Антон повертався додому пізно ввечері. У руках сумка з речами. З чим пішов від дружини півроку тому, з тим і прийшов.

” Додому! Як там добре і затишно. Моя товстушка Ірішка міцно обійме та поцілує.
З криком :-“Тато!”кинеться на шию Дашка, Ігор буде пускати бульбашки і дивитись на нього своїми чистими сірими очима.

Ось дурень, а…. Навіщо пішов до цієї Наташі?

Охомутала, зачарувала своїми стрункими ногами, модною зачіскою та шмотками. Але це камуфляж. Вигляд створює. А насправді та ще стерво.

Виявляється, не працювала вона ніколи. Чоловік покинув, от і повелася на мене.

Думала, що квартиру на неї перепишу. А як я перепишу, якщо маю дітей? У квартирі Ірішка із дітьми залишилася.

Наташка спокою не давала з цією квартирою-гризла день і ніч. З роботи приду- її немає, на фітнес пішла. Не на обід, не на вечерю нічого не приготовлено.

Зате скільки захвату, що манікюр шикарний сьогодні зробила-весь день присвятила цьому. І так щодня – манікюр, педикюр, фітнес… Примусила ще один підробіток взяти. Мало їй моєї зарплатні.

У планах у неї груди зробити і губи накачати. Кажу – будеш з цими губами, як качка ,так вона в сльози, каже не люблю її, не хочу красивою зробити.”

Антон згадав свою Ірішку і посміхнувся. Душа рвалася додому.

“Ні, Ірішка у мене золото. Щодня насмажено-наварено, вдома чисто. Ігоря ось із Дашкою мені подарувала. І що мені на думку спало піти до Наташки?

Так, розпустилася Ірішка після появи діток. Після Дашки вже трохи погладшала, а після Ігора взагалі ні в які сукні не входила.

Що бачив кожного дня я? Старий замитий халат, волосся, схоплене аптекарською гумкою, покусані нігті.

Вона коли нервує завжди нігті кусає. Розмови тільки про дітей : “-Дашку на щеплення везти, Ігоря нікуди, може сусідку попросити….

Ігор знову всю ніч не спав- животик мабуть  болить…. Ігорю молока не вистачає…. дитяче харчування бігала в магазин докупала, сусідка тітка Таня залишалася з дітьми.

Зубки у Ігоря ріжуться, плаче день і ніч, як шкода, не знаю чим допомогти дитині. Підгузки скінчилися, треба б в аптеку збігати.

Яке все дороге для дітей – Дашці курточка зимова мала і чобітки, треба нове купувати.” Набридли ці її проблеми. Завжди невдоволена і втомлена.”

Сам Антон на той час нічого не чув і не помічав – він не чув, як дитина плаче ночами, він не бачив, що грошей у сім’ї не вистачає. Головне, стіл накритий, котлетами та борщем його годують, поїсть, відпочине біля телевізора, вранці на роботу, увечері з друзями зустрітись.

Може так і жив би, але доля звела його з Наталкою. Якось поділився з другом, що набридли йому сімейні проблеми, набридла дружина, що розпустила себе, треба б відпочити, розслабитися. Друг запросив його на шашлики в свою компанію.

Там і зустрівся з Наталкою. Красуня! Доглянута, модна, з гарними манерами і страшенно велелюбна.

Антонові здалося, що про таку жінку він все життя мріяв. Це його щастя, його доля! З дружиною стався великий скандал, він кричав:

– Подивися на кого ти схожа? Та ти ж як шмат сала! Що в тебе на голові? Мишачий хвостик. Коли ти востаннє одягала гарну сукню і робила манікюр? Ти коли зуби вставиш? Два роки вже така ходиш. Беззуба. Та на тебе жоден чоловік ніколи не подивиться. Ти ж сіра миша. Твої інтереси-діти та кухня. Треба бути цікавою для чоловіка !

Зібрав свої речі і пішов до Наталі, вважав,що все робить правильно, що дружину і не ображав, а просто правду в очі сказав.

Антон із Наталкою зажили як два закохані голубки.
Але через два тижні Антон зрозумів, що він як чоловік не цілком відбувся- зарплатня мала, в ліжку не Апполон, квартиру винаймає. І ще купа недоліків. Наталя із задоволенням висловлювала їх йому. Що що а поскандалити вона любила.

Колись він називав Ірішку “поліном” в ліжку, а тепер Наталка називала його цим же словом. Антон пішов вечорами слюсарити до друга, який познайомив його з Наталкою, а потім ще один підробіток взяв. Додому приходив і ввлився з ніг. Який тут Апполон?

Вистачило його на півроку. І ось він повертається додому.

Антон не хотів відчиняти двері своїм ключем, він хотів постукати, щоб Іринка відчинила йому двері, від радості кинулася на шию і заплакала. Його товстушка. Некрасива, але така мила. Він тільки зараз зрозумів, як чекав на цю зустріч.

Антон тихенько постукав у двері. Тиша. Ніхто не відчиняє. Кроків не чути… “Де вона може бути? Невже не чекає? ”

Він згадав, як розлучалися, як вона плакала, впала на коліна, чіпляючись за його куртку і кричала: — “Антон, не йди! Рідний мій! Я тебе кохаю! Вибач, я все зроблю заради тебе. Не йди. Заради дітей не йди!”

А він пішов. І тепер він знову тут. Але двері не відчиняють.

“Напевно, спить уже. Укладала Ігора і заснула. Вона завжди так міцно спить.”

Антон витяг з кишені ключ і відчинив двері до квартири. Увімкнуло світло. Тиша. Крикнув:

– Іришко! Дашко! – Ніхто не відгукнувся. Зазирнув у спальню. Нікого нема. Він пройшов у кімнату, до столу. На видному місці лежав конверт з написом “Антону Северьянову”.

Відкрив- фотографія. Красива струнка дівчина, стильна зачіска, коротка спідниця, стрункі ніжки і гарна усмішка з рівним рядом білосніжних зубів.

“Є красуні на білому світі” – зітхнув Антон і поклав фотографію на стіл. Але щось у її погляді здалося дуже знайомим. Придивився.

– Іришка! Це що – фотошоп чи що?

У конверті лежала записка. Почерк дружини.

“Антон! Заради тебе я за кілька місяців стала ось такою. Може, хоч зараз тобі подобаюся? Але люблять не за зовнішність, а за душу. Ти не розгледів мою душу, поки я була товстою. А дозволяти тобі любити мене за зовнішність я не можу.

Я можу знову погладшати, захворіти, постаріти і ти знову мене кинеш. Ти бачив мої недоліки, а себе не бачив – маленький, худий, з лисиною у свої тридцять років. Тобі пара була та Іришка, яку ти покинув. Тепер, коли я така, яку ти побачив на фото, ти мені не потрібен.

За дітей не турбуйся, вирощу сама. Я маю підтримку. Той самий сусід Серьога, який мені, товстій свині, допоміг у скрутну хвилину, коли ти пішов і залишив мене без копійки.

За півроку ти ні разу не згадав, що твої діти хочуть їсти. Сергій знайшов мені лікарів, стежив за моєю дієтою, косметолога і заплатив за все сам. Це він зробив мене такою, яка я зараз. Я впевнена в ньому, він і в майбутньому мене та моїх дітей не кине. Прощавай.”

Руки в Антона тремтіли. Такого він точно не очікував від неї. “Пішла! Сергій її красунею зробив! Я тепер їй не потрібен!”

Він підійшов до дзеркала – справді- схуд, лисина є, не приховаєш …. Він з усією силою стукнув по дзеркалу. Хоч на комусь, чи на чомусь злість зірвати. Один… зовсім один….