Ти віддав ключі від нашої квартири хлопцям, яких ніколи не бачив? – Запитала Варя розгубленого чоловіка

“– Ти віддав ключі від нашої квартири хлопцям, яких ніколи не бачив? – Запитала Варя розгубленого чоловіка

– Льоша, ну ти що? Ні я, ні діти не винні, що в тебе відпустку тільки в жовтні. Каті треба до школи, Даня у вересні в садок піде, а я якраз наприкінці вересня маю вийти з декрету.

– Ми у жовтні нікуди поїхати не зможемо. А зараз у місті така задуха. Давай я поїду з дітьми до батьків на дачу – мама нас взагалі на все літо запрошувала, – казала чоловікові Варвара.

Квіткові композиції

– А я, виходить, мушу цілих два місяці один тут сидіти? – не погоджувався Олексій. – Та я з голоду ноги простягну!

– Льошо, ти додому приходиш о пів на сьому. Повечеряв, подивився телевізор і спати. Я тобі їжі приготую. Перший тиждень братимеш з холодильника і тільки розігріватимеш.

– Другий тиждень у морозилку заглянеш – я котлет нароблю, пельменів домашніх накручу. І врешті-решт, тобі тридцять п’ять років, ти дорослий чоловік!

– Невже ти не спроможний зварити собі макарони, чи посмажити яєчню? Ну, в крайньому випадку до своєї мами сходиш – вона тебе нагодує. У вихідні можеш до нас приїжджати.

Олексій, можливо б, не став пручатися і відразу б погодився з дружиною, але його мати вважала, що невістка не повинна кидати чоловіка одного.

– Ну і що, що в місті спекотно? Літо, тож і спекотно. Усі терплять, хай і вона потерпить. А то, виходить, ти тут у задусі маєш працювати, та ще й голодний ходити, а твоя Варюша відпочиватиме на природі, засмагатиме і купатиметься? – обурювалася свекруха.

– Мамо, Варя ж дітей хоче з міста вивезти. Їм же на дачі буде краще, ніж у місті, – намагався заперечувати Олексій.

Нарешті Варя таки вмовила чоловіка. Вирішили, що вона з донькою та сином півтора місяця побудуть на дачі її батьків, а в середині серпня повернуться додому – з Данею треба ще деяких лікарів пройти, щоб до кінця оформити медичну картку для садка.

Варя два дні робила напівфабрикати, зварила велику каструлю квасолевого супу, потушкувала картоплю з м’ясом, загалом зробила все, що могла, щоб чоловік не морочився з приготуванням хоча б перші два тижні.

Свекруха, звісно, не могла не висловити їй своє «фі»:

– Ще б пак, краще у матусі під крильцем відпочивати, ніж про чоловіка дбати. Егоїстка ти, Варваро!

– Валентино Андріївно, я не про себе думаю, а про дітей – їм на свіжому повітрі буде краще. А Льоша впорається, не маленький, – коротко відповіла Варя, – їй не хотілося сваритися зі свекрухою перед від’їздом.

Перші два тижні Олексій приїжджав у вихідні до сім’ї – займався з дітьми, ходив із тестем на рибалку. Третього тижня не приїхав – подзвонив Варі і сказав, що піде до матері.

Квіткові композиції

А наприкінці липня Варварі зателефонувала її старша сестра Надя:

– Варя, я зараз у торговому центрі зустріла вашу сусідку – тітку Галю. Вона сказала, що Льоша в квартирі кубло влаштував. Вечорами приходять якісь хлопці, дівчата найнепотрібнішого вигляду і бенкетують до півночі.

– Галя пригрозила, що наступного разу викличе поліцію, то вони на один день принишкли, а потім знову почалося.

– Ти зателефонувала до Льошки, а краще б сама приїхала і розібралася – квартира ж твоя, якщо що трапиться, відповідати доведеться тобі.

Варя з дітьми в цей час була на річці – вона вчила Катю плавати. Звичайно, вони відразу зібралися і пішли додому. Варя переговорила з батьками, залишила їм дітей та поїхала до міста.

Коли вона підійшла до будинку, час був робочий, і вона не чекала когось зустріти в квартирі. Відчинивши двері, Варя зупинилася на порозі – їй здалося, що вона випадково потрапила в чужу квартиру.

Запах, який вона відчула, не можна було назвати ароматом – це була суміш переповнених попільничок і чогось прокислого.

На столі прямо в коробках лежали залишки піци, недоїдені канапе і розкидані упаковки від картоплі фрі, гамбургерів та іншого фастфуду. Тут же валялися кольорові пластикові стаканчики.

На обох кріслах безладно лежали куртки, рюкзаки, на підлозі під журнальним столиком стояли брудні кросівки дуже великого розміру.

З дитячої почувся звук, схожий на хропіння. Варвара, намагаючись ступати дуже обережно, зазирнула туди: на ліжку доньки спав якийсь здоровий рудий хлопець.

Ліжко було йому коротке, і його ноги звисали з нього. Одна шкарпетка у хлопця була дірчаста, і з дірки виглядав великий палець.

У спальні, куди зазирнула Варя після дитячої, на ліжку розвалився ще один хлопець, поряд із ним сопіла дівчина.

Варя подивилася на свій столик і чомусь вирішила відчинити скриньку, де зберігалися її прикраси. Вона була порожня.

Тоді Варя вийшла з квартири, забравши ключі, які лежали у передпокої на тумбочці. Двері зачинили на обидва замки: верхній і нижній. Тепер люди, які перебували у квартирі, вийти звідти не могли.

Насамперед вона зателефонувала чоловікові, але він не відповів. Варя зачекала хвилин десять і зателефонувала ще раз. Телефон чоловіка мовчав. Весь цей час вона стояла на сходовій клітці.

– Варваро! – визирнула зі своєї квартири сусідка. – Нарешті! Ти знаєш, що тут у вас діялося! Я хотіла Олексію все висловити, але він тут жодного разу не з’явився, коли цей бардак почався.

– Ви випадково не здали квартиру? Хлопці аж надто нахабні оселилися! А вже яких дівчат учора і позавчора приводили!

Варя спробувала ще кілька разів додзвонитися до чоловіка, а потім зателефонувала в поліцію. Привід звернутися до закону був: у квартирі були чужі люди і, швидше за все, сталася крадіжка.

Коли поліція приїхала, сплячих розбудили. З ними відразу почали розмовляти, а Варі запропонували перевірити, чи ще щось не зникло.

У кухні не було кавоварки та тостера, з шафки у ванній зникла майже вся її косметика, «гості» забрали духи, які Варя купила зовсім нещодавно.

Крім того, хтось переполовинив її гардероб: зникли два светри, три пуловери, кілька блузок і вечірня сукня, в якій Варя ходила до ресторану на день народження своєї сестри. Видно було, що злодюжка порпався в ящику з нижньою білизною, але звідти нічого не зникло.

– Зрозуміло, що ваші шафи прошерстили дівчата, яких брати Буракови запрошували сюди на тусовки. Та, що зараз тут, стверджує, що вона прийшла сюди вчора ввечері вперше.

– При ній нічого з того, що ви перерахували, немає, – сказав один із поліцейських. До речі, Буракови сказали, що вони ваші родичі і живуть тут з дозволу вашого чоловіка.

Начебто спеціально, в цей момент Варі зателефонував чоловік:

– Варю, що у вас трапилося? Що ти мені надзвонюєш? Я на роботі!

– Це не в мене, Льошо, а в тебе трапилося! Я приїхала додому, а тут якісь сторонні люди. Крім того, нас обікрали! Я поліцію викликала, тож давай швидко сюди.

Олексій приїхав хвилин за двадцять. І ось, що він розповів:

– Коли я тиждень тому зайшов до мами повечеряти, їй подзвонила її двоюрідна сестра – тітка Люда. У неї два сини – вони двійнята – закінчили цього року школу.

– Іспити склали погано, тому було зрозуміло, що до університету їм не вступити. Ось вони й вирішили вступати в коледж.

– Треба було в місто їхати, а зупинитися нема де. Мама й запропонувала, щоб вони у нас поки що пожили – ти з дітьми поїхала, а я міг би у мами ночувати.

Квіткові композиції

– І ти віддав ключі від нашої квартири хлопцям, яких ніколи не бачив? – Запитала Варя.

– Бачив, коли їм років десять було, – відповів Олексій. – Я ж не думав, що вони когось приведуть – довіряв, рідня таки.

– Зрозуміло, – сказав поліцейський. – Заяву писати будете?

– Звісно, буду, – відповіла Варя.

– А може, не треба? – невпевнено спитав Олексій.

– Не рахуючи одягу, косметики та техніки, у мене золота майже на триста тисяч зникло, – сказала Варя. – Тож нехай твоя рідня тепер усе це мені повертає!

Упорядковувати квартиру довелося за допомогою клінінгової служби. Дещо з постільної білизни Варя викинула. Але перше, що вона зробила, це змінила замки і Олексію ключі не дала.

– Жив тиждень у мами – ось і живи далі.

Сама вона кілька днів ночувала у сестри.

Відновивши порядок, Варя зачинила квартиру та поїхала до батьків.

Ні з чоловіком, ні зі свекрухою, ні з тією самою «тіткою Людою», чиї сини нашкодили в квартирі, вона розмовляти не стала, хоча всі вони дзвонили їй по кілька разів.

Особливо намагалася Людмила. Вона закидала Варю повідомленнями з вимогою забрати заяву, бо на хлопців таки порушили справу, хоча їм було по сімнадцять років.

Повернулась Варя, як і планувала, у середині серпня. Речі Олексія, які ще залишалися в квартирі, вона зібрала і сама відвезла свекрусі.

Влаштувала молодшого у садок, першого вересня відправила в другий клас Катю, а наприкінці вересня вийшла на роботу.

Олексій кілька разів намагався поговорити з Варею, навіть обіцяв, що продасть машину і купить Варі все, що зникло з квартири з його провини. Але то були лише розмови.

За два місяці Олексій припинив дзвонити і навіть не приходив до дітей. Тоді Варя подала на розлучення та на поділ майна.

Квартира належала їй, і ділити довелося тільки ту саму машину. Тож продавати її таки довелося. І аліменти платити Олексію також довелося.

А до Нового року Варя отримала «подарунок». Частину її коштовностей – майже половину – знайшли у кількох ломбардах області. Знайшли і дівчину, яка їх здавала.

Вона вирішила, що після крадіжки минуло вже багато часу, і можна спокійно продати речі. До того ж, щоб не викликати підозри, вона здавала їх у різних місцях. Однак це її не врятувало.

Варя, яка вже попрощалася з пропажею, була дуже рада тому, що хоча б частина з вкраденого повернулася.

Справу проти братів Буракових закрили – хлопці, можна сказати, відбулися легким переляком. А їхня мати ще довго поливала брудов Варвару на всіх родинних посиденьках.

Квіткові композиції

Втім, Варю це вже не турбувало і не бентежило…

Що ви скажете про вчинок Олексія? Як би ви повелися в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.