Хочу розповісти вам про свою непросту ситуацію з чоловіком. Я була заміжня сім років, і весь цей час жила заради чоловіка. Розумієте, все, що б я не робила, було заради нього, і для нього. Буквально все! Знаю, що багато хто з вас не зрозуміють мене, але це так. І якось я відчула, що за ці всі роки сильно втомилася, а натомість від рідної людини добра я не бачила. Одного дня я зібрала речі і пішла від нього. Ні, я не хотіла з ним розлучатися, бо кохала його. Я думала, що він зрозуміє, як йому було добре зі мною, а без мене він не зможе. Чоловік зателефонував лише раз, запитав куди я пішла і навіщо. А через декілька днів мені принесли документи
Зараз мене життя завело у якийсь кут, виходу з якого я не можу знайти, якось непросто мені зараз зібрати всі думки до купи, скрізь пораду шукаю. Хочу розповісти вам про свою непросту ситуацію з чоловіком. Я була заміжня сім років, і весь цей час жила лише заради свого чоловіка. Розумієте, все, що б я не робила, було заради нього, і для нього. Буквально все, це був мій всесвіт, моє життя! Знаю, що багато хто з вас не зрозуміють мене і, можливо, засудять, але це так, я вважала, що це обов’язок дружини робити життя чоловіка комфортним та легким, а він має приносити гроші в дім. Просто мене так виховали з дитинства, такі відносини були у моїх батьків, мама завжди намагалася догодити в усьому батькові. Ось і я взяла собі таку модель поведінки. Але зараз розумію, що зробила велику помилку!
Всі роки нашого сімейного життя мій чоловік тільки приймав мою турботу. Так було завжди. Він любив, коли за ним доглядають, і я давала йому цю турботу, я огортала в усьому його своєю теплотою, своєю любов’ю та повагою. Спочатку наші відносини і ґрунтувалися лише на цьому – я про нього піклувалася, коли ми були ще студентами, так і вирішили жити разом. Лише зараз розумію, чому йому зі мною було зручно та добре. Думаю, йому було дуже комфортно зі мною весь цей час. Можливо, тому він і покликав мене заміж свого часу. Так би мовити, знайшов собі няньку або ще одну матір.
Але тоді я нічого не мала проти. Мені подобалося доглядати за своїм чоловіком, я відчувала себе потрібною, знала, що він без мене сам не зможе. Цим я і займалася всі роки спільного життя. Я готувала йому те, що він любить, робила те, що подобалося йому і так у всьому, я старалася з усіх сил. Можна сказати, що я жила його життям. Ніколи не говорила нічого проти, слухалася його в усьому і опікала, як могла.
Можливо, ви сміятиметесь з мене, але в замін я не отримувала нічого! Мій чоловік ніколи не дбав про мене. Не можу сказати, що він ображав мене! Ні, такого ніколи не було! Просто я не бачила турботи і трепетного ставлення до мене, навть просто, як до людини, я не кажу вже, як до коханої жінки. Я завжди була для нього на рівні служниці якоїсь або обслуговуючого персоналу. Все зводилося до одного – принеси, подай, зроби, відвези. Все, і нічого більше! Мою турботу чоловік сприймав як належне. Ні спасибі тобі, ні будь ласка! Тільки команди та наряди видавав! А я настільки звикла до, що вважала по-іншому і бути не може. Це саме таке воно, сімейне життя.
Якщо чесно, я чекала, що він мене щиро покохає, тому старалася з усіх сил, робила, що могла. Думала, що з часом він зрозуміє, як я потрібна і важлива йому, стане цінувати мене і те, що я роблю для нього. Але роки швидко минали, а відносини між нами залишалися колишніми. У них не з’явилося ні тепла, ні турботи, ні вдячності. Холодно, сухо, стримано. За ці сім років я так втомилася чекати доброти та розуміння чоловіка! Просто втомилася, і все! Ну, хіба я не заслужила хоч крапельки турботи натомість? Невже так важко подбати про мене хоч на секунду? Відкласти всі свої справи ввечері, і хоч слово мені якесь добре сказати.
Загалом, в один прекрасний момент я вирішила, що більше не буду нічого чекати, я так втомилася за весь цей час, наче щось зрушилося у моїй свідомості. Я вирішила піти від чоловіка. Просто зібрала валізу і пішла з дому! Ось так! Знаєте, зізнаюся чесно, я не хотіла розлучатися з ним, я настільки звикла до нього та такого життя, що не уявляла, що зможу жити якось по-іншому. Адже незважаючи ні на що, я щиро кохала його. Я просто хотіла, щоб він зрозумів, що я йому дуже важлива, що він без мене не зможе. Щоб мій чоловік побачив, що я робила для нього і яке місце в його житті займала. Я сподівалася, що чоловік зрозуміє, як йому було добре зі мною, і як погано тепер без мене.
Перший час я чекала, що він будить просити мене повернутися. Він телефонував, запитував, де я і чому пішла, але не більше того. Час минав, а повернутися мене так ніхто і не попросив! Більш того, днями я отримала документи на розлучення! Тільки уявіть, він вирішив розлучитися зі мною! І це подяка мені за всі сім років спільного життя? На цю людину я витратила стільки років своєї молодості? Як так можна було вчинити з близькою людиною? Шкодую лише про одне, що не пішла від нього раніше. Не знаю чи вийду колись заміж, хоча дуже хочу діток. Але не хочу більше бути служницею для чоловіка.
Фото ілюстративне – pixabay.
