– Мамо, що на сніданок? – Аліна здивовано подивилася на порожній стіл і відкрила холодильник.

– Олено, Макар сік розлив. Де моя синя кофта? Олено! – Кричав з кімнати Сергій.

– Мааааам! Шкарпетки мокрі. – Закотився Макар, мабуть, вже наступивши в калюжу соку.

– Мамо, я запізнюся. – Аліна зачинила дверцята холодильника і запитально подивилася на маму.

– Олено, та де ця кофта? Я запізнююся. От чорт… Олено… Макар… сік… – Мабуть, і Сергій, в пошуках кофти не помітив калюжу і наступив.

– Маааамо! – Закочувався Макар.

Олена прокинулася, глянула на телефон. “Тепер і я спізнююся!” – Схаменулася вона і поспішила рятувати сім’ю. Кофта була моментально знайдена, нові шкарпетки видані, сніданок, спрощений, до бутербродів з чаєм, готовий.

– Я сьогодні пізно. У Славка день народження, посидимо в барі трохи. – Попередив Сергій, зачиняючи за собою двері. Олена хотіла нагадати, що сьогодні у Аліни батьківські збори, а у Макара заняття в гуртку і їй ніяк не розірватися, але не встигла, двері за чоловіком вже зачинилися.

– Мамо, я індіанець! – Похвалився Макар. Око в Олени нервово сіпнулося. Син стояв біля дзеркала, радісно посміхаючись своєму відображенню – на обличчі красувалися густі чорні смуги від туші і червоні від помади. Олена заплющила очі і подумки дорахувала до десяти, перш ніж почати відмивати сина.

– Мамо! Я спізнююся! – нагадала Аліна. Олена прискорилася.

Таким був майже кожен ранок. Зібрати всіх домашніх на роботу, в школу, в дитячий садок, по дорозі на роботу закинути дочку в школу, сина в садок, не дивно, що на себе у Олени не залишалося часу, про що вона вже навіть не сумувала – звикла.

Сьогодні вранці вона запізнилася з усіма цими зборами тому, що у неї не виходила з голови випадкова вчорашня зустріч з однокурсницею.

В обід в кафе Олена як завжди не могла відірвати погляд від сторінки з десертами. Щоразу вона подумки боролася з собою – з одного боку, вона вже й так сильно погладшала за останні пару років, з іншого, смачний, просочений солодким кремом шматочок торта був таким привабливим.

Повільно, шматочок за шматочком смакуючи десерт, Олена ніби забувала втому і клопоти і відчувала себе щасливою. Тому внутрішня битва завжди закінчувалася програшем. Сьогодні вона вибрала шоколадний шматочок щастя.

– Олено! Привіт, яка зустріч. – Перед Оленою несподівано виросла Юля, колишня однокурсниця. – Присяду? – Юля вже сідала на вільний стілець.

Олена була не проти, і навіть рада зустріти стару знайому. Олена бачила в соціальних мережах, що Юля живе зовсім іншим, відмінним від Олениного, життям.

Юлина стрічка рясніла фотографіями з відпочинку, з примірочних брендових магазинів і дорогих ресторанів. Олена навіть здивувалася, побачивши її в середньостатистичному кафе. Юля немов прочитала думки Олени:

– Я на фітнес ходжу тут поруч, забігаю після тренування перекусити. – Юля покликала офіціанта і замовила овочевий салат і морквяний сік. – Дивно, що ми раніше не зустрічалися тут. Ну, як ти? До речі, добре виглядаєш. – Юля ковзнула поглядом по Олені, і Олена зрозуміла, що ці слова були неправдою.

– Я зазвичай в інше кафе ходжу, сьогодні ось щось вирішила сюди заглянути. А так все добре. Старша дочка вже в четвертому класі, синові чотири. Ми з Сергієм працюємо. Все як у всіх. – Розповідала Олена, не наважуючись приступити до десерту.

– Чудово. – Похвалила Юля, хоча було видно, що слухає вона у піввуха, більше уваги приділяючи телефону.

– А ти як? – Запитала Олена.

– Все добре. Тиждень тому повернулася з відпустки. – Олена відзначила Юлину золотисту засмагу. – Заміж не поспішаю, для себе, знаєш, хочеться пожити. Хоча в заміжжі, безперечно, є свої плюси. – Юля розсміялася.

– Одного разу я все-таки вийшла заміж, через рік розлучилася, отримавши непогану квартирку і салон краси на додачу. Хоча це все можна було б отримати, і не обтяжуючи себе узами шлюбу. До речі, якщо хочеш, зазирни в салон, зараз скину посилання на сайт. Скажеш, що від мене, адміністратор зробить знижку.

– Дякую. Мені час, обід закінчується. – Олена вирішила піти. Їй було чомусь ніяково.

– Біжи, біжи. Гарного дня. Не пропадай. – Кинула Юля чергові фрази і знову занурилася в телефон.

Решту дня Юля не виходила у Олени з голови. Красива, доглянута, підтягнута, у неї навіть є час ходити на фітнес… Олена знову відчула себе такою втомленою від побуту, від нескінченної рутини однакових днів. Тому вранці вона і запізнилася зі сніданком і зборами сім’ї.

Чоловіка вона, звичайно,кохала і дітей любила, просто все частіше відчувала себе загнаним конем. “Але ж можна жити ось так, легко, вільно, для себе, як Юля”. – Подумала Олена і зітхнула.

Ще кілька років тому Олені здавалося, що всі так живуть, що романтика з часом проходить, що головне завдання дружини – піклуватися про чоловіка і дітей. Олена дбала, старанно. А потім втомилася. Коли вона просила Сергія допомогти з дітьми або домашніми справами, чула незмінну відповідь:

– Я втомився на роботі.

– Я теж працюю і втомлююся. – Намагалася заперечувати Олена.

– Зрештою, це не чоловічі обов’язки. – Починав злитися Сергій.

Олена тільки зітхала, не хотіла доводити до сварки. Їй і так останнім часом здавалося, що Сергій до неї охолов. Не було ні компліментів, ні спільного проведення часу. І коли Олена дивилася на себе в дзеркало, їй здавалося, що вона його розуміє. Але на себе не залишалося ні часу, ні сил, ні бажання.

– Олено, ти сьогодні в обід в кафе будеш? – Юля зателефонувала з несподіваним запитанням. Олена відповіла ствердно, хоча ще вчора думала, що більше в це кафе не зайде, щоб не зустрічатися з Юлею, вже дуже ніяково вона відчула себе минулого разу.

– Які плани на вихідні? – Почала здалеку Юля.

– Та нічого особливого. – Невпевнено відповіла Олена.

– Слухай, поїхали зі мною. Мене один запросив за місто, котедж у нього там. Ласий шматочок, скажімо так. Я, звичайно, погодилася. Ну він попросив когось для компанії взяти, з другом буде. А Лариска моя, як на зло, в лікарню злягла, з апендицитом, примудрилося ж. – Попросила Юля.

– Та ти що, я ж заміжня. – Запротестувала Олена.

– Зраджувати чоловікові тебе ніхто не просить. Просто складеш компанію, поспілкуєшся. – Олена все ще з великим сумнівом дивилася на Юлю.

– Ось тільки над образом попрацюємо. – Юля критично оцінила зовнішній вигляд Олени. – Але це легко. Мої дівчатка в салоні швидко з тебе цукерку зроблять. І сукню прикупимо тобі нову, ці витрати беру на себе. Якщо у мене з Едуардом вигорить, це швидко окупиться. – Юля підморгнула.

Олена завагалася ще якийсь час, а потім зважилася. Адже, дійсно, їй не обов’язково заводити з другом Едуарда інтрижку.

– Сергію, мене на день народження запросили. Юля, вчилися разом, ти її не знаєш. За місто, з ночівлею. – Набравшись сміливості, Олена вранці попередила чоловіка.

– Не зрозумів. – Здивувався Сергій.

– Що тут незрозумілого? Завтра ввечері повернуся. Їжі на два дні вам вистачить. – Олена вирішила не відступати.

– Почекай, гаразд ми з Аліною. А як же Макар? – Сергій теж поступатися не хотів.

– Макару вже чотири. І нагадаю тобі, ти, як ні як, батько, впораєшся якось. Я і так нікуди не ходжу. Можу я раз на десять років зустрітися з одногрупниками? – Олена почала заводитися, і Сергій це відчув.

– Гаразд. Постарайся повернутися раніше. – Неохоче погодився він.

Увечері, стоячи біля дзеркала в салоні Юлії, Олена не могла повірити, що це її відображення. Візажист і перукар постаралися, а Юля вгадала з сукнею.

– Інша справа. – Схвалила Юля. Олена зніяковіло посміхнулася.

Вечір проходив у приємній атмосфері. Чоловіки багато жартували, Юля кокетувала, Олена ж в основному скромно мовчала, але все ж періодично ловила на собі погляди Юрія, друга Едуарда. Грала музика, і чоловіки запросили дам танцювати. А коли музика закінчилася, Олена помітила, що Юлі та Едуарда немає.

– Присядемо. – Запропонував Юрій і потягнув Олену за собою на диван, не відпускаючи її руки. Олена присіла і спробувала вивільнити руку. Але Юрій замість цього почав обсипати руку Олени поцілунками, намагаючись підсісти ближче. Олена злякалася, різко смикнула руку і схопилася.

– Що не так? – Розгубився Юрій.

– Я, я не можу. Не хочу. – Олена не знала, що тепер робити.

– Ти ж знала, навіщо їхала. – Юрій встав і попрямував до Олени. Олена кинулася до дверей, по дорозі схопивши сумку і пальто.

Опинившись на вулиці, Олена перевела дух. “Дурна!” – лаяла вона себе, намагаючись викликати таксі.

– Олено, а ти чого повернулася? – Сергій вийшов у передпокій, почувши звук відчинених дверей. – Яка ти гарна! – Сергій не міг відірвати погляд від дружини.

– За вами скучила. – Посміхнулася Олена. – А ти чого ще не спиш?

– Та вже, ляжеш тут спати… – Сергій спантеличено потер лоба. – А я всього лише один вечір у твоїй ролі побув. Поки ми з Аліною уроки робили, Макар каструлю з супом з холодильника спробував дістати. Залишилися і без вечері, і кухню довелося відмивати. Макарони зварив, з сосисками, повечеряли. – Розсміявся Сергій.

– Потім казки читали, потім з Аліною воював через телефон. Ти права, балуємо ми її, ну я з нею ще поговорю. Ось тільки всіх поклав. – Розвів руками Сергій. – Золота ти у мене дружина. – Сергій обійняв Олену.

– І красива? – Олена вирішила упевнитися.

– Найкрасивіша. – Підтвердив Сергій.

– Мамо, посуд після школи помию. – Аліна прибирала зі столу після сніданку.

– Спасибі, донечко! – Відгукнулася Олена.

– Олено, я домовився, ввечері мама з Макаром посидить, а ми в ресторан сходимо, сто років нікуди не вибиралися. – Шепнув на вухо дружині Сергій.

– Спасибі! – Шепнула у відповідь Олена і чмокнула чоловіка.

– Мамо, ти теж хочеш бути індіанцем? – Макар спостерігав, як Олена, дивлячись у дзеркало, дістає помаду.

– Мама у нас найкрасивіший індіанець. А нам час до садочка. – Сергій підморгнув синові.

Тепер він відвозив дітей перед роботою, Аліна допомагала зі сніданком, тому у Олени залишався час вранці покрасуватися біля дзеркала. Втім, і не тільки на це, і не тільки вранці. Тому що і вечорами, і у вихідні домашні клопоти ділили тепер порівну.

І з загнаного коня Олена перетворилася на себе справжню. І більше не заїдала смуток і втому тістечками. І нікому не заздрила. Адже у неї була найкраща сім’я і найкраще життя.