Таня зібрала вдома ягоди, наварила компоту, варення. Робила все за своїми й маминими рецептами. Варення вийшло різне, компот асорті закрила. Про свою свекруху Ніну Вікторівну Таня теж не забула. Кілька банок компоту й варення вона зробила з її папірця з рецептами… – Ну, де в тебе заготовки?! – з порога гукнула свекруха, коли прийшла в гості. – Показуй! – У коморі, – відповіла Таня. – Вам яке варення дістати? – Малинове! – твердо заявила та. – Багато вийшло? Не одна ж банка? – Ні, – відповіла Таня. – Багато. – Діставай все! – заявила свекруха. – Навіщо? – здивувалася Таня. Вона не розуміла, що відбувається.
Тетяна й Микола познайомилися в інституті. Перша зустріч відбулася біля дошки із оголошеннями.
Усі шукали свої прізвища у списку зарахованих на навчання.
Таня себе знайшла швидко, а ось Микола ніяк не міг знайти свого прізвища.
Він навіть пішов до секретарки.
– Вибачте, я дізнавався, – сказав він. – Мама моя вам дзвонила, сказали, що я зарахований, а там нема…
– Якщо сказали значить має бути, – відповіли йому. – Як ваше прізвище?
– Іванчук.
– Іванчук є, – сказала секретарка. – Навіть двоє. Це ваша сестра?
– Ні, – здивувався Микола.
– Ось, дивіться – Іванчук М. К. й Іванчук Т. К. Дивіться уважно…
– Стійте, так це ж список на бухгалтерів, а я на механіка вступав! – ахнув Микола.
– Зараз уточню. Чому ви в одному списку опинилися? Дивно. Не хвилюйтеся, ви вступили. Зараз все виправимо. Заселення в гуртожиток з двадцять восьмого серпня…
Раптом у двері постукали.
– Можна? Я Іванчук, на бухгалтерський облік. Я щодо гуртожитку запитати…
– Іванчук… З двадцять восьмого серпня заселення. Список речей праворуч на дошці.
– Дякую…
…Отак вони й познайомилися.
Навчання, дружба й кохання. На останньому курсі вони одружилися. Тані не довелося навіть прізвище чоловіка брати і паспорт міняти…
***
Жити стали в будинку Миколи. Його бабуся залишила молодшому внуку, бо він змалку допомагав їм з дідом.
Дід не дожив до весілля Миколи, але з бабусі взяв слово про спадщину.
Будинок добротний був і зовсім не старий. Молода сім’я поступово все облаштовувала на свій смак.
Все було гаразд. Молода господиня справлялася з усім.
Її турбувала тільки свекруха.
У перший місяць після весілля сина Ніна Вікторівна прийшла й розпорядилася зібрати ягоди:
– Аґрус і смородина дозріли, настав час варити компоти! Рецепт я тобі дам. З овочами ви спізнилися, але на наступний рік подбайте про розсаду. Малина буде до осені, збирай і варіть варення!
Таня трохи здивувалася. Свекруха говорила очевидні речі.
Ягоди вона зібрала, компот зварила, варення, тільки від рецептів свекрухи відступила.
Варення вийшло різне, компот асорті закрила. Рецепти мамині та ще й свого додала.
Про свекруху теж не забула – кілька банок і з її папірця з рецептами зробила…
– Ну, де в тебе заготовки?! – з порога гукнула свекруха, коли прийшла в гості. – Показуй!
– У коморі, – відповіла Таня. – Вам яке варення дістати?
– Малинове! – твердо заявила та. – Багато вийшло? Не одна ж банка?
– Ні, – відповіла Таня. – Багато.
– Діставай все! – заявила свекруха.
– Навіщо? – здивувалася Таня.
Вона не розуміла, що відбувається.
– Взагалі все діставай! – продовжила та. – Зараз ділити будемо. Краще сама все огляну, пусти мене…
Таня розгубилася – може, їй не так почулося? А свекруха вже відсунула її вбік.
– А що це таке?! – раптом вигукнула свекруха. – Я дала тобі рецепти. У нас варення зі смородини не їдять і малиновий компот не п’ють! Бабуся Миколи варила варення тільки з малини, а все інше – в компот. І що це за баночки?! Три літри – найкраща тара. На варення – літрова. Всім по банці і все, а тут доведеться по кілька брати.
– Кому – всім? – не зрозуміла Таня.
– Всім! Нам, Даринці, Марійці, Ігорю. Хоч і неправильні банки, але може й сподобається.
Гаразд, на перший раз піде. Ігорчику, заходь. Я все приготувала. Заодно й сестрам відвезеш, і тітці Ліді. Винось.
– Як це?! – ахнула Таня. – Куди?! Це наше!
– Наше! Сімейне. Відійди вбік і не заважай. Бабуся завжди варила на всіх…
– А ягід більше ні в кого нема? Самі варити не можуть?!
– Ягоди є, але їм ніколи займатися всім цим. Ти молода, спритна, і не працюєш поки що. У вас сім’я двоє людей, я там по баночці кожного залишила, вам вистачить.
– А хто мені поверне гроші за цукор, за банки?! І нарешті – за працю.
– Ти ще й дріб’язкова! Запам’ятай – ми сім’я! Помідори й огірки теж будеш закривати. Ти вільніша за всіх і молодша. Тільки від моїх рецептів не відступай. Вони роками перевірені…
Поки Таня намагалася сперечатися зі свекрухою, Ігор усе виніс у машину.
За ним вийшла з хати й Ніна Вікторівна…
…Таня сиділа і плакала, коли Микола повернувся з роботи.
– Мама все забрала? У них повно кущів і ягід на них. Зараз я все з’ясую…
Бабуся звичайно давала всім раніше варення, але, як я пам’ятаю, цього давно не було. Їй ніхто не допомагав, а самій їй було вже тяжко.
Я не вмів варити, а ніхто більше не приходив. Ягоди я тоді продавав. Завжди добрі гроші платили…
Микола довго сперечався з матір’ю, але нічого не змінилося.
– Вибач. Нічого не повернути, але я назбираю журавлини. Яблук багато. Підійде?
– І твоя мати знову прийде?
– Нехай приходить. Тепер у нас все буде не в коморі, а у погребі під замком. А з комори ми зробимо… Подумаємо, що можна зробити. Забув – нам сусідка віддає огірки. Брати будемо? Їй не треба…
***
Свекруха знову прийшла, коли дізналася, що Микола зібрав ягід. Назбирали вони з батьком чимало, кожен собі.
– Встигла накрутити компотів? – запитала Ніна Вікторівна невістку й одразу відкрила комору. – А де все? Де компот із яблуками? Джем? Я ж тобі залишала рецепти!
– Джем ми не їмо, та й цукру туди багато йде, – сказала Таня.
– Ти мені не відповіла!
– Я не знаю, де ваш компот. Напевно, у вашій коморі…
– Його туди ще треба поставити! Де компот, що ти варила? Показуй!
– Ви про наш компот? На зиму, сподіваюся, нам вистачить, а потім вирішимо, скільки робити. Звичайний компот, чого на нього дивитись.
– Дівчинко, ти нічого не плутаєш? Я старша за тебе, в цьому будинку мати моя жила. Все тут моє!
– Дівчинка я була того разу. А цей будинок Миколи, і тут все наше.
– Та ти невдячна! Тебе в сім’ю прийняли, до хати пустили! Залишила всю рідню без закруток! Подумай над цим, у тебе є час!
– Я подумаю.
Свекруха пішла, залишивши за собою неприємне відчуття.
Микола прийшов з роботи ввечері.
– Була? Вона мені дзвонила і скаржилася на тебе. Невдячна, мовляв каже! Не ту я жінку, мовляв, знайшов!
Сама розумієш, що вона може сказати… А знаєш, де їхні ягоди? Вони їх продали!
Малину й смородину, всю продали, і частину варення твого. Я випадково довідався.
Виявляється мати вже на наступний рік комусь пообіцяла своє фірмове варення.
Тільки у нас в домі його ніколи не було, мама ніколи не варила.
Усі ці рецепти ще від бабусі. Бабуся варила, а вона продавала.
І з огірками їй ліньки возитися було. Вона все на роботу звалювала, а сама просто відпочивала…
– А ти не міг раніше мені це сказати?
– Подробиці я дізнався сьогодні, все зіставив. А сказати не міг. Я не думав, що мама так зробить.
У мене навіть у голові таких думок не було. Але тепер ми все знаємо. Своє ми й самі поїмо. Ну чи продамо. Годувати мене сьогодні будеш?
– Звичайно буду, картопляна запіканка з м’ясним фаршем влаштує?
– А компот?
– І компот.
– Все влаштує! На вихідних у підвалі дороблю полиці. У коморі порожні банки зберігати будемо. Бабуся там ще завжди сіль і цукор тримала, і борошно. Вареників би з вишнями, як у неї…
– Можна й вареників на вихідні. Як у бабусі не обіцяю, але свої можу. Мама навчила. Я на роботу у понеділок виходжу, місце звільнилося…
– Тоді в суботу по гриби підемо, а в неділю – вареники!
***
Ніна Вікторівна була розчарована. Молодша невістка виявилася незговірливою. А на вигляд така тиха.
Та ще й син її підтримав!
Молодший, а не цінує турботу матері!
Адже будинок йому дістався, якщо розібратися, то винен він тепер матері.
А все, що росте біля будинку, має бути її!
Так думала Ніна Вікторівна…
Тільки Микола не погодився, дружину захистив. Сім’я в нього своя і оббирати їх він не дозволить!
Залишити відповідь