Віра поверталася додому з важкими пакетами у руках. Жінка зайшла у свою квартиру. У коридорі вона перечепилася об чужі кросівки. – А це у нас звідки? – здивувалася вона. – Привіт, кохана! – в коридор вискочив Ігор, підхопив пакети з рук Віри, і відніс їх на кухню. Віра пішла слідом. – Кохана, у нас гості! – повідомив Ігор на кухні. – Які ще гості? – не зрозуміла жінка. – А це сюрприз! – якось підозріло сказав Ігор. – Зайди у вітальню і сама все побачиш! – Ти ж знаєш, я не люблю сюрпризи, – сказала Віра, зайшла у вітальню і…остовпіла від побаченого.

Після роботи Віра купила продукти на вихідні і тепер їхала додому.

Сьогодні вона планувала поговорити з Ігорем про те, як він бачить їхнє подальше життя, і вже зараз подумки підбирала слова, які б не образили його, але таки дали зрозуміти, що нинішнє становище її не влаштовує.

Вони жили разом вже місяць. Ігор був акуратний, часто після вечері мив посуд, міг сам приготувати щось просте, якщо вона затримувалася на роботі. По суботах разом із Вірою робив прибирання.

Але чого він ніколи не зробив за цей місяць – він нічого не купив у квартиру: ні продуктів, ні зубної пасти. Він навіть у магазин із Вірою ніколи не ходив.

Зрозуміло, що дівчину це не влаштовувало. Виходило, що Ігор жив у квартирі Віри повністю за її рахунок.

Сказати, що він не здогадувався, що якось треба фінансово брати участь у спільному житті, Віра не могла. У тих випадках, коли вони своєю компанією збиралися у складчину відзначити свято, Ігор спокійно відкривав банківську програму та переводив потрібну суму в «спільний бюджет».

Сказати, що Ігор був жадібним, теж не можна: ще до того, як вони почали жити разом, Віра отримала від нього гарний подарунок на день народження, часто дарував їй квіти.

Тож якою була причина того, що Ігор наполегливо не хотів вкладатися в спільний бюджет, дівчина не розуміла.

І ось сьогодні Віра вирішила поставити йому пряме запитання.

У коридорі вона спіткнулася об чужі розтоптані кросівки. Мало того, що вони були брудні, від них ще виходив не дуже приємний аромат. Тут же валялися жіночі босоніжки.

Ігор, побачивши Віру з пакети продуктів у руках, підхопив їх і поніс на кухню.

Вже звідти він повідомив:

– Кохана, у нас гості!

На дивані сиділи молодша сестра Ігоря – Світлана – і якийсь хлопець неохайного вигляду. Вірі мало погано не стало, коли вона побачила, що він сидить на шовковому покривалі в джинсах, які не бачили пральної машинки, мабуть, від дня їхньої покупки.

Світлану Віра до цього бачила разів п’ять чи шість, і знала, що дівчина, закінчивши з горем навпіл коледж, досі ніде не працювала. Ігор переказував Вірі скарги батьків на молодшу дочку, яка ніяк не може визначитись у житті і вже рік сидить на їхній шиї.

– Віро, привіт! Уявляєш, що сталося! Нас із Євгеном господиня вигнала з квартири та обіцяла патрульним поскаржитися, якщо ми борг не віддамо, – затараторила Світлана. – Дякую коханому братові – борги наші сплатив. Але нам зараз жити нема де. Можна ми у вас тиждень поживемо?

– У цей час з кухні вийшов Ігор і покликав усіх до столу.

Повечеряли під балаканину Світлани, яка скаржилася на господиню квартири, на якогось Максима Бондаренка, який не оцінив талант Євгена і не допустив його на якийсь кастинг, на власницю салону краси, куди Світлана прийшла влаштовуватися на роботу.

– Уявляєте, вона запропонувала мені місце прибиральниці! А я точно знаю, що у них за тиждень адміністратор у декретну відпустку йде! – розповідала вона.

Коли вечеря закінчилася, Ігор почав мити посуд, а Світлана спитала Віру:

– Ми з Євгеном у вітальні на дивані ляжемо, гаразд? Ти нам постели одразу, щоб потім не поратися.

Але Віра вирішила по-іншому:

– Ти, Світлано, можеш залишитися на одну ніч. А завтра, будь ласка, повертайся до батьків. А ось юнака я попрошу на вихід.

– Як це “на вихід”? А де йому ночувати? – обурилася Світлана.

– Уявлення не маю. У місті є готелі, хостели. Може, Євген має родичів чи друзів. Але тут він ночувати не буде.

– Чому? – запитав Ігор. – Я вже пообіцяв, що ми їх дамо притулок на кілька днів.

– Те, що ти тут живеш, не дає тобі права вирішувати, хто може жити у моїй квартирі, а хто ні. Це можу робити лише я. Твою сестру я знаю, а цього молодого чоловіка бачу вперше в житті. А може, він негідник якийсь чи пройдисвіт? Може, він уночі, поки ми спатимемо, винесе все з квартири? – сказала Віра.

– Що за нісенітниці ти кажеш? – обурилася Світлана, – Євген мій друг!

– А для мене він стороння людина, тож я прошу його піти.

– Тоді я піду разом із ним, – Світлана взяла свій рюкзак.

– Як хочеш, я тебе не затримуватиму, – сказала Віра.

– Але вже пізно. Куди вони підуть? – запитав Ігор. – Я не можу відправити свою сестру в нікуди.

– Правильно. Тому їй запропоновано два варіанти: або залишитись до ранку тут, або ти викличеш їй таксі, і вона поїде додому, до батьків. По-моєму, і те, й інше розумно, – відповіла Віра.

– Ні, я піду з Євгеном.

Коли Світлана та її приятель пішли, Ігор сказав:

– Віро, а ти жорстока. Як можна виставити з дому людину, яка не має даху над головою?

– А ти готовий усім безхатькам надати дах? Знаєш скільки таких? Давай ти щовечора ходитимеш у район вокзалу і запрошуватимеш парочку безхатьків до себе на ночівлю. Тільки не сюди, а до своєї квартири, де живуть твої батьки, де, можливо, скоро житимуть твої діти. Ти готовий до цього? Я не хочу, щоб моя квартира перетворювалася на хостел для таких, як цей Євген. Він взагалі якийсь дивний. Ти помітив, що він майже ні слова за вечір не сказав, навіть тоді, коли обговорювали його персону? І взагалі, на твоєму місці я б подбала, з ким зустрічається твоя сестра. Світлані вже 22 роки. Йому, як мені здалося, більше. І у такому віці жодної визначеності. Ні дому, ні роботи. Блукають по чужих квартирах. Я впевнена, що Світлана притягла його сюди тому, що твої батьки теж не захотіли впустити його в будинок.

Наступного дня, у суботу, Віра, як і планувала, зустрілася зі своєю давньою подругою.

– Ну що? Обговорила з Ігорем фінансові питання? – запитала Вероніка.

– Ні, було багато інших тем для обговорення, – відповіла Віра і розповіла, як провела вчорашній вечір.

– І що тепер?

– А тепер я думаю, чи варто з Ігорем про фінанси говорити чи ні? – сказала Віра.

– З’явилися сумніви? – запитала подруга.

– З’явилися. Ось дивись: яким я бачила Ігоря, перш ніж він переїхав до мене? Інтелігентний, дотепний юнак. Уважний, дбайливий, щедрий. Місяць ми жили разом, і все, окрім того, що він не вкладався у спільні витрати, також було добре. А вчора він показав ще одну свою сторону, і вона виявилася непривабливою. Чомусь він вирішив, що може розпоряджатися моєю квартирою і притягнути в мій будинок будь-кого.

– Так, тут він явно переборщив. Щодо сестри, я б ще погодилася – потрапила в біду, можна виручити, дати притулок на день-два. Але волочити до квартири своєї дівчини якогось пройдисвіта?

– Ось я і подумала про те, що на додачу до цього принца я отримаю цілу колоду його родичів і проблем. Із батьками Ігор мене ще не знайомив, тож про них нічого сказати не можу. Можливо, вони чудові, інтелігентні люди. Але наявність у сім’ї навіть однієї такої Світлани вже пророчить багатьма проблемами в майбутньому. А воно мені потрібне?

– Знаєш, що тобі треба було? – посміхнулася Вероніка. – Тобі треба було вийти заміж років п’ять – шість тому, коли на очах були рожеві окуляри, а у певному місці грала романтика. А зараз, коли тобі майже тридцять, ти намагаєшся знайти перлину там, де її може й не бути. Ризикуєш залишитися одна.

– Ой, хто б казав! – засміялася Віра. – А сама! Тобі Андрій і пропозицію зробив, і до мами навів познайомитись возив, а ти йому відмовила.

– Та я, коли побачила, як йому мама одну серветку йому на коліна кладе, а іншу за комір заправляє, одразу вирішила: не мій варіант, – пояснила Вероніка.

– Тоді чекаємо на принців далі, – сказала Віра.

Цього ж вечора дівчина порозумілася з Ігорем. Вона не стала висловлювати йому жодних претензій, просто сказала, що вони, напевно, поквапилися, коли прийняли рішення жити разом.

Ігор повернувся до квартири своїх батьків. З Вірою вони продовжували зустрічатися у компанії спільних друзів, але особистих стосунків більше не підтримували.