– Синочку, я тобі тут усього домашнього приготувала, приїдь, забери, – телефоную я Сашкові. Знаю, що він постійно зайнятий, але ж у нього машина, а до нас на колесах 30 хвилин – приїхав, забрав та й по справі.

Олександр знову обійшовся відмовками, мовляв, часу не має, а яйця і картоплю він і в магазині купить. Але що він там знає! В магазині… Хіба в магазині таке продають? У мене тут все свіженьке, натуральне, а він носом крутить.

Одним словом, сумки я вже зготувала, ну ж не пропадати продуктам, тому я сіла в рейсовий автобус, і поїхала в місто. Частину продуктів я відвезла невістці, бо сина вдома не було, а частину вирішила на ринку продати, ну ж не пропадати продуктам, та й гроші якісь зароблю.

Та я навіть не уявляла, який сюрприз мене там чекає. Я стала в ряд, розклала зелень, картоплю, помідори і бачу – між рядами йде мій чоловік, і не один, а в супроводі миловидної панянки, на вигляд років на 10 мінімум молодшої за нього. А поряд з ними йде дівчина, років 15-ти. І що дуже дивно – дуже схожа на мого чоловіка.

Мене вони не бачили, бо йшли паралельним рядом, та й чоловік навіть припустити не міг, що я в місті, бо я нічого не говорила йому, а зранку спонтанно прийняла це рішення.

От яка в мене думка мала виникнути від побаченого? Звичайно, я зрозуміла, що у мого чоловіка багаторічний роман на стороні, і що ця дівчинка – його донька, бо вона схожа на мого чоловіка більше, ніж наш син.

Поки я губилася в думках, вони зникли поміж людей. Додому я приїхала сама не своя, навіть не знала, що мені думати і за що братися.

Ми з чоловіком прожили душа в душу 26 років. В минулому році сина одружили, квартиру в місті йому купили.

Ми самі в селі живемо, маємо величезний будинок, красивий сад, город, господарку. Домом і господарством в основному займаюся я, бо мій чоловік дуже зайнята людина. Він завжди вмів крутитися, і саме завдяки йому у нас все є. Мені не довелося, як іншим жінкам, за кордон на заробітки їхати, бо мене все життя дуже добре забезпечував чоловік.

Та ми з ним ніколи і не сварилися. Всі справи вирішували мирно, обов’язки ділили порівну. До нашого сина чоловік завжди дуже добре ставився, для нього батько – це приклад для наслідування.

Коли чоловік повернувся додому, мовчати я не стала, і прямо запитала його, з ким він сьогодні був на ринку. Чоловік спочатку говорив, що його там не було, але коли я почала розповідати про деталі, він визнав, що так, він там був.

– З ким? – питаю. – Хто ті люди? Хто ця жінка? Ким тобі доводиться ця дівчина?

– Ну що ти, Марусе, робиш з мухи слона? Приїхала до мене моя сестра троюрідна, з донькою, яка збирається поступати в нашому місті. Попросили мене допомогти. А схожість? Ти хіба нічого про родинні гени не чула? – намагається заговорити мене чоловік.

– Про гени я чула, звісно, от тільки жодного разу за 26 років не чула про цю твою троюрідну сестру, – кажу.

Чоловік на цьому вирішив припинити наш діалог, сказав, що ця розмова йому не подобається.

Мені теж не подобається, але я як дружина маю знати правду. Чи ні? Невже може так бути, як розповідає чоловік? Чи він мене обманював всі ці роки і зараз обманює далі?

З однієї сторони я розумію, що якщо би він хотів піти, то пішов би давно. Але він живе зі мною досі, хоч син уже дорослий. А з іншої – розумію, що казка про родичів занадто банальна, щоб в неї повірити. Та більше пояснень чоловік давати не хоче.

От що мені робити? Тепер цей факт не дає мені спокою.