«Мамо, а можна ми поки у тебе поживемо?»
Я й гадки не мала, що почую таке питання саме тоді, коли нарешті наважилася змінити своє життя.
Від самого початку війни я жила наче на голках. Нерви були натягнуті, як струни. Мало того, що щодня боялася за сина, якого могли мобілізувати у будь-який момент, так ще й роки вже дають про себе знати – мені 56.
Одного вечора я довго сиділа біля вікна і зрозуміла: час приймати рішення. Я вирішила поїхати до свого рідного брата в Канаду. Хоча б на кілька років.
Ще раніше брат кликав мене до себе, але тоді я категорично відмовилася. Думала: куди я поїду в такому віці? Яку роботу знайду там? Але він запевнив, що допоможе у всьому.
Тоді ще жив мій чоловік… Я дуже його кохала. А тепер мене вже нічого не тримало. Син давно одружився і жив окремо.
З невісткою від початку не склалося. Не можна сказати, що вона зробила щось погане, але дратувала своїми постійними претензіями та очікуваннями.
Ми з чоловіком не втручалися у їхні стосунки, весілля відгуляли, а далі почалося найцікавіше – питання житла.
Квартира у нас велика, трикімнатна, але жити разом з невісткою я б не витримала. Ми чесно сказали, що молоді мають жити окремо.
І тоді вона видала свою ідею:
– Продайте квартиру і купіть дві однокімнатні.
Звісно, ми й слухати її не хотіли. Чому це ми маємо розпоряджатися власним житлом так, як їй заманеться?
Зі скандалами, але вони таки зняли собі квартиру і живуть там досі.
І от тепер, коли я повідомила сину про поїздку до брата, він одразу запитав:
– То ми можемо поки у тебе пожити?
– Ні, – відповіла я. – З чого ти взяв?
– Ну як же… Ти ж їдеш?
– Їду. Але тут житимуть інші люди.
Він образився і перестав зі мною розмовляти. Але самі подумайте: квартиранти хоча б платитимуть за житло, а син із невісткою ні. Я повернуся і матиму заощадження на старість, а так залишуся без нічого.
Може, якби невістка була скромнішою… Може, якби вони пообіцяли, що подбають про мене в старості… Тоді, можливо, я б і погодилася.
А так вони думають лише про власну вигоду.
Не знаю, що буде далі. Може, коли народяться внуки, вона й мені не дозволить їх бачити…
Чи правильно я вчинила, що поїхала до брата? Чи це помилка?..
Залишити відповідь