“– Яка поліція, Борю? Через флакон духів? – обурилася свекруха
Майя стояла перед відкритою шафою і перебирала вішаки, на яких висіли її блузки та сукні. Вона ніяк не могла знайти шовкову блузу кольору лаванди, яку збиралася надіти на роботу.

– Дивно, – думала Майя, – вона висіла окремо від інших речей, я її бачила позавчора, спеціально прибрала подалі від сорочок чоловіка.

Майя ще раз переглянула всі речі, але блузи так і не знайшла. Часу шукати ґрунтовніше не було – треба було поспішати на роботу. Вона взяла іншу блузку, поміняла спідницю на штани і вискочила з хати.

Жінка була засмучена: свою улюблену «лаванду» вона купила минулого року, в Італії, і дуже берегла її – всі говорили, що цей колір приголомшливо личить до її очей. І тканина була приємна – м’яка, що струмує.

А ввечері блузка знайшлася: вона лежала в кутку шафи за коробками із взуттям. Майя підійняла її, щоб акуратно повісити, і побачила на грудях якусь буру пляму, від якої ореолом розходилися брудно-руді розводи.

– Борю, ти нічого з ношених речей у шафу не вішав? – Запитала вона чоловіка.

– Ні, я тільки сорочки вранці з шафи беру. І ввечері їх у кошик у ванній складаю. А що сталося?

– Блузка забруднилася. Чомусь валялася внизу, за коробками.

– То ти подивися, може якась коробка брудна, – порадив він.

Майя випрала блузку, але пляма не зникла: вона стала блідіша, зате розповзлася по тканині ще більше. Річ була зіпсована остаточно.

Правда розкрилася за два тижні.

Майя зауважила, що іноді, приходячи додому, вона знаходила свої речі не там, де їх лишила. Наприклад, вона точно пам’ятала, що зранку вимила філіжанку з-під кави, та поставила її у сушарку. А ввечері вона стояла брудна в раковині.

Те саме відбувалося і з косметикою. Майя ніколи не залишала тіні чи туш відкритими – завжди закривала та прибирала до шухляди туалетного столика.

А тут зайшла після роботи в спальню, а тіні лежать розкриті. І туш поруч, причому – кришечки немає. Майя потім знайшла її – на підлозі, біля ніжки столу.

Коли таке трапилося вперше, вона просто навела лад, все закрила і прибрала на місце. Але за день ситуація повторилася.

Майя зрозуміла, що причина цього зовсім не її забудькуватість. Явно було, що хтось бував у квартирі за їхньої відсутності. І Майя навіть здогадувалась, хто це був!

– Борю, ти навіщо дав ключ від квартири Христині? – Запитала вона.

– Я не давав, – спробував збрехати чоловік.

– Значить, вона при тобі приходила, і ти дозволив їй користуватися моєю косметикою, пити каву з моєї філіжанки, та взяти мою блузку?

– Не кажи нісенітниці – ти сама забруднила свою кофту, в шафі частіше прибирайся, тоді там бруду не буде, – відповів чоловік.

– Ось сюди подивися, – вона показала Борису фотографії, які його сестра напередодні виставила на своїй сторінці: Христина з подружками сидить у ресторані, і на ній одягнена улюблена блузка Майї.

– Завтра ж забери ключі у сестри, інакше я замок поміняю, і ти сам на килимку біля дверей ночуватимеш!

– Добре, заберу, – пообіцяв Борис.

І, звісно ж, не забрав. Тобто, він хотів виконати обіцянку, але не прямо зараз, а коли трапиться нагода. Не їхати ж після роботи через все місто для того, щоб забрати у Христинки ключі. А Майя вчора про них і не спитала – забула вже, мабуть.

Вона б, можливо, й забула, але за кілька днів зникли її духи. Нові! Майя купила їх лише тиждень тому. Вона дуже довго шукала цей аромат, а потім три місяці відкладала гроші з премії, щоби їх придбати.

Тільки сьогодні вранці Майя користувалася ними, а зараз витонченого флакона у формі грецької амфори немає.

– Боря! Ти так і не забрав у сестри ключі від нашої квартири? – обурилася вона.

– Ще не встиг.

– А ось Христина встигла! Вона знову була тут – у мене духи зникли!

– Подумаєш – духи. Велика проблема. Не скандаль – я тобі завтра куплю нові, – відповів чоловік.

– Купиш? – Запитала Майя. – Такі самі?

– Такі самі, – пообіцяв Борис.

– Чудово! Ось дивись, де їх можна замовити.

Борис глянув на екран смартфона і його обличчя витягнулося.

– Дванадцять тисяч?! Ти що, з глузду з’їхала? Де я візьму такі гроші?

– Тоді дзвони Христині, і нехай вона зараз же привезе духи назад! Заодно й ключі в неї заберемо, – сказала Майя.

– Вже сьома година, доки вона доїде, буде восьма. Давай завтра, – попросив Борис.

– Ні! Якщо я не отримаю свої парфуми за годину, я зателефоную в поліцію, бо це крадіжка! І не перша!

– Яка крадіжка?

– Звичайна! Причому кримінальна відповідальність за крадіжку настає, якщо сума збитків становить понад три тисячі двадцять вісім гривень.

– Духи коштують дванадцять тисяч. А це вже вважається значною шкодою, за яку можна і реальний термін отримати, – пояснила Майя.

– За флакон парфумів? – посміхнувся Борис. – Не кажи дурниць!

– Хочеш перевірити? Тоді я дзвоню. Чи, може, спочатку заглянеш у кримінальний кодекс? Я юрист, Боря, і хоча кримінальне право – це не моя спеціалізація, але ази я знаю.

Борис взяв телефон та набрав номер Христини.

– Ну, взяла я один флакончик, подумаєш! У твоєї дружини ще штук п’ять різних є, – відповіла сестра.

– Матері дай слухавку, – наказав Борис, коли зрозумів, що з Христиною розмовляти марно.

– Яка поліція, Борю? Через флакон духів? Твоя дружина зовсім вже збожеволіла! – обурилася свекруха.

– Мамо, якщо Христина не поверне духи, Майя рівно за годину зателефонує в поліцію. Я вас попередив – потім не скаржтеся.

Мати та сестра Бориса приїхали на таксі за пів години.

– Ось, заберіть своє майно, сказала свекруха і поставила на стіл флакон, який був уже на третину порожній. Ти, Майя, зовсім знахабніла!

– А мені здається, знахабнів хтось інший, – відповіла невістка. – Христина за нашої відсутності приходить у нашу квартиру, бере без дозволу мої речі! Користується моєю косметикою! Нещодавно зіпсувала мою улюблену блузку!

– А тобі шкода! – пирхнула Христина.

– Так, шкода! Бо це мої речі! Я їх купувала собі! І вони мені дорогі. Ключі поклади на стіл, – вимагала Майя.

– Я їх не взяла, вони вдома лишилися.

– Боря, будь ласка, завтра після роботи з’їзди за ключами, – попросила Майя чоловіка.

– Добре, – погодився він.

Але знову забув.

– Боря, ти ж обіцяв! – обурилася дружина.

– Слухай, тобі треба, ти і їдь! Мені ваші бабські чвари – парфуми, косметика, ганчірки – вже набридли!

Майя образилася, але все ж таки покликала чоловіка вечеряти.

Поївши, Борис пішов у кімнату – вечір він планував провести за ноутбуком, бо нещодавно придбав нову гру. Однак ноутбука на столі не було.

– А я його онукові Валентини Семенівни віддала. Хлопчику треба презентацію з географії зробити, а його старий комп’ютер накрився. Ось я і вирішила хлопця врятувати, – відповіла Майя на запитання чоловіка.

– Ти очманіла? Чому ти без дозволу роздаєш мої речі? Ти розумієш, скільки він коштує?

– Приблизно стільки ж, скільки все, що зіпсувала чи потягла в мене Христина, – сказала дружина.

– Знайшла, що порівнювати! Ноутбук, та якісь ганчірки!

– Для тебе це ганчірки, а для мене речі, і вони мої! Я не хочу, щоб твоя сестра, чи ще хтось, без мене лазив по моїх шафах і користувалися моїми речами!

– Швидко йди та забери ноутбук, – сказав Борис.

– Добре, схожу і заберу. Але тільки після того, як ти привезеш мені ключі, які дав Христині.

Борис вийшов із квартири і повернувся за півтори години. На стіл перед Майєю він поклав зв’язку ключів.

Ноутбук стояв на столі. Майя, звісно, нікому його не віддавала. Коли Борис поїхав, вона дістала його з нижньої шухляди комода і поклала туди, де він зазвичай стояв.

А ввечері вона сказала:

– Знаєш, Борю. Від твоєї сестри можна очікувати всього, тому я завтра покличу слюсаря і поміняю замки. Про всяк випадок. Як кажуть, – від гріха подалі…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

“