– Але ж він твій колишній чоловік, – наполягала свекруха. – Як ти могла відмовити йому у допомозі

У суботу вранці Варвара прокинулася з радістю, відчуваючи тихий і затишний вихідний день.

Вона вже приготувала собі каву і влаштувалась на дивані з книгою, коли у  двері подзвонили. Це було несподівано і дивовижно – хто міг прийти так рано?

– Кого це принесло вдосвіта? – пробурмотіла жінка, відчиняючи двері.

На порозі з’явився чоловік спортивної статури із двома величезними спортивними сумками.

Його обличчя було Варварі знайомим, але вона не одразу впізнала в ньому колишнього чоловіка.

– Привіт, – сказав він, посміхаючись. – Ти ще пам’ятаєш мене?

– Звісно, ​​пам’ятаю… – промовила Варвара з легкою досадою.

– Я останнім часом часто згадував тебе, – сказав Микола, заходячи до квартири без запрошення. – Ось вирішив спробувати пожити з тобою…

– Що ти маєш на увазі? – Здивовано поцікавилася колишня дружина, спостерігаючи, як чоловік ставить сумки прямо посеред коридору.

– Ну, знаєш, життя така штука… – невпевнено промовив чоловік, озираючись навкруги. – У мене вчора закінчився договір оренди, і я вирішив, що це знак згори.

– Який збіг, – сухо зауважила Варвара, склавши руки на грудях. – Ти серйозно думаєш переїхати до мене?

– Все правильно, люба, – відповів Микола, сівши на диван. – Тут же є вільне місце, правда?

– Ні, – рішуче відповіла жінка. – У моїй квартирі тобі точно немає місця.

– Але ж ми колись жили разом, – нагадав колишній чоловік, намагаючись вдати, що нічого незвичайного не відбувається. – Чому б нам не спробувати знову?

– Тому що ми розлучилися шість років тому, – холодно нагадала Варвара. – І з того часу нічого не змінилося.

Микола здивовано підняв брови, наче почув щось незвичайне.

– Так ти не хочеш відновити наші стосунки? – спитав він, нахиляючись уперед. – Поговорімо бодай…

– Обговорювати нема чого, – перервала його жінка. – Твоє життя – твоя проблема. Я не збираюся сходитися з тобою знову. І так сьорбнула по горло…

Колишній чоловік важко зітхнув і підвівся з дивана.

– Гаразд, – сказав він, піднімаючи одну з сумок. – Тоді я піду.

– Чудова ідея, – кивнула Варвара, йдучи за ним до дверей.

Але замість того, щоб піти, Микола зупинився на порозі й обернувся.

– Знаєш, – почав він знову, – моя мама завжди казала, що розлука робить кохання сильнішим.

– Твоя мама не жила зі мною, – відрізала жінка, тримаючись за дверну ручку. – Тому її думка тут недоречна.

Микола засміявся, але його сміх пролунав натягнуто.

– Ти завжди вміла говорити те, що думаєш, – зауважив він. – Але давай будемо чесними: хіба ти не сумуєш за нашими спільними вечорами?

– Твоїми вечорами перед телевізором? – хитро уточнила Варвара. – Дякую, але я знайшла цікавіші заняття.

Колишній чоловік різко зробив крок назад, наче його хтось невидимий вдарив з розмаху.

– Значить, ти справді не хочеш дати нашому шлюбу другий шанс? – спитав він тихо.

– Саме так, – впевнено промовила жінка. – Прощавай, Колю!

Вона зачинила двері й повернулася до вітальні, де все ще стояла недопита філіжанка кави.

За кілька хвилин пролунав стукіт у двері. Варвара важко зітхнула і підійшла до дверей. Однак цього разу вона не стала її відчиняти.

– Хто там? – спитала вона, дивлячись у вічко.

У під’їзді з похмурим виглядом стояв Микола.

– Слухай, Варю… – почав він, але зам’явся. – Мені справді нема куди йти. Дівчина вигнала мене із квартири.

– І ти вирішив, що я мушу тобі дати притулок? – із сарказмом у голосі поцікавилася жінка. – Тепер усе стало на свої місця, бо я не відразу зрозуміла, чому ти про мене згадав.

– Ну… так, – зізнався колишній чоловік. – Ми ж були сім’єю, Вар…

– Були, Колю, були. Але це у минулому. У нас давно різні життя, – стомлено відповіла Варвара.

Микола притулився до одвірка і важко зітхнув. Його зітхання було настільки гучним, що колишня кохана почула його навіть крізь зачинені двері.

– Просто дай мені кілька місяців, гаразд? Поки я не знайду інше житло, — слізно попросив чоловік.

– Ти жартуєш? Мій чоловік скоро повернеться з роботи, тож тобі краще звернутися до нього з цим проханням про житло, – збрехала Варвара.

– Немає в тебе ні чоловіка, ні хлопця. Я вже про все дізнався від спільних знайомих. Ну пусти пожити, будь людиною! – наполегливо промовив Микола.

Варвара завмерла на місці, не знаючи, що сказати.

– Якщо ти не відчиниш  двері, мені доведеться повернутися до батьків, – погрозливо заявив чоловік. – Уявляєш, яка ганьба? Вони думатимуть, що я невдаха!

Варвара знала, що батьки Миколи були суворими людьми, але її не хвилювали проблеми колишнього чоловіка.

– Тепер мене це не стосується, після розлучення ми офіційно стали чужими людьми, – твердо відповіла вона. – У тебе є друзі, колеги. Знайди інший вихід.

– Друзі? Колеги? – обурився чоловік. – Та хто мене пустить? Усі зайняті своїми справами! Тільки ти можеш мені допомогти, Варю.

– Вибач, Колю, але моя відповідь залишається незмінною, – холодним голосом відповіла Варвара. – Тобі треба шукати інший варіант.

– Добре, – тихо промовив Микола. – Сподіваюся, ти не пошкодуєш про своє рішення.

Однак він продовжив сидіти в під’їзді ще кілька годин, поки сусіди не пригрозили викликати поліцію.

За кілька днів після неприємного візиту, Варварі зателефонувала колишня свекруха Олена Леонідівна. Її голос звучав суворо та докірливо.

– Варваро, люба, – почала вона, роблячи паузу для ефекту. – Ти ж розумієш, що Коля зараз у складній ситуації?

Екс-невістка насупилась, передчуваючи неприємну розмову.

– Олено Леонідівно, я думаю, що ви чудово знаєте, що наша сім’я розпалася багато років тому, – відповіла вона спокійно. – І тепер кожен живе своїм життям.

– Але ж він твій колишній чоловік, – наполягала свекруха. – Як ти могла відмовити йому у допомозі?

– На жаль, але я не зобов’язана допомагати людині, яка сама зруйнувала нашу сім’ю, – холодно відповіла Варвара. – Він доросла людина і має розв’язувати свої проблеми самостійно.

– Ти завжди була егоїсткою! – обурено вигукнула Олена Леонідівна. – Навіть не подумала, як йому важко зараз.

– А ви завжди були нахабною і безпардонною, – вигукнула Варвара. – Мабуть, син у вас пішов.

Свекруха продовжила наполягати, звинувачуючи дівчину в черствості та байдужості, але та залишалася непохитною.

Зрештою, розмова перейшла у відверту сварку, і обидві жінки закінчили її взаємними образами.

Після цієї розмови Варвара відчула себе спустошеною. Вона ще раз переконалася, що вчинила правильно, розлучившись з Миколою.

Щоб остаточно порвати з минулим, жінка заблокувала всі номери телефонів, з яких їй дзвонили колишні родичі. Бо дістали!

А ви що скажете з цього приводу? Слушно вчинила колишня? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.