Ганна була впевнена, що чоловік на кілька днів поїхав до мами.

У п’ятницю ввечері Людмила Петрівна зрозуміла, що скучила за своїм єдиним сином Єгором і поїхала до нього в гості.

“Дзвонити і попереджати його про свій приїзд не стану, – думала вона. – Бо він обов’язково що-небудь придумає, тільки щоб я не приїжджала. Збреше, що або втомився, або погано почувається, або на роботі, або щось таке”.

“Гарненька справа, – думала Ганна, впускаючи свекруху до квартири. – Єгор сказав мені, що поїхав на кілька днів до мами погостювати. Сьогодні йому дзвонила, він у неї був. А тут з’являється вона сама і з порога заявляє, що другий день не може до свого улюбленого синочка додзвонитися, бо телефон загубила, а номер сина ніде не записаний”.

Щодо телефону Людмила Петрівна збрехала.

“А інакше, – думала вона, – як ще пояснити свій несподіваний приїзд?”

– У Єгора все гаразд, Людмило Петрівно, – спокійно відповіла Ганна, – за нього не хвилюйтеся. Проходьте. Зараз я Вам усе розповім.

Залишивши свекруху у вітальні, Ганна пішла на кухню і зателефонувала Єгору.

“Для початку з’ясую, що він живий і здоровий, – думала вона. – А про приїзд його мами промовчу”.

– Єгоре, ти не знаєш, де наша велика каструля? – запитала Ганна перше, що їй спало на думку. – Ну, та, в якій ми холодець варимо. Поняття не маєш? Гаразд, пошукаю в іншому місці. Напевно, сама кудись засунула. А як там у тебе справи? Усе гаразд? Як мама? Я рада, що в неї теж усе добре. Привіт їй передавай.

Коли три дні тому Єгор сказав, що хоче провідати маму і кликав дружину з собою, він був упевнений, що Ганна відмовиться.

“Не ті між ними стосунки, – думав він, – щоб по кілька днів перебувати в товаристві одне одного. І дзвонити вони одна одній точно не стануть. А отже, я спокійно можу тиждень відпочити від сім’ї, сказавши дружині, що їду до мами”.

Але, на превелике розчарування Єгора, Ганна була не проти відвідати свекруху.

– Якщо хочеш, – сказала вона, – я поїду з тобою.

– Чому ти маєш через мене страждати, – сердито відповів Єгор на згоду Ганни. – Адже це моя мама. І я не можу не поїхати. Родинний обов’язок. Сама розумієш.

– Розумію, – зітхнувши, відповіла Ганна.

– У неї там раковина засмітилася; прочистити треба. І карниз на чесному слові тримається; ось-ось звалиться їй на голову. Хто закріпить, якщо не я? Килим пропилососити. Дверцята в шафах підтягнути. Загалом, купа справ. Усе й не перелічити.

– Ти – хороший син, Єгоре.

– І чоловік хороший! – додав Єгор. – Інший би на моєму місці тебе за собою б потягнув. І знайшов би, чим тебе там зайняти. А я – ні. Тому що розумію жіночу психологію. І знаю, як вам, я маю на увазі жінок, непросто в житті.

– Ти – золото, а не чоловік.

– Та ні. Просто я звичайна хороша людина. Яких безліч.

– Як приїдеш до мами, одразу подзвони. І дивись там, не перетрудись.

– Само собою.

– Я буду сумувати.

– Я теж.

Єгор поїхав рано вранці, а ввечері зателефонував дружині і повідомив, що на місце прибув, до роботи приступив. І сьогодні вранці дзвонив, що в нього все добре. А тут раптом у гості приїхала Людмила Петрівна.

“Усе зрозуміло, – вирішила Ганна, поговоривши з чоловіком і з’ясувавши, що він живий і здоровий і перебуває у мами.

– Він мені бреше. Але маму його хвилювати не варто. Адже для неї головне – не де він зараз, а що з ним усе гаразд”.

– Єгор поїхав у термінове відрядження, – повідомила Ганна. – Повернеться за тиждень.

“Бреше, – подумала Людмила Петрівна. – Якби він був у відрядженні, вона б мені відразу сказала. Щойно я увійшла. А вона на кухню виходила. Навіщо, питається? А для того, щоб зателефонувати Єгору і з’ясувати, як у нього справи. А судячи з її спокійного вигляду, у нього все гаразд.

Але при цьому вона сама не знає, де він зараз. Ось і вигадала про відрядження. А таке можливо тільки в тому разі, якщо Єгор сказав їй, що поїхав до мене, а сам перебуває зараз невідомо де. Треба рятувати сина, тому що вона точно щось задумала проти нього”.

– Я ж чому ще приїхала-то, – сказала Людмила Петрівна, – Єгор обіцяв, що приїде до мене на кілька днів. А я чекаю, чекаю. А тут, виявляється, відрядження. Ну, тоді все зрозуміло.

– Хочете із сином поговорити? – запитала Ганна і простягнула свекрусі телефон.

“А ти хитра, – подумала Людмила Петрівна, – але тільки не на ту напала”.

– Ні-ні, – швидко відповіла вона. – Навіщо ж? Не варто його відволікати через дрібниці.

“Вона зараз вирішить, що з ним щось сталося дорогою до мене, – думала Людмила Петрівна, – але він від неї це приховує”.

Ганна мило посміхнулася свекрусі.

“Вона зрозуміла, що Єгор мене обманює, – подумала Ганна. – Здогадалася, що він сказав мені, що поїхав до неї. От і наплела зараз, що чекала на нього. Хитра. Сина рятує. Хоче, щоб я злякалася, подумавши, що з ним щось сталося. Ну-ну”.

– Поїду я, – сказала Людмила Петрівна. – А Єгор, коли повернеться, нехай одразу до мене й заїде.

– Я йому обов’язково передам Ваше прохання.

Вийшовши від невістки, Людмила Петрівна відразу зателефонувала синові.

– Слухай уважно, – сказала вона, – твоя дружина в курсі, що тебе в мене не було. Тому що я до вас у гості приїхала. Так вийшло. Ну, вибач. Хто ж знав. Скучила тому що. Ніхто не винен. Головне зараз – не панікувати. Я не питаю тебе, де ти зараз і з ким, але коли повернешся додому, скажеш дружині таке.

Людмила Петрівна навчила сина, як діяти.

– Як там мама? – суворо запитала Ганна, коли через три дні Єгор повернувся додому. – Усе полагодив? Карниз зміцнив?

Увійшовши у квартиру, Єгор злякано озирнувся й одразу помітив дві валізи, що стояли збоку.

“Уже й речі мої зібрала, – подумав він. – Гаразд. Буду діяти, як мама вчила”.

Єгор одразу зізнався, що в мами не був, бо дорогою до неї, йому, мовляв, зателефонував начальник і терміново викликав на роботу.

– Довелося їхати в інше місто, – сміливо брехав він. – Тобі не дзвонив, щоб ти не хвилювалася.

– Отже, весь цей час ти був в іншому місті? – запитала Ганна.

– Ну-так.

“М-так, – подумала Ганна. – Важкий випадок. Ну, що ж, продовжимо нашу гру, зараз я його заплутаю. Скажу те, чого не було. Відразу перевірити це він не зможе”.

– А чому тоді твоя мама сказала, що ти був у неї? – запитала Ганна.

“Вона так сказала? – здивувався Єгор. – Нічого не розумію. Справді! Навіщо вона так сказала, якщо сама мене попередила і навчила, що говорити? Буду викручуватися”.

Перш ніж продовжити, Єгор трохи подумав.

– Я їй подзвонив, перед тим, як вона до тебе поїхала.

– І що сказав?

– Пояснив ситуацію і попросив до тебе з’їздити.

– Навіщо?

– Хвилювався. Думав, як там у тебе справи. А вона, щойно від тебе вийшла, одразу мені зателефонувала.

– Це зрозуміло. Але навіщо вона сказала, що ти в неї?

– Тому що в цей момент, коли вона до тебе приїхала, я справді вже був у неї, – Єгор уже остаточно заплутався і викручувався, як міг.

– Я закінчив роботу, яку мені доручили, і приїхав до мами. Але вона про це не знала. Тому що поїхала до тебе. Розумієш? А я їй подзвонив, коли вона піднімалася на ліфті. І коли ти її впустила у квартиру, вона вже знала, що я в неї. Тому вона і сказала, що я був у неї.

Закінчивши пояснення, Єгор із полегшенням видихнув.

– А навіщо ж ти сказав, що в мами не був? – запитала Ганна.

– Я не знав, що мама це сказала, – чесно зізнався Єгор. Він уже не знав, що ще додати.

– Може, ти мені брехав, тому що маму вигороджував? У цьому вся справа?

– Ну, звісно, маму вигороджував, – зрадів Єгор. – А ти що подумала?

– Так, – Ганна махнула рукою. – Уже неважливо, що я подумала. Головне, що ти – дуже хороший син, Єгоре, і дуже любиш свою маму.

– Отже, ти мені повірила?

– Як тобі не повірити. Адже ти такий переконливий. Речі твої я вже зібрала. Можеш із чистою совістю їхати до своєї улюбленої мами.

– Як до мами. Я не хочу до мами.

– Що означає це твоє “не хочу”? Ти ж так її любиш. І не на словах, а на ділі. І своїми вчинками ти це довів. А тепер раптом не хочеш до мами. Не розумію.

– Люблю, але не настільки. І потім. Якщо вже на те пішло, то нехай! Мені плювати, що ти про неї подумаєш. Вона все збрехала, і я в неї не був.

– Ось як. А де ти ж був?

– У відрядженні.Спеціально для сайту Stories

– Послухай, Єгоре, ну ти ж сам розумієш. Що тільки даремно витрачаєш і свій, і мій час. Адже я все одно через годину точно знатиму, де ти був. Адже так? Згоден?

– Згоден.

– То чи не краще заощадити час і відразу сказати правду.

– Ну, добре! Добре! Я був у коханки. Її чоловік поїхав на тиждень. Ми скористалися. Сьогодні він повертається. Тому я повернувся додому. Ось номер її телефону. Можеш їй зателефонувати. Вона підтвердить. Її звуть Віолетта. Тепер, сподіваюся, все? Ти від мене відстанеш зі своїми безглуздими розпитуваннями і підозрами? І повіриш мені?

– Ось тепер я тобі вірю.

– Дозволь тоді, я роздягнуся, прийму ванну, повечеряю і ляжу спати. Дуже втомився.

– Дозволяю. Але не в мене.

– А де?

– Здогадайся з трьох разів.

Єгор здогадався з першого разу.