– Галочко, я не розумію твого невдоволення… – Чоловік Галини, Ростислав, відклав тарілку з супом і подивився на дружину.

– Наші друзі щороку вже п’ять років приїжджають до нас на дачу. У чому проблема цього разу? Я просто хотів заздалегідь поставити тебе до відома, щоб ти написала заяву на відпустку в липні в ті ж дати, коли відпустка у Мельників.

– Саме так! Щороку! Не було жодного разу, щоб Мельники залишилися вдома або поїхали в санаторій, на море, до рідні, або, врешті-решт, до інших друзів! Чому ми? Чому, Ростику?!

– Ну… Ми ж найкращі друзі. Як брати. Навіть більше ніж брати. – Ростислав здивовано почухав носа. Він щиро не розумів, яка муха вкусила Галю.

Ось уже п’ять років Галя і Ростик радо приймали гостей на своїй дачі. Вони б приймали їх і довше, та тільки дачі не було. Але як тільки подружжя розжилося ділянкою і дерев’яним будиночком, відразу ж відкрили свої двері для близьких і друзів. І все було добре. Друзі із задоволенням приїжджали і проводили в гостях свої відпустки…

Ось тільки, як виявилося, Галина всі ці роки накопичувала невдоволення, про яке і було сказано лише на шостий рік.

– Цього року нехай твій названий брат і його сім’я відпочивають десь в іншому місці. Наша дача більше гостей не приймає.

– Це через диван, так? – припустив Ростислав. – Я ж обіцяв, що ми купимо новий. Але тільки трохи пізніше. Сама бачила, як піднялися ціни на меблі. І взагалі, не така вже й велика пляма там. Згадай, коли наша донька була маленькою, вона нам і не такі “озера” на покривалі залишала. Та й Вітька вже не немовля, одягнуть йому памперси, і більше такого казусу з оббивкою не повториться.

– Диван зіпсував не Вітя! На білій оббивці залишила “слід” Жучка! Собака твого “брата”. Вона ж погризла ніжки у стільця, обдерла кут зі шпалерами і зжерла мої кросівки.

– Ти й так хотіла їх викидати.

– Вони чудово могли послужити мені на дачі!

– Ну купимо, купимо ми тобі нові кросівки! Пізніше. Ти ж знаєш, що у нас є більш важливі витрати – треба котел полагодити. Погода нестабільна, на одних дровах далеко не заїдеш…

– Котел?! – Галя розплющила і без того великі очі. – А з котлом-то що?!

– Галю, я ж казав… – не дуже переконливо збрехав Ростислав.

– Не казав! Перший раз чую!

– Значить, не хотів тебе засмучувати. Це так, дрібниці. Ну, подумаєш, Мельник хотів показати мені економічний режим, трохи покрутив не ту кнопку, і котел перестав працювати. Але це не страшно, я вже дзвонив майстру, і він обіцяв все полагодити. Тільки треба замовити одну маленьку деталь, яка зламалася… Суща дурниця.

– Ти замовив цю деталь?! – Галя відчувала, як її пальці стискаються в кулаки.

– У процесі… Чекаю на премію. Ти ж знаєш, що курс виріс, а запчастини іноземні… – ще тихіше сказав Ростислав. Якби у нього був хвіст, в той момент він неодмінно “підібгав” би його, як пес, що нашкодив.

Ростик і сам розумів, що завинив, його провина була в тому, що котел все ще був несправний: покупка дорогої деталі постійно відкладалася, і ось тепер, коли “закортіло”, Ростислав вирішив витратити ще не видану премію саме на котел. Його думки й озвучила дружина:

– Ти вирішив витратити ще не видану премію на котел?! – Галя спалахнула і кинула в чоловіка кухонним рушником. – Ми планували на ці гроші поїхати на кілька днів на море!

– Ну,люба, ми обов’язково поїдемо. Але вже з наступною премією.

– Наступна премія може бути, а може і не бути!

– Вона обов’язково буде, начальник обіцяв.

– Минулого разу тобі видали другу премію тільки до зими! В такому випадку ми зможемо поїхати не на море, а хіба що в гори на два дні! Ні, любий, якщо вже ти не можеш так, щоб і вівці цілі, і вовки ситі, то буде так: спочатку ми поїдемо на море, а потім, до зими, влаштуємо котел.

– А як же Мельники? Я ж їм обіцяв… Що ж я за чоловік, якщо слова не тримаю?! – Ростислав набрався сміливості і стукнув кулаком по столу.

– Слово, кажеш, дав? А ти мене запитав, коли це “слово” давав? Дача-то, якщо пам’ятаєш, моїй мамі належить за документами, ось вона, якщо захоче, може слово давати… І запрошувати всіх підряд, без мого відома.

Вона! А не ти! А враховуючи, що твої друзі тільки те й роблять, що займаються шкідництвом на нашій дачі, варіант тільки один: з цього моменту вхід на дачу для всіх платний.

– Ось за що я кохаю тебе, Галочко, так це за твоє почуття гумору.

– Це не жарт! Безкоштовно я ні друзів, ні рідню більше не приймаю. Мені набридло всіх обслуговувати, прати, готувати на мільйон чоловік, прибирати після них будинок, а ще витрачати всю зарплату на усунення дрібних і великих поломок і збитків, завданих ріднею і друзями. Диван, стільці, шпалери, а тепер ще й котел! Це я ще не кажу про дрібниці типу розбитого посуду, зламаного ящика, порваного простирадла і витоптаного газону.

– Галочко, ну це дрібниці! Це всього лише речі!

– Речі? Гаразд! Нехай. Якщо тобі плювати на зіпсоване майно, то подумай про мене! Я як білка в колесі всю відпустку. Замість того, щоб відпочивати, я працюю як проклята: подивися за дітьми, приготуй, прибери, вимий посуд, поміняй білизну, а ще простеж, щоб город був доглянутий, трава скошена, огірки зібрані і засолені.

– Ти можеш розраховувати на допомогу гостей. Ти просто не довіряєш їм нічого. А могла б делегувати щось… – Ростислав зробив спробу.

– Я делегувала! І що?! Знову збитки! Замість бур’янів вони висмикнули мені всю моркву! А нова штора покоїться в ганчірках після того, як дружина твого “брата” вирішила відпрасувати її старою праскою!

– Але ж треба було давати посильні завдання.

– Що може бути простіше, ніж зібрати ягоди на варення?! – парирувала Галя, згадуючи, як дорогих гостей везли до травмпункту після того, як дружина Мельника проколола палець аґрусом.

– Галю, повір мені, більше такого не повториться. Цього разу вони приїдуть лише на тиждень і поводитимуться пристойно.

– Гаразд. Але проживання буде платним. 800 гривень за ніч. Як у готелі.

– Та ти не в собі! З якою пикою я з друга буду грошей вимагати?

– З такою ж нахабною, як вимагаєш від мене безкоштовно працювати у відпустку на їхню сім’ю з чотирьох осіб, собаки, кота і папуги.

Ростислав щось ще хотів сказати, але промовчав. Він зрозумів, що дружина не жартувала.

Всю ніч Ростислав не міг заснути. Все думав, як скаже другу, що халявний відпочинок цього року скасовується.

Нічого не придумавши, він вирішив зателефонувати матері і попросити мудрої поради. Ростислав сподівався, що мати стане на його бік і засудить невістку за жадібність. Ну і був у Ростислава ще один, запасний план “Б”.

– Мамо, привіт, – він набрав номер і засопів, прямо як у дитинстві, коли йому щось було дуже треба від матері.

– Привіт, синку. – Свекруха Галини зробила паузу, чекаючи, що син скаже, в чому причина дзвінка.

– Слухай… Тут така справа… Щось у мене дружина зовсім від рук відбилася, – Ростислав у фарбах розповів матері, що нехороша Галя відмовляється приймати гостей на тещиній дачі. – Напевно, теща її налаштувала проти мене! Все було добре, і тут на тобі! Не хоче приймати моїх близьких друзів! Уявляєш?!

– Так вже… Галина-то і правда ку-ку. – Пробурмотіла мати.

– Ну і що мені з нею робити? Ти, може, подзвониш їй, проведеш виховну бесіду? Вона напевно тебе більше послухає, ніж мене. Або може… може, ми в цьому році до тебе на дачу махнемо? Так, у тебе там будиночок маленький… І туалет на вулиці. Але нічого…

– Ні, Ростику. Скасовуй своїх друзів. Галочка має рацію, що поставила тебе на місце.

– Але ти ж начебто на моєму боці?! Сама сказала, що дружина в мене ку-ку…

– Точно. Ненормальна вона, що стільки років у себе приймала цю ораву. Мельники ніколи не були охайними і вихованими. Подай принеси, обслужи, нагодуй! Галя у тебе – свята жінка! Я б на її місці вже на другий рік виставила їх за двері разом з їхніми тваринами і дітьми. І тебе б з ними теж, для профілактики.

– Що ти таке кажеш, мамо?! – ахнув Ростислав.

– Правду, синку. Хто тобі очі на правду відкриє, як не я?!

Ростислав після такого більше з матір’ю розмовляти не хотів. Він був ображений на дружину і маму. І можливо, він так і дувся б, якби йому не подзвонив Мельник.

– Привіт, друже!

– Привіт… – Ростик навіть почервонів від сорому. Не знав, як сказати другу, що його дружина і мати стали в позу. Змовилися!

– Слухай, а пам’ятаєш, ти говорив про відпустку на морі?- нагадав Мельник.

– Так…

– У мене теща хоче з’їздити. І дружина загорілася цією ідеєю. Загалом, ми вирішили відпустку цього року у вас не проводити. Краще на морі. А то все одне до одного. Та й Вітька підріс, йому вже можна у відпустку з нами їхати кудись далі, ніж ваша дача.

– Хм…

– Ти не ображайся, брате. Я б тільки за… Але жінки, сам знаєш. Їм різноманітності подавай. Непостійні вони.

– Так. Це точно. Ми ніби як теж хочемо поїхати, – пробурмотів Ростислав. Зізнатися чесно, у нього відлягло після слів друга. Не довелося виправдовуватися. Зберіг обличчя.

– Загалом, ти дізнайся і мені передзвони.

– Домовилися.

Через деякий час.

– І все-таки добре, що ми в цьому році зважилися на поїздку! – дивлячись на море сказав Ростислав дружині.

Галя не відповіла. Вона була захоплена книгою, де головного героя звали так само як і її чоловіка, ось тільки характер у нього був зовсім не такий… Книга була смішною і захоплюючою, тому Галя не хотіла відриватися і розмовляти з чоловіком про очевидні плюси відпочинку. Справжнього повноцінного відпочинку.

Мельники, до речі, в останній момент передумали. Пошкодували грошей. Та було пізно: Галя з Ростиком вже викупили свої квитки, і плани змінювати через раптових Мельників не стали.

– Будемо чекати вашого повернення. У нас ще відпустка не використана, – сказав Мельник Ростиславу. Той передав дружині.

– Зрозуміло! Нехай приїжджають. Розцінки ті ж самі, плюс курортний збір. Ах так! Мало не забула: ще застава за майно. Аж надто гарні чохли для дивана нам подарувала свекруха, – хмикнула Галя.