоти не першої свіжості! – відголила мене Олеся.

– До речі, ти в анкеті зріст вказав сто вісімдесят сантиметрів! А насправді скільки? Я спеціально високих мужиків дивлюся!

– Баскетболом професійно займалася, у мене зріст сто дев’яносто. А ти ось куди мені, шибздик якийсь! Що за радість, коли у пупок дихають! Навіщо брехати?

– Я не брехав! Ти взагалі зріст не вказала. Та й на фото явно молодша! Скільки там собі років скостила? Десять, двадцять? Це взагалі нормально, старі фото ставити?

– Так і ти не орел, Толянчик! Жаль сумна, а не мужик! Букетик геть, як зі смітника дістав!

Ображений, я пирхнув і запропонував:
– Ну то що, давай не експериментувати? Вважатимемо, що знайомство не відбулося!

– Ну ні! Ти мені до побачення такий допит учинив, тепер моя черга! Я також маю право на розваги! А ти ж нічого не втрачаєш, Толянчик!

Свою частину рахунку я оплачу сама! А хочеч, то й тебе пригощу. Замовляй! Компенсую витрачений час!

До такого звернення я не звик. Я знітився, потім подумав і вирішив, що можна залишитися. Замовив собі кілька страв. Подорожче, якщо самому платити не доведеться, і почав спілкування:

– А ти правда колишня баскетболістка? А чого тренером не стала?

– Вони мало одержують. Та й наїлася я баскетболу з дитинства та в юності. Досить! Я у бізнес пішла, тут у мене не гірше виходить. І грошей суттєво більше!

– Олесь, а заміж все-таки чого не вийшла?
– Знову розпитування? А що ти, Толянчик, не одружений досі? Невже жодна жінка не наважилася?

– Все не так! Просто у мене високі стандарти! Мені потрібна не просто жінка, а дружина, хранителька вогнища. Богиня, загалом! Щоб удома чекала і одружена до цього не була.

– Так ти довго шукатимеш! А чим тебе розлучені не влаштовують? Мені здається, ти якраз їхня цільова аудиторія. І обігріють, і приголублять!

– Ну навіщо мені вторинна сировина? Ось ти, Олесю, напевно, хотіла б вже заміж? Дозріла та готова до створення родини!

Але співрозмовниця несподівано засміялася:
– Ще чого! Чоловіка я б на сайті знайомств не шукала. Любий мій, я з такими, як ти, спілкуюся, коли мені коханець на одну ніч потрібен! А чим не чоловік?

– Почекай, але ж у тебе зазначено, що забезпечена, з бізнесом та квартирою, чоловіка шукаєш!

– Вказано! А ти що, досі у свої сорок п’ять років у казки віриш? Та на цю замануху навіть діти не поведуться! – реготнула Олеся.

Незабаром принесли замовлення. Жінка із задоволенням випила апельсиновий фреш, та чашку кави, потім відійшла на хвилинку зателефонувати.

Я якраз вп’явся зубами в соковитий антрекот і на відсутність співрозмовниці не звернув увагу. А потім, коли все доїв, зрозумів, що Олеся так і не повернулася.

Я покликав офіціанта, та запитав:
– А ось жінка зі мною сиділа, де вона?

– Так давно поїхала на таксі. Сказала, що рахунок за вами. До речі, нести? Чайові у нас вітаються!

Побачивши рахунок, я остовпів! Платити довелося, хоч і до сліз шкода було витрачених грошей. Вийшовши з ресторану, я почав гарячково шукати профіль Олесі на сайті знайомств, але сторінку було видалено.

Олеся в цей час сиділа зовсім в іншому кафе, затишному та камерному, з жінкою років сорока. Сміючись, вони обговорювали, як усе пройшло:

– Ось, Ладко, дорого б я віддала, щоб ти подивилася на його особу в момент оплати рахунку. Але поки що задовольняємося цим! А ти не вірила, що вдасться провчити цього любителя халяви!

– Так, досі пам’ятаю ту ганьбу, коли він мене прямо в ресторані кинув з неоплаченим рахунком. Добре, ти швидко приїхала! А ці його міркування про жінок?

Я навіть автосервіс змінила через нього. Мені ще господар місяць потім дзвонив, питав, чому. А що я скажу?

Ваш слюсар кинув мене на побаченні у ресторані, не сплативши рахунок? Вважав недостойною себе?

– Ну, цього разу він отримав по заслугам! Сподіваюся, ми будемо не єдиними, кому це спаде на думку. А поки що святкуємо, подруго, ти помщена!

Я намагався знайти Олесю, та вимагати з неї гроші за «побачення», та моральну компенсацію за понесені страждання, але не зміг – «баскетболістка» як у воду канула!

Я не втрачаю надії зустріти свою долю, тому продовжую знайомитись з жінками у додатках.

Тільки до ресторанів більше нікого не запрошую – чи мало, що у цих хижачок на думці? Як вважаєте, у мене є шанс знайти ту єдину, яка буде відповідати всім моїм вимогам? Мама говорить, що є всі шанси! Тож я в пошуку!