У сім’ї Павленків було одне непорушне правило – хто перший повертається з роботи додому, той і готує вечерю.

На початку сімейного життя, як правило, цей тягар лежав на тендітних плечах Віри Павлівни. Пересічний бухгалтер, вона закінчувала свій робочий день у той час, коли всі інші тільки починали з тугою поглядати на годинник. Бігом домчавшись додому – добре, що робоче місце було за півгодини ходьби – Вірочка одразу ж бралася за готування.

Вчорашнє чоловік не сприймав і міг запросто відмовитися від вечері, якщо на стіл поставлені магазинні пельмені або ж дводенної давності борщ.

– Віруню, ну ти ж знаєш, я не люблю несвіже, – образливо підтискав губи Віктор, відкладаючи вбік ложку. – Я працюю по десять годин і приходжу додому набагато пізніше за тебе. Невже складно приготувати для коханого чоловіка щось смачненьке.

– Я теж працюю, – боязко намагалася заперечити Віра.

– Серйозно? – піднімав брову Віктор. – Нібито я не знаю, як ви там сидите у своїй бухгалтерії. Півдня чай п’єте, та пліткуєте між собою.

Сам Віктор працював у будівництві, приносив у сімейний бюджет значно більше, ніж дружина, і тому вважав, що має право робити їй справедливі зауваження. І нехай його робота була пов’язана з фізичною працею, і він був зовсім не управлінцем, у його усвідомленні власної цінності ці факти не були головними.

– Зрозумій нарешті, я чоловік. Приношу гроші в дім і маю право на гарячу вечерю. А ти всього лише жінка, і тому ти зобов’язана мені цю вечерю надати. Як ти її готуватимеш і з чого… мене не хвилює, – продовжував пояснювати Віктор, немов перед ним була не дружина, а школярка початкових класів.

Віра слухняно кивнула. Справді, сперечатися з людиною, яка оплачує оренду квартири і купує левову частину речей у будинок, було вкрай недалекоглядно.

Але після таких неприємних розмов вона чітко вирішила – їй просто необхідно підняти свій дохід. Щоб щонайменше стати менш залежною від чоловіка, а щонайбільше – приносити в дім стільки ж грошей, скільки Віктор.

Завзятості Вірі не бракувало і тому вона одразу ж почала шукати нову роботу. На жаль, роботодавці не поспішали брати працівника з маленьким досвідом на велику зарплату, але вже через місяць пошуків удача повернулася обличчям.

– Справи в нашій фірмі йдуть так… Нам потрібен бухгалтер із перспективою на головного бухгалтера, – почав пояснювати Вірі ситуацію чоловік в окулярах, який представився Едуардом Робертовичем.

– Але поки наш головбух Наталя Іллівна посилено працює перед відходом на заслужений відпочинок, вам потрібно буде протягом кількох років проявити себе належним чином.

Бути через пару років головним бухгалтером? Таку перспективу Віра собі навіть не уявляла. Звичайно, вона була готова працювати і день, і ніч, щоб у підсумку отримати заповітну посаду. У мріях вона вже уявила себе важливою жінкою, яка пересувається в особистому авто замість автобуса і обов’язково фарбує губи червоною помадою.

– Ну так ви згодні? Перші три місяці випробувальний термін, – запитально подивився на Віру майбутній начальник.

– Згодна, – хрипло прошепотіла Віра. Від хвилювання в неї моментально сів голос.

– Ну і чудово, – Едуард Робертович відкинувся на спинку крісла і дістав із шухляди столу якісь документи. – На перший час оклад мінімалка, а там подивимося.

Віктор хоч і був незадоволений, що дружина стала працювати на новому місці, але нічого не говорив. Адже тепер дорога Віри з роботи займала вже годину, а значить вдома вони з’являлися приблизно в один час.

Але вже за кілька місяців Віра почала затримуватися ще пізніше і приходила на десять, а то й на двадцять хвилин пізніше за чоловіка.

– Нам треба поговорити, – не витримав Віктор, коли на вечерю було запропоновано швидко підсмажені в сендвічниці бутерброди і салат.

– От чесно, Вітю, навіть говорити не можу, – благально подивилася на нього Віра. – Так втомилася… Мені дві ділянки дали, там ще Юля на лікарняний пішла. Ще й Наталя Іллівна у відпустці.

– Віра! Мене це не влаштовує, – карбуючи слова, вимовив Віктор і уважно подивився на дружину. – Якщо в тебе робочий день до п’ятої, то й виходити ти маєш о п’ятій. Ти скажи своєму цьому… Едуарду Робертовичу, що в тебе взагалі-то чоловік є. Його годувати треба.

Віра мовчки подивилася на чоловіка і несподівано розреготалася.

– Ти серйозно? Сказати, що в мене чоловік не може сам поїсти, і тому я мушу кидати незроблену роботу? Ти що, інвалід?

Від такого повороту у Віктора навіть відкрився рот. Що вона собі дозволяє?

– Так усе. Я спати, – позіхнула Віра і встала з-за столу. – Посуд постав у мийку, будь ласка. Завтра помию. Ну або вимий, якщо нескладно.

Від такого нахабства Віктор ледь не втратив дар мови. Невже ця жінка геть забула, хто вона є?

Але далі події розвивалися ще цікавіше. Через тиждень Віктора несподівано звільнили з роботи. Будівельна фірма, в якій працював чоловік, несподівано оголосила себе банкрутом, а новенька дев’ятиповерхівка, над якою працювала їхня бригада, була заморожена на невизначений термін.

Біда не приходить одна, і буквально через день господиня квартири, яку знімали Віктор і Віра, підняла орендну плату вдвічі.

– А як ви хотіли? – здивувалася вона на запитання Віктора про вартість оренди. – Через два будинки починають метро будувати, уже й паркан поставили. А раз квартира дорожчає, то й плата зростає. Не подобається – з’їжджайте.

З’їжджати не хотілося. Та й потім – куди? У найближчому районі ціни зросли разом, немов зелень у травні-місяці на грядці садівника. Дешевше було тільки за містом, але в такому разі Віра ніяк не встигала б на роботу до початку робочого дня, адже придатний транспорт ходив не так регулярно, як хотілося б.

– Відразу тобі сказав, звільнятися треба, – знову завів свою шарманку Віктор і відразу ж зупинився. Адже зараз Віра була єдиним годувальником, він знайти роботу так швидко, як хотілося, не міг.

– Я що-небудь придумаю, – впевнено заявила Віра.

І вже ввечері повернулася з готовим рішенням.

– Загалом, дивись. Едуард Робертович якраз у нашому районі квартиру продає. Він мені запропонував її нам зняти за смішні гроші. До того ж плату за оренду зараз із зарплати вираховує, а потім, років за п’ять, навіть можна і викупити остаточно. Там якийсь колишній офіс.

– Офіс? – недовірливо подивився Віктор. – І як ти розраховуватимешся зі своїм Едуардом Робертовичем?

– Кажу тобі – із зарплати. Ти чого на мене так дивишся?

– Нічого, підозріло якось, – насупився Віктор.

– Не хочеш, давай не будемо переїжджати. Тоді треба десь для господині гроші шукати, – зітхнула Віра. – До речі, що на вечерю сьогодні?

– Пельмені, – похмуро буркнув Віктор. За пару тижнів вимушеної відпустки він уже добряче втомився готувати. Тим більше що зараз доводилося готувати не один раз на день, а мінімум два, адже сам він теж не хотів залишатися без обіду.

Колишній офіс розташовувався за п’ять хвилин ходьби і, він був досить затишним. Світлі шпалери і натяжні стелі із зображеними на них хмарами надавали квартирці простору. Віктор закусив губу і прискіпливо оглянув житло.

– Гаразд, піде. Дивно це якось усе…

Тепер Вірі доводилося працювати за трьох. Треба було обставити нове житло – придбати меблі. Вона хотіла показати себе на роботі і тому буквально розривалася, супроводжуючи кілька ділянок. Додому часто вона приходила дуже пізно.

Віктор, який спочатку був незадоволений змінами в дружині, тепер уже скромно мовчав, а іноді навіть і підбадьорював Віру.

– Ну що ти розклеїлася, – прикрикував він на втомлену жінку. – Сама розумієш, треба добре працювати. Ти ж зараз єдиний годувальник сім’ї.

Віра тільки кивала, адже чоловік мав рацію, вона сама вибрала таку роботу. Щоправда, перспектива бути головним бухгалтером відсувалася на невизначений термін, адже Наталя Іллівна навіть не збиралася залишати робоче місце.

Виходило, що тепер Віра працювала без вихідних лише за можливість знімати дешеве житло. Ну і самореалізуватися, звичайно ж. Віктор же помітно розслабився і якщо спочатку він активно шукав роботу, то зараз перестав робити спроби знайти хоч щось підходяще.

– Ти знаєш, на маленьку зарплату я не згоден, – пояснював Віктор Вірі. – А велику не дають. І потім, у тебе так добре виходить працювати.

Поступово Віктор зледащів навіть робити те єдине, що від нього вимагали – готувати їжу. Цілими днями він грав у комп’ютерні ігри і валявся на дивані, і у відповідь на боязкі прохання Віри почати фінансово вкладатися в сім’ю тільки знизував плечима.

– Можу я відпочити раз у житті, зрештою, – розводив руками Віктор.
– І потім, у моєму віці вже непристойно працювати на дядька. Я сьогодні в інтернеті бачив, як один удома ключниці робить і в інтернет-магазині продає. Знаєш, скільки на місяць заробляє?

– Скільки? – втомлено поцікавилася Віра, поставивши на підлогу пакети з продуктами. Обов’язок ходити за покупками теж непомітно ліг на її тендітні плечі, адже їй було набагато простіше забігти й купити все, що потрібно після роботи.

– Сто тисяч, – з гордістю відповів Віктор, нібито це він особисто заробив такі гроші. – Думаю, варто теж зайнятися. Тільки мені початковий капітал потрібен, даси?

Але з ключницями справа не задалася. Як не задалася і з керамічною плиткою та ароматичними свічками. Віра слухняно вкладалася в бізнес-план чоловіка, але віра в те, що одного разу чоловік почне приносити дохід, танула з кожним днем.

Але останньою краплею стала зовсім не відсутність підприємницької жилки Віктора.

Повернувшись одного разу після роботи додому і не заставши чоловіка вдома, Віра за звичкою вирушила на кухню. Тут на неї чекав сюрприз – на столі стояли два недопиті кухлі чаю, на одному з яких були сліди від помади. Коли шок від побаченого трохи минув, Віра виявила в мийці сковороду із залишками смаженої картоплі.

Відпиратися Віктор не став.

– Так, у мене в гостях була колишня колега. Ольга, вона на крані працює. І взагалі, що тут такого? Я ж чоловік. А ти завжди на роботі, сама винна.

Віру точно переклинило.

– Ти нічого не переплутав? Ти живеш на мої гроші, не працюєш, і ще приводиш сюди жінок? Мало того – ще й пригощаєш їх вечерею. Для мене картоплю лінуєшся приготувати!

Саме смажена картопля розлютила Віру настільки, що вона почала вимовляти Віктору те, що не наважувалася сказати вже дуже довго. І про його інфантильність, і про небажання працювати, і про – що гріха таїти – фігуру, що порядком розповніла.

– Коротше, я йду від тебе, – заявила Віра. – З понеділка мене переводять на посаду головбуха, з підвищенням окладу. Впораюся одна як-небудь. Раніше я не помічала в тобі недоліків, тому що залежала від тебе фінансово. А тепер… Ти просто невдаха, який не цінує хорошого ставлення.

– У сенсі йдеш? – ошелешено уточнив Віктор. – А за квартиру як платити?

– Це єдине, що тебе цікавить? – усміхнулася Віра. – Запитай у своєї Олі, як тобі платити за квартиру.

Кілька днів Віра прожила в найближчому готелі. Повертатися додому не було жодного бажання. І тільки коли ображений поведінкою дружини Віктор переїхав до батьків – а іншого варіанту в нього не було – змогла повернутися в рідні пенати.

Звичайно, Віктор намагався помиритися і навіть швидко знайшов роботу. Але Віра для себе прийняла тверде рішення – нехай чоловік готує вечерю для іншої. І подала на розлучення. Через рік дохід дозволив їй оформити кредит і викупити улюблену квартирку.

Та й особисте життя теж налагодилося. Новий молодий чоловік не лінується ні підсмажити картоплю, ні навіть приготувати вдома суші. Все тому що він – кухар у великому ресторані.