Іринко, не йди від Василька. Ти ж бачиш, що він без тебе пропаде, – переконувала свекруха.

Вона дуже добре знала, що казала, адже вона стільки зусиль доклала аби Іринка стала дружиною Василя, а тепер що?

Ні, все має бути так, як вона задумала.

В кого у неї син Валерія Микитівна не знала, наче все для нього, любила, душу віддавала, а Василько тільки гульки й любить, але не працювати.

Не те, що вона – головний бухгалтер на заводі, всі поважають, запопадають, усміхаються, а от син – геть не слухає. Вже йому двадцять вісім, а він все дівчатами перебирає, та таких приводить знайомитися, що добрими дружинами бути не хочуть.

І тут Валерії Микитівні несказанно пощастило – прийшла до них на роботу молоденька Ірина. З усього видно, що дівчина недосвідчена, бо гарна неймовірно, але ще скромна і вихована. Ідеальна дружина. Якраз таку її синові і треба.

І Валерія Микитівна розговорилася з Іриною, а та нічого й не приховувала: сама з невеликого містечка, вдома ще брат, хотіла вступити на медичне, але не пройшла, тому поступатиме на наступний рік, а зараз треба на щось жити.

– А чи є у тебе хлопець?, – спитала Валерія Микитівна.

– Ні, нема.

– І нікого не любиш?

– Ні.