– Мамо, вітаю.

– Привіт… синку.

– Мамо, – у слухавці помовчали, – я прошу допомоги, – голос сина був відчайдушно тужливий, Вероніка вся стиснулася всередині, – нам потрібна допомога.

– Вам?

– Так. Олену поклали в лікарню, вона знепритомніла на роботі.

– Що з нею, – спокійно спитала Вероніка, – щось серйозне?

– Так … щось по жіночому, сильно затягнула, не йшла в лікарню, терпіла.

– Потрібен лікар?

– Ні, лікарі хороші, розумієш…

– Гроші? – Діловито запитала Вероніка.

– Та ні, мамо.

– Нам Мишка нема з ким залишити.

– Теща поїхала на південь, там мама в неї нездужає. Бабуся Олени, вона вже старенька, у Насті, її сестри вже термін підійшов.

– Я не знаю, що робити, мамо. Це тільки через тиждень Олену випишуть.

Вероніка мовчала.

– Мамо, ти мені тільки відразу скажи, допоможеш чи ні, якщо ні, то … я відгули спробую взяти.

– Що потрібно робити? – Поволі спитала Вероніка.

– Вранці я Мишка погодую, кашу в мультиварці Олена навчила, як варити. Потім в обід погодувати, погуляти, увечері я вже сам. Він спокійний, мамо.

Вероніка задумалася, як у них все легко. З дворічною дитиною впоратися, це не просто … Йому ж два, начебто.

– Добре мамо, вибач що потурбував.

Син відключився, Вероніка не встигла нічого сказати, вона відразу набрала його, але Микола скинув дзвінок.

– Треба ж, ніжний якийсь, – пробурчала Вероніка, і пішла збиратися.

Через пів години вона стояла біля дверей квартири сина та невістки. Не була тут понад два роки, стільки ж не бачила і не чула сина з невісткою, і жодного разу не бачила їхньої дитини.

Ні … він їй ніхто, цей хлопчик. І ні, він не з дитячого будинку, це син її невістки, ні не від першого шлюбу, і ні – не нагуляла.

Спогади накрили Вероніку із головою.

Микола у неї з’явився в досить-таки зрілому віці, коли її старша дочка вже була нареченою. Батька у Колі не було, так буває, виховували самі, з дочкою, потім і зять приєднався. Виховали.

Коли він привів Олену знайомитися, Вероніку боляче кольнули у серце ревнощі.

Красива, впевнена в собі, навіщо вона Колі? Такі на простих хлопців не дивляться.

Але, Олена легко увійшла в сім’ю, і підкорила всіх, зокрема і її, Вероніку. А ще вона попросила дозволу називати її мамою. Так цікаво, не Вероніка Сергіївна, а мама, ось так.

Подруги всі здивувалися, треба ж! Зараз у молоді не прийнято тещу і свекруху мамою кликати. А в них ось так.

Це був ідеальний шлюб, тож Вероніка була рада за молодят.

Проживши шість років, вони задумалися і про дітей. Вероніка не наполягала, але хотілося онуків, від сина хотілося…

Поступово розмови про малюка почали згасати, а потім вони зізналися, що Микола не може мати дітей, стільки лікарів пройшли.

– Нічого, молоді ви ще, буває таке, що лікарі не коректно поставили діагноз, і все влаштується.

– Ні, мамо, – Коля похитав головою, – ні, це не той випадок.

А потім вони поставили перед фактом, що Олена в положенні. Побачивши щасливі очі сина, Вероніка заплакала і вітаючи сказала, що ось, вона мала рацію.

А потім вона ненароком почула телефонну розмову невістки зі своєю мамою, і дізналася, що вони наробили. Звичайно, це все Олена придумала, хто ще.

Вероніка дізналася, що Олена носить чужу для Колі та для їхньої родини дитину. З чужими генами, з чужою історією. Вероніка навіть захворіла від такої новини. Як? Як вона могла так вчинити з її сином?

Спостерігаючи за тим, як радіє її син, Вероніка Сергіївна заливалася гіркими сльозами, нарешті вона наважилася, налаштувалась, і вирішила розплющити синові очі.

Микола злякано дивився на матір, потім пішов червоними плямами.

– Мамо … Хто тобі сказав?

– Ніхто, ніхто синку, сама почула, вона ошуканка, зрадниця, бачити її не можу.

– Нічого, нічого, синку, знайдеш собі гарну дівчину, яка прийме тебе … таким який ти є …

– Мамо! Ти про що? Мамо! Це наше з Оленою рішення! Це я запропонував, розумієш? Ми думали з дитячого будинку взяти, а потім я побачив десь рекламу, довго вмовляв Олену, вона погодилася.

– Знайшли донора слушного, дуже зі мною схожий. Це наша дитина, розумієш? Наша!

– Мені не потрібний цей сурогатний онук, не потрібний… я ніколи не визнаю його, ніколи, чуєш. Тебе я рада бачити завжди, її, та її приплід – ні!

Отак і вийшло, що вона не бачила сина стільки часу. Коля просто зник із її життя.

Вероніка подзвонила у двері.

Коля відкрив з малюком на руках, той дивно скидався на маленького Колю, такого бути не може, просто один типаж, заспокоїла вона себе.

– Мамо?

– Ти так швидко кинув слухавку, я увійду?

-Звичайно.

Вероніка Сергіївна несміливо зробила крок у квартиру, озирнулася. Чисто, тепло, затишно, що не кажи, невістка чудова господиня, дитина чиста, вона несміливо посміхнулася хлопчику, той простягнув до неї руки.

Вероніка Сергіївна стала щоранку приходити, й доглядати за сином невістки. На душі Миколи все одно було не спокійно, він намагався якнайшвидше змінити матір, Олену затримали в лікарні більше, ніж на тиждень.

Якось, Микола прийшов раніше з роботи, зайшов тихо у двері, бабуся повзала по килиму, зверху на ній сидів сміливий Мишко.

– Баба, баба, – закочувався він сміхом.

Микола тихо вийшов, прикривши двері, коли повернувся, мати вже сиділа одягнена.

– Баба, не йди, Мися з бабою.

Хлопчик схопив Вероніку за ноги й стояв, піднявши личко.

– Мишко, бабуся завтра прийде, – каже Коля.

– Ні, Мися п’якати.

– Не плач, маленький, а хочеш … поїдемо до бабусі, хочеш?

Хлопчик швидко закивав головою.

– Колю, синку, можна?

– Я не знаю, мамо…

– Будь ласка.

– Тату, – дивиться син, – мозя?

Так ці двоє знайшли одне одного.

Давно забуті злі слова, сказані з розпачу, давно немає образ. Мишко обожнює свою бабусю Ніку, а вона свого улюбленого молодшого онука.

Важко, дуже важко було прийняти таке рішення свого сина, але Вероніка Сергіївна переборола себе, до того ж Мишко просто оселився у її серці.

Онуки від старшої доньки були вже дорослі, а малюк ніби заново змусив стати молодою свою бабусю Ніку.

Вона з гордістю возила його по різних гуртках, хвалилася подругам, розповідаючи, який обдарований хлопчик, її молодший онук.

– Знайшла в собі сили, перепросила в Олени, і досі дякую за онука і за сина, адже син щасливий, дуже – бо він справжній батько.

– Як я могла бути такою недолугою? Ніколи не ставте свої амбіції та інтереси вище, за амбіції та інтереси своїх дітей! Тільки собі гірше зробите! Це вже перевірено! Тож не повторюйте моїх помилок!

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.