Олег збирав валізу. На заробітки — у Польщу. Дружина Марина стояла в коридорі, склавши руки на грудях.
— Я ж просила не їхати, — прошепотіла вона. — Нам потрібен ти, а не твої гроші.
— Маринко, це ненадовго, — відповів він, цілуючи її в скроню. — Я зароблю на будинок, і ми будемо жити краще.

Вона мовчала. У її очах світилася не стільки туга, скільки холодна відстороненість.

Коли двері зачинилися за ним, Марина витягла телефон і набрала номер.
— Він поїхав, — сказала тихим голосом. — Приходь увечері.

Поки Олег працював на будові, виснажений і змучений, Марина розцвітала.
Удень вона була зразковою матір’ю, а ввечері — перетворювалася на жінку, яка знала, як обплутати чоловіка ніжністю й брехнею.

Її коханець Сергій приходив тихо, коли діти спали. Його руки були грубі, але саме цього Марина потребувала — відчувати себе бажаною.

Та водночас вона дзвонила Олегові щовечора.
— Ми тебе так чекаємо! — казала вона солодким голосом. — Я рахую дні до твого повернення.

Через рік Олег повернувся. З грошима, з мріями про новий дім. Він привіз подарунки дітям і дружині.

Марина зустріла його зі сльозами й обіймами, наче справді чекала.
— Який ти в мене молодець, — шепотіла вона. — Тепер усе буде добре.

Але вночі, коли він заснув поруч, її телефон засвітився повідомленням:
“Коли ти скажеш йому правду?”

Марина швидко стерла смс.

Олег почав відчувати, що щось не так. У Марини з’явилися нові прикраси, телефон вона ховала, мов секрет.
Одного вечора він увімкнув старий ноутбук і випадково знайшов переписку в соцмережі.

“Я хочу, щоб він знову поїхав. Без нього мені легше.”

Серце Олега стиснулося. Світ навколо перевернувся.

Він не став будити її. Сидів у темряві й дивився, як жінка, якій він довіряв усе життя, спокійно спала поруч.

Наступного дня він підійшов до Марини.
— Я знайшов твої повідомлення, — сказав тихо.

Вона завмерла, потім різко підняла голову.
— І що? Думаєш, я не маю права на щастя? Ти ж кинув мене тут саму!

Олег відчув, як слова ріжуть його, наче ножем. Він зрозумів, що боротися марно.
— Я зробив це для нас, — промовив він, — а ти зробила все для себе.

Він вийшов із дому, залишивши їй ключі й гроші. Діти дивилися йому вслід, не розуміючи, чому мама плаче, а тато йде.