– Алло, мамо, ти не забула, що сьогодні Катюшка до нас у гості приїде? Накриєш стіл? Щось смачненьке треба приготувати.— у слухавці чутись бадьорий голос Максима.

– Так, синку, пам’ятаю. Зараз у магазин, і до вечері все приготую.— Ірина намагалася стримувати себе щосили, але голос все одно зрадливо затремтів.

– Мамо, а в тебе точно все гаразд? Ти якась дивна. І взагалі чого ви з батьком обидва похмурі якісь останнім часом? — перепитав юнак.

– Та все гаразд, синку, втома просто. Але ти вечерю не скасовуй, приїжджайте з Катюшею разом.

Ірина сиділа на лавці в одному з міських скверів. Колись вони гуляли тут із Петею, будували плани, уявляли як гулятимуть тут же з дітьми. Але все звалилося раптово. Дурні ревнощі по молодості буквально знищили все добре, що було між ними.

Скільки разів Ірина лаяла себе за те, що не почала миритися з коханим. Почала чогось зустрічатися з Генкою. Заміж за нього погодилася піти тільки заради того, щоб зробити боляче Петі.

Десь у глибині душі Ірина сподівалася, що ніякого весілля не буде, що вони з Петею помиряться, але піти до нього і відверто поговорити не наважувалась через гордість.

Якось Ірина навіть наївно уявляла, що ось Петя увірветься до РАЦСу, забере її і відвезе просто в білій сукні. І житимуть вони довго та щасливо. Але день весілля настав, а в РАЦСі Петя, звісно, ​​не з’явився. Ірина й не знала, що того дня він уже летів їхав на інший кінець країни.

Як вона дізналася пізніше, Петя не схотів залишатися ні в місті, ні навіть в області. Виїхав працювати на Закарпаття.

Батьки Петі дуже образилися на Ірину, бо вважали її винною у від’їзді сина з рідного дому. Спочатку до Ірини ще доходили чутки про те, як Петя влаштувався, а потім узагалі все загубилося і перемішалося, як це часто буває.

Ірина помчала думками кудись далеко… А потім повернулася знову в сквер на лавочку. Сьогодні вона дізналася про те, що чоловік, той самий Генка, завів чергову коханку.

Скільки їх було за двадцять п’ять років – вона вже збилася з рахунку. Спочатку думала розвестися, але потім пошкодувала маленького синочка без батька залишати. Так і жили.

Ось уже й син став дорослим. Познайомився з дівчиною і сьогодні має привести її на сімейну вечерю. Ірина раптом подумала про те, що незабаром син одружиться, назавжди піде з батьківського дому і вона залишиться одна. Чоловік постійно затримується на роботі, вони живуть просто як сусіди і не перший рік.

Ірина вирушила до магазину, купила продукти на вечерю. Вдома приготувала гаряче, деякі закуски зробила, спекла свій фірмовий ягідний пиріг.

Син із дівчиною обіцяли прийти до сьомої вечора. Часу вже було обмаль, а чоловіка досі не було вдома. Дзвонити йому зовсім не хотілося і Ірина вирішила надіслати повідомлення:

“Сьогодні не затримуйся, Макс приведе дівчину знайомитися “. Через кілька хвилин їй надійшло від чоловіка повідомлення у відповідь — “Буду”.

Ірину це повідомлення анітрохи не здивувало. Останні кілька років вони з чоловіком спілкувалися саме так: сухо, однозначно, без особливого бажання. Ірина чітко усвідомила, що з цією людиною, крім спільного сина та побуту, її нічого не пов’язує.

Чоловік справді приїхав за кілька хвилин до того, як у передпокої з’явилися Максим та Катя. Вечеряли по-сімейному, тільки ось Геннадій раз у раз дивився в екран телефону. Все його життя було зосереджене не тут поряд із дружиною та сином, а в цій маленькій коробочці, наповненій мікросхемами та іншою нісенітницею.

Максим та Катя оголосили, що вирішили одружитися і завтра підуть подавати заяву до РАЦСу. Не можна сказати, щоб Ірина засмутилася такому розвитку подій, але на душі в неї чомусь стало дуже неприємно.

Раптом з’явилося чітке відчуття того, що в її житті починається якийсь зовсім новий період, і що він їй принесе, поки було зовсім незрозуміло.

Час пролетів швидко. Весілля зіграли восени. Максим та Катя були щасливі. Ця обставина давала Ірині якусь надію на майбутнє.

Зрештою, у них з’являться діти, тож Ірина зможе дбати про онуків. А до того, що чоловік постійно знаходить нові захоплення на стороні, вона вже звикла. Можна сміливо сказати, що це стало буденністю.

Наступного дня Катя та Максим поїхали путівками відпочивати. Вранці Ірина запитала чоловіка:

– Гене, що приготувати на вечерю сьогодні? Що хочеш?

– Нічого. – сухо відповів Геннадій.

– У сенсі нічого?! — не одразу зрозуміла Ірина.

– Іро, я йду. Речі заберу пізніше, а сьогодні ввечері на мене не чекай. І взагалі більше ніколи не чекай.

– Невже ти нарешті знайшов саме ту, яку шукав усе наше спільне життя?! – з іронією поцікавилася жінка.

– Уяви собі знайшов. І вона не така, як ти! Нарешті я буду щасливим чоловіком!

– Ти знаєш, Гене, насправді я за тебе дуже рада. Я тебе більше не мучитиму, і щиро бажаю тобі щастя. Наш шлюб був найбільшою помилкою, яку я зробила і тепер не можу знайти спосіб виправити.

Геннадій нічого не відповів. Він узяв ноутбук, якісь речі покидав у пакет.

Ірина сиділа на кухні.

Перед відходом він зупинився в передпокої, подивився на дружину і сказав:

— Синові поки що нічого не кажи. Як повернеться з відпустки, я сам із ним поговорю.

Ірина хотіла відповісти, навіть щось вигадала, але сказати не наважилася. Занадто багато в її голові зараз було різних емоцій для того, щоб виражати їх.

Спочатку жінка почувала себе пригніченою. Все-таки вже вік. Залишитися однією в сорок вісім років — далеко не найкращий сценарій життя.

За два тижні повернувся син із невісткою.

– Мамо, в нас чеоро буде дитина. – сказав син.

Ірина зраділа цій новині. Вирішила, що житиме сама, допомагатиме дітям із онукою. А про чоловіка вже почала забувати.

Розлучення оформили швидко. Ірина не претендувала на автомобіль. А чоловік залишив їй квартиру. Отримуючи свідоцтво про розірвання шлюбу, жінка раптом відчула якесь неймовірне полегшення.

…Виношування дити у Каті проходила важко. Дитнка з’явилася на світ маленькою і слабенькою. Ірина допомагала чим могла. Виявилося, що дівчинка має вроджену ваду серця. Ця подія стала черговим ударом.

Малій потрібен був догляд. Молоді переїхали до Ірини, щоб вона мала можливість допомагати хоча б у вихідні. І тут розпочалося.

Максим повертався з роботи пізно, Катя чекала на нього, потім щовечора висловлювала претензії. Все це знову занурило Ірину в її минуле життя.

– Може вистачить вам скандалити? Укладайте доньку і лягайте спати. Завтра рано вставати . Юленьку на прийом до кардіолога повеземо в область чи ви зовсім забули зі своїми скандалами? — Ірина намагалася особливо не втручатися у скандали молодої сім’ї, але іноді нерви просто не витримували.

Вранці треба було справді везти дівчинку до обласного кардіоцентру на прийом.

Геннадій участі в цьому практично не брав. Але Ірина вирішила, що діти без неї просто не впораються, і вирішила допомагати доти, доки сили будуть. Про себе вона вже фактично забула, а про те, що може стати щасливою в другому шлюбі, навіть і думати не сміла.

Молоді батьки зайшли на прийом до кабінету, а Ірина залишилася чекати у коридорі. Вона дивилася у вікно. Жовте листя тихо падало на землю, почергово відриваючись із дерев.

– Ірино?! – Почула вона за спиною чоловічий голос і обернулася.

Жінка не повірила своїм очам. Перед нею стояв Петро в білому халаті як раніше на практиці у медінституті, який тільки постарів на двадцять п’ять років.

– Петю?! Що ти тут робиш? — спитала вона.

– Я тут працюю.

– Так? А я думала ти десь на Закарпатті, чи куди виїжджав?

– Ні. Я тут. І батьків перевіз. А ти що тут робиш?

– Я з онукою на прийом приїхала. Вони зараз якраз у лікаря.

– Ого! У тебе вже й онука є?

– Так. Маленька зовсім. — сказавши це, Ірина посміхнулася.

– А чоловік?

– А з чоловіком я розлучилася кілька місяців тому. А як ти? Одружений? Діти?

– Ні. Не одружився. – відповів Петро.

– Ой, мої йдуть!
Ірина пішла до дітей.

– Іро, може залишиш свій номер телефону? — спитав Петро.

– Так, звичайно.

Ірина з дітьми та маленькою онукою поїхала додому. З Петром вони спочатку переписувалися, потім зідзвонювалися. А потім він запросив її у гості.
Не зважаючи ні на що, Ірина погодилася.

Петро одразу запропонував Ірині переїхати до свого дому. Вона подумала кілька днів і зрозуміла – вдруге не зможе пробачити собі, якщо втратить Петра.

Вона повернулася додому по речі.

– А ти що тут робиш? — спитала вона Геннадія, виявивши колишнього чоловіка , що п’є чай на кухні.

— Іро, вибач мені, я повернувся. Давай спробуємо спочатку.
Ірина мовчки пройшла до кімнати, зібрала речі.

– Може, сходимо до ресторану, повечеряємо? — спитав Геннадій.

– Ні. Дякую.

– А ти куди це з валізою? – здивувався Геннадій.

– А я йду. Ти знаєш, зустріла того, з ким я почуватимуся справжньою жінкою.

Ірина та Петро сиділи біля каміна. Вона справді почувала себе справжньою жінкою.

Задзвонив телефон:

– Алло.

– Мамо, мені батько сказав. Він заради тебе повернувся, а ти!

– Синку, не треба мені читати нотації. Твій батько ніколи й нічого не робив заради мене. Постарайся не повторювати його помилок та збережи свою сім’ю. А я завжди тобі допоможу…

Через місяць Ірина та Петро узаконили свої стосунки. А ще через місяць вони помирилися із сином Ірини та невісткою і продовжили добре спілкуватися.

Геннадій так і залишився жити в їхній колишній сімейній квартирі, час від часу з’їжджаючи до чергової пасії, але незмінно повертаючись назад.

…Якщо ​​доля дає другий шанс — треба зробити все, щоб не прогавити його.