Моя невістка Люба завжди трималася від мене відсторонено, ніколи в село до мене не приїжджала, і до себе не запрошувала. З самого початку вона дала мені зрозуміти, що не хоче спілкуватися, тому я вирішила не нав’язуватися. Для мене було важливо те, що вони з моїм сином добре живуть.

Олександр сам до мене часто приїжджав, і сина з собою привозив. Онука свого я дуже любила, та й він полюбляв у мене гостювати. Інколи навіть залишався на тиждень-другий.

Рік тому в нашій родині сталася біда, Олександр захворів. Я бачила, як невістка намагається з усіх сил йому допомогти, тому я вирішила продати свій будинок в селі, бо на лікування були потрібні великі гроші.

На жаль, нічого не допомогло. Сина не стало. А я залишилася без даху над головою. І не уявляла, як мені тепер жити, і хто мене в старості догляне.

Це справді була проблема, бо мені в мої майже 70 років заробити собі на житло було практично неможливо.

Довелося мені жити з невісткою, з якою у мене протягом життя склалися не вельми добрі стосунки. Люба виділила мені в своїй квартирі маленьку окрему кімнату, і так ми і жили, особливо не спілкуючись.

А одного ранку невістка прийшла до мене і сказала, щоб я збиралася:

– Я хочу вас відвезти в те місце, де вам буде добре, бо бачу, що тут вам не комфортно.

В мене душа похолола. Я була впевнена, що вона хоче мене відвезти в будинок для літніх людей, щоб я їм не заважала. Чесно кажучи, я чекала на це, бо розуміла, що я їй ніхто.

– Люба, ми сюди не повернемося? – питаю і збираю речі тремтячими руками.

– Я ж прошу: швидше. Я не маю часу, треба на роботу! – перебила мене невістка

Я швидко зібралася, адже у мене особливо й речей не було. Ми їхали мовчки. Я дивилася у вікно і з усіх сил стримувалася, щоб не плакати, але сльози самі по-зрадницьки котилися по щоках. Нарешті, ми приїхали.

– Ми на місці! – сказала Люба, і ми вийшли з машини.

Я була приємно вражена. Це було неймовірно красиве місце – будиночок в селі, ще кращий, ніж той, що був у мене. Природа, річка, свіже повітря. Виявляється, синова дружина вирішила заради мене поміняти життя в місті на життя в селі.

– Олександр був для мене найкращим чоловіком, а ви – його мама, і бабуся мого сина. Вважайте, що це подарунок від нас. Я свою квартиру продала, щоб здійснити вашу мрію. Ви не проти, якщо ми разом житимемо?

Я дивилася на Любу і не вірила, що все це відбувається наяву. Мені здавалося, що це якийсь сон. Я справді завжди мріяла про будиночок біля річки. Тільки мій син про це знав. Я обійняла невістку і вибачилася перед нею за те, що колись була неправа.

– Я завжди дбатиму про вас. Замість сина, – усміхнулася невістка.

Ми разом зайшли до будинку і почали озиратися. Так і почалося наше нове життя.

Люба працювала віддалено, я намагалася їй допомагати по господарству. Час від часу до нас приїжджав онук, який вирішив залишитися в місті.

Я дуже хвилювалася, біля кого я прихилю свою голову в старості, а виявилося, що намарне, бо біля невістки мені так добре, наче я біля рідної дитини.