Треба ж, як вдало все збіглося…

Два дні тому Таня несподівано втратила вигідний підробіток. Він був у всіх сенсах вдалий. Тетяна сиділа з сусідською дитиною через день, успішно поєднуючи це з навчанням у коледжі.

Нещодавно вона з’їхала від мами, і намагалася тепер жити самостійно. Її мама раптом, зовсім несподівано, вирішила вийти заміж, і привела чужого чоловіка в дім.

Він почав одразу командувати, господарювати, диктувати, як Таня повинна поводитися і що вона повинна робити по господарству.

І їх з мамою маленький світ просто розсипався на очах.

Це було просто нестерпно, але мама дивилася на Таню якимись жалюгідними очима, які наче просили.

– Тетянко, Іван Сергійович тільки хорошого нам хоче, ти зрозумій! Адже він по суті говорить правильно…

Тані слова мами не подобалися, вони з нею раніше жили майже як подруги, у всьому розуміли одна одну. Батька вона свого навіть не пам’ятала, та їм і без нього було чудово.

І раптом з’явився якийсь Іван Сергійович і грубо влазить у їхнє життя та квартиру. А мама, неначе маленька, просто мліла, дивлячись як цей чужий мужик пилососив їхню квартиру в спортивках і майці, як він їсть яєчню з трьох яєць з ковбасою, та ще й до Тані весело так покрикує…

– Ти що, етянко, образилася чи що? Та куди ж ти підеш? Ти ж вчитись хотіла, як ти сама житимеш? – перелякано питала мама, але по її очах Таня бачила, що вона вже готова відправити її куди хоч заради цього Івана Сергійовича, а це для Тані було майже як зрада!

– Ти вважаєш мене ненадійною посередньою матір’ю? – Прошепотіла мама, коли Таня повідомила, що орендувала кімнату.

– Ти сама це сказала, не я, – сумно відповіла Таня, побачивши, як Іван Сергійович взяв маму за руку зі словами:

– Наталю, відпусти її, вона вже доросла, нехай сама вирішує.

І мама промовчала, а мовчання – знак згоди…

Таня орендувала кімнатку в іншому районі, не хотіла з ними поряд жити, та й зручніше, там і її коледж зовсім поряд.

І одразу знайшла хороший підробіток нянькою, їй пощастило.

Треба було відводити дівчинку першокласника до школи, потім зустрічати її зі школи, годувати й уроки з нею робити.

А її мати, Василина, прибігала з роботи і Таню одразу відпускала.

Цей підробіток був класним, так Тетяна майже на всі свої заняття в коледжі встигала. Та й з Василиною вони подружилися, у неї був чоловік далекобійник, якого ніколи вдома не було, ось вона одна й крутилася.

На життя заробленого Тані ледь вистачало.

Цей мамин Іван Сергійович одразу сказав, що вони з мамою їй допомагатимуть, якщо вона хоче жити окремо. Але Таня гордо відмовилася від їхньої допомоги, нічого тепер її прихильність купувати, вона і сама впорається.

За рідкісних зустрічей мама тривожно дивилася то на Таню, то на Івана Сергійовича, з яким вони вже розписалися, і намагалася якось налагодити їхнє спілкування, але Таня тільки пирхала йдучи.

Мама їй навіть тихо прошепотіла востаннє:

– Ти не подумай, я його сюди прописувати не збираюся, це тільки наша квартира з тобою! І поклала їй на плече свою теплу руку.

Але Тетяна тільки плечиком смикнула – до чого тепер це говорити?

Змусила її піти з дому, а тепер виправдовується, що квартира тільки їхня. Смішно це чути, адже Таня в ній жити не може, вона проміняла її на мужика, так нічого тепер підлизуватися…

І тепер несподівано вона таку гарну роботу втратила! Василина терміново їхала до батьків назовсім.

Її далекобійник їй зрадив, вони взагалі були не розписані, а квартира була орендована.

– Він хоч і негідником був, але хоч платив за квартиру, та й за няньку, напевно мені треба було терпіти, – плакала Василина, складаючи сумки з речами в машину.

А її донька Олеся підійшла й обійняла Таню. Було видно, що їй шкода з нею розлучатися.

Таня теж відчула жаль. Василина, була їй хоч якоюсь подругою, та й роботу таку не одразу знайдеш!

Але несподівано квартирна господиня, дізнавшись про проблеми Тані, раптом зраділа.

– Не хвилюйся, час на пошуки в тебе є, а мене якраз сьогодні питали жінки, з якими я в парку гуляю. Є термінова робота на три дні – п’ятниця і вихідні.

Якась дівчина з сусіднього будинку питала, чи немає у них знайомої доглядальниці чи няньки для… Собачки, як вони зрозуміли.

Собачка маленька, з нею не треба гуляти, ім’я дивне – Пончик начебто. А ця дівчина у термінових справах їде.

Я, як відчувала, про тебе відразу сказала, адже ти дуже відповідальна. Тим більше, що ти на вихідних зазвичай не працюєш. А тепер уже й тим більше зможеш, коли роботу втратила, а то ти мені за кімнату заборгувала…

Галина Іванівна була непогана жінка, але про оплату завжди нагадувала.

Але пропозиція Тані сподобалася, тим більше, що й оплату обіцяли хорошу.

Тож у п’ятницю, у призначений час, Тетяна підійшла за вказаною адресою.

Біля будинку вже стояла дорога машина, за кермом сидів чоловік, а молода жінка вийшла з машини, сміючись з якоїсь фрази, сказаної їй її супутником.

– Ти Тетяна? Я Рита, тоді тримай ключі, Пончик спить, все що потрібно – на столі і на дивані. Загалом сама знайдеш, дзвони мені тільки у крайньому випадку.

Надвір не треба виходити. І дивись, не дай Боже щось зникне!

Чоловік весело Тані підморгнув з машини, але очі в нього були холодні.

– Темний він якийсь, – подумала Таня.

Вона якось давно з мамою була в зоопарку, і там були вовки й вовченята. Таня розчулювалася на маленьких вовченят, а мама їй сказала:

– Діти всі милі, але подивися, які у дорослих вовків порожні холодні очі. Бійся таких людей, для таких ми всі ми просто вигода!

Таня їй тоді не повірила, але тепер у неї холодок пробіг між лопаток.

Тим часом машина потужно і різко рушила, розвернулася з вереском, і поїхала.

А Таня вже пошкодувала, що погодилася, раптом там великий і злий пес, чи ще щось гірше…

Коли вона відчинила двері, то почула тихе повискування. Схоже собачка і справді невелика і нічого боятися.

Але коли Таня зайшла у кімнату, вона просто обімліла.

На підлозі сиділа маленька кучерява сонна дівчинка і хникала, їй напевно було років зо два, а може й менше, Таня не дуже добре в дітях розумілася.

Дівчинка тримала в руках порожню пляшечку, вона одразу перестала плакати, підповзла до Тані, стала на нетверді ніжки і обійняла її за ноги.

На столі стояли коробки із сумішшю й пачки з дитячим печивом. На дивані – дитячий одяг і підгузки.

Але Таня була вражена, отак байдуже залишити дитину з чужою людиною? Ця Рита навіть до ладу не сказала, що це дитина, просто Пончик якийсь і все! Показала свого мужика, і поїхала з ним проводити час…

Маленька була дуже рада Тані, коли та гойдала її на руках, годувала, мила і перевдягала.

За всі три дні Рита їй жодного разу не зателефонувала, вона ж добре заплатила, тож навіть не парилася. У неї був черговий залицяльник, крутий чоловік, а за гроші Пончика завжди можна прилаштувати, вона ж маленька і нічого ще не розуміє.

За ці три дні Таня що тільки не передумала й не пережила.

Спочатку хотіла заявити на цю Риту, але потім зрозуміла, що причепитися нема до чого. Вона няньку найняла і у справах поїхала, а вдома порядок і дитина сита, одягнена й іграшок повно…

Потім Таня свою маму згадала, як мама їй у дитинстві купувала іграшки та цукерки, а собі у всьому відмовляла.

У садку кухарем працювала, до якого Таня ходила. А потім у шкільній їдальні, щоб донька була на очах. Навіть на морі Таню возила, коли сказали, що в неї горло слабке, цілий рік на відпустку відкладала. Опікала її завжди, а останнім часом була їй ще й доброю подругою.

І вони будували разом плани, як Таня вивчиться, любов свою зустріне, а мама їй допомагатиме…

Якось п’ятирічна Таня зі шкідливості на щось образилася і сховалася. Мама її шукати кинулася, налякалася і навіть побігла в інший бік.

А Таня за нею з криком:

– Мама-а-а!

Про себе мама ніколи не думала, і Таня так звикла до цього, що теж не думала, що мама має право і на своє життя.

Тетяна пригорнула до себе Пончика, дівчинка вже заснула на її руках, а Тані захотілося закричати, як тоді в дитинстві:

– Мату-у-у-сю!

І побігти до неї просто зараз…

Рита повернулася спокійна й весела, дівчинка вже спала.

– Тримай, заробила, – дала вона гроші Тані. – Якщо треба буде знову, я тебе знайду.

– Не довіряй ніколи чужим людям, вони такі різні, а я більше не прийду, – зло відповіла Таня, йдучи.

Хоча, мабуть, вона не зрозуміє…

Вийшовши з під’їзду, вона вдихнула прохолодне повітря вулиці. Побачила автобус, який під’їхав, і рішення прийшло одразу. Вона застрибнула в нього, проїхала кілька зупинок і вийшла біля свого рідного дому.

– Наталю, дивись хто приїхав! Донька нас вирішила відвідати, от розумниця, а ми сидимо чай п’ємо, давай із нами, – гукнув углиб квартири Іван Сергійович.

Тетяна обійняла маму, яка вибігла, гладила її плечі і шепотіла:

– Мамо, ти найкраща мама на світі, вибач, я така нерозумна…

У її кімнаті було все як і раніше, але Іван Сергійович запропонував:

– У мене однокімнатна квартира порожня, в якій я жив. Якщо хочеш – живи там окремо.

– Дякую, я подумаю, а сьогодні у вас переночую, – посміхнулася Таня.

Вона лягла у своїй кімнаті і чула, як мама з вітчимом тихо розмовляли.

– Наталю, ну не плач, все ж добре, я ж казав, що вона повернеться, у тебе хороша донька, точніше у нас, – заспокоював маму вітчим. Вона тихо у відповідь сміялася крізь сльози.

– Іванку, ось тепер у мене на серці стало легко.

Тані стало ясно, що її мати нарешті щаслива, і вона має право на щастя!

Більше за Таню нічого вже не чула, вона солодко заснула.

Адже коли батьки, люблячі батьки, діти завжди сплять спокійно…