“Як Таня стала мамою завдяки своїй добрій душі…

Таня увійшла до під’їзду і побачила біля своєї квартири коробку. Жінка здивовано дивилася на неї. Усередині, згорнувшись калачиком, лежали песик і кіт. Вони злякано дивилися на Таню і тремтіли від хвилювання.

– Що це? Ви хто? – Запитала Таня, ніби підкидьки могли їй відповісти.

Тут відчинилися двері сусідньої квартири й визирнула сусідка баба Рита.

– А, Тетянко, добрий вечір. Це ж треба! Валя з другого поверху на той світ пішла, а її тварин все-таки племінниця так і не прилаштувала.

– Пропонувала всім – ніхто не бере. У мене свій кіт, не терпить чужих, а в когось алергія… Може, ви з Валерою візьмете? Дітей у вас немає, молоді, заробляєте непогано.

– Та ми не планували якось заводити тварин, тим більше одразу двох… – розгубилася Таня.

– Їх розлучати не бажано. Звикли вони один до одного, важко їм буде. Вони навіть разом спали… Микитівна вигулювала пса, а кіт сам бігав надвір, клопоту з ними небагато буде.

– Може, візьмете? – жалібним голосом умовляла сусідка Таню.

– А якщо не візьмемо? – Запитала Таня, – що з ними буде?

– Говорили, що на присипляння повезуть. Ось уже й коробку приготували. Квартира практично продана, новим мешканцям ніхто не потрібний… – розповіла баба Рита.

У цей момент у під’їзд увійшов чоловік і подивився на Таню. Він теж кивнув на коробку:

– Чи не хочете взяти до себе? Вони спокійні, їдять мало. І вже літні. Довго не проживуть… Нікому не потрібні… І шкода. Тітка їх любила.

– Гаразд, давайте. Не можу навіть подумати, що на присипляння повезете. Як їх звуть? Ми тут живемо лише два роки, мало з ким спілкувалися… – відповіла Таня. Чоловік зрадів і вніс коробку в передпокій до Тані.

– Пса звуть Тимошка, а кота Антон. Дякую вам велике … – він поклав на тумбочку в передпокої купюру і повідець, – ось, на перший час хоча б. Ще раз дякую…

Таня зачинила двері й роздяглася. Потім вона присіла і почала розмовляти зі своїми несподіваними гостями.

– Ну що, хлопці? Валера зараз здивується. Ось я його приголомшу. Не вигнав би нас усіх із дому… Але він добрий, напевно погодиться з поповненням… – говорила Тетяна спокійним голосом.

– Не бійтеся, хлопці, нікому я вас образити не дам. Це ж треба, на присипляння! Бач що вигадали…

Кіт ніби зрозумів про що мова й обережно виліз із коробки, почавши обстежувати приміщення. Пес ще сидів деякий час, не рухаючись, і тільки спостерігав за переміщенням жінки та свого пухнастого приятеля.

Тетяна пішла на кухню і зазирнула у холодильник. Корму для тварин, звичайно ж, не було. Але вона зварила кашу, додала в неї шматочки м’яса, вирішивши, що обидва вихованці повинні це їсти.

На її радість, кіт, оглянувши квартиру, прийшов у кухню і виявив інтерес до каші, накладеної в широку миску. Таня запросила до кухні й Тимошу.

Він довго не йшов, але коли побачив, що кіт з апетитом уплітає кашу, квапливо вибираючи шматки м’яса, то підійшов і сумними очима подивився на нову господиню.

Повернувся з роботи Валерій, чоловік Тані. Він був справді вкрай здивований, але подружжя вирішило підшукати, про всяк випадок, тваринам добрі руки, хто має більш просторе житло, а особливо – будинок.

Таня та Валера були одружені чотири роки. Вони придбали цю квартиру лише два роки тому. Вони любили одне одного і жили мирно, не сварилися. Тільки відсутність дітей затьмарювало їхнє сімейне щастя.

– Ти ж така чистунка, сама не хотіла нікого заводити… – дивувався Валера.

– Так я думала, що дитина у нас буде. А ось тут – вони. На присипляння. Не можу навіть чути про це… Ти вже мені вибач… – на очах у Тані виступили сльози.

– Так і я люблю тварин. Ну, що вдієш, дбатимемо про них, завтра я на роботі запропоную хлопцям, може хто візьме, – обійняв її Валера.

З цього дня життя у сім’ї змінилося. Кіт і пес досить швидко освоїлися. Річ у тім, що їхня колишня квартира була саме над квартирою Тані та Валери. Планування те саме, двір той же.

– Молодці, мої любі, – казала їм Таня, – ви начебто завжди зі мною жили…

Вона виводила собаку гуляти тричі на день, а кіт тепер йшов на прогулянку через вікно, і повертався так само, що було зручним для господині.

Баба Рита раділа, що Таня взяла собі тварин і всіляко допомагала: приносила хрящі з супу для Тимошки, і віддавала залишки каші Антоші.

Вечорами Валера та Таня сміялися від душі, коли бачили, як кіт грає в нові іграшки, а пес блаженно спить у новій лежанці.

Спали пухнасті друзі, як завжди разом. Вони любили одне одного і подружжя переконалося, що розлучати їх справді не можна.

За кілька місяців Таня та Валера вже вирішили не шукати тваринам нових господарів, бо самі так звикли до них, що було б шкода розлучатися з ними.

До Тані приходила у вихідні її мама, яка жила неподалік. Вона теж полюбила вихованців, хоча спочатку була вражена таким «придбанням» її дочки.

– Я б взяла котика, але живу на третьому поверсі, а він звик гуляти… – казала вона Тані.

Та Таня навідріз відмовилася:

– Ні, мамо, ти будеш приходити до них, коли нам треба буде у відпустку поїхати. Ось твоя допомога буде для нас потрібна. І квіти поллєш, і за ними подивишся.

Прийшло літо, і вони поїхали на море. Таня дзвонила матері мало не щодня, турбуючись про неї та про своїх хвостатих.

– Все гаразд, вони молодці, їдять добре, сплять разом, гуляємо щодня у дворі. Відпочивайте! – Звітувала мама.

Коли Таня повернулася, то була вражена, з яким захопленням їх зустріли Тимоша та Антон. Пес виляв хвостом, стрибав і скиглив.

А кіт після бурхливих емоцій собаки, підійшов до Валери й, голосно муркочучи, почав тертися об його ноги.

– Ого, та нас з тобою люблять наші чотирилапі… – радів Валера. Таня погладила Тимошу й одразу почала всіх годувати.

Тепер вона і вставала раніше, щоб встигнути з ранку погуляти з Тимохою, та погодувати друзів після прогулянки.

А через пару місяців Таня, хвилюючись, повідомила чоловіка, що нарешті чекає на малюка. Це була дуже бажана і радісна подія.

Мама Тані так і казала:

– Недарма тобі були послані Тимоша та Антон. Немов перевірка від Господа на твою доброту та сердечність, доню. Ось і віддячило тобі небо, тепер треба готуватися до материнства.

– Точно, мамо. Погоджуюся. Хоч я й не вірю в прикмети та подібні випадки… – сказала дочка, – а підготовка до материнства в мене вже хороша, як тільки з’явилися мої хвостаті.

– Це і прибирання, і догляд, і турбота, і ласка… Вони ж, як діти!

– Ну, хочеш, я заберу їх спочатку, щоб тобі було легше, коли малюк з’явиться? – Запропонувала мати.

– Ні, мамо. Що ти? Ми впораємося. Все буде гаразд. І ніхто нам не завадить, – відповіла Таня, – ти краще приходитимеш, щоб з візком по двору прогулятися, поки малюк спатиме. Або вдома поняньчитися.

Вони обійнялися.

Цікаве положення Тані проходило нормально. Вчасно вона привела на світ синочка. Валера був на сьомому небі від щастя, як і Таня, і вся рідня.

Тимошка, по старості й через спокійний характер зовсім не гавкав.

Антон теж не приносив жодної незручності сім’ї, а в теплу пору цілими днями гуляв у дворі, сидів у палісаднику, або забирався на стару липу. Тож усі жили дружно, і сім’я вже була у повному складі.

А старі сусідки, з подачі баби Рити, розповідали тепер історію, як Таня стала мамою завдяки своїй добрій душі по всій вулиці.

Вона це підносила, як справжню бувальщину, та доказ існування відповіді Космосу на наші щирі відгуки…

А ви як вважаєте, слушно міркує баба Рита? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.