Одружившись у двадцять чотири роки на своїй колишній однокласниці

Одружившись у двадцять чотири роки на своїй колишній однокласниці і першому коханні, Павло відразу поставив свою дружину перед фактом: вона повинна народити йому сина, а ще краще двох.

Через рік після весілля у подружжя народилася дочка Ольга, ще через два роки друга дочка Світлана, а ще через три роки на світ з’явилася третя дочка Олена.

— Що ж це таке, — журився Павло, щоразу дізнаючись про те, що замість довгоочікуваного сина у нього буде чергова дочка, — я хочу сина!

— Навіщо тобі це? — посміхався приятель Павла.

А його рідна сестра і зовсім крутила пальцем біля скроні: мовляв, братик зовсім з глузду з’їхав зі своїм палким бажанням бути батьком хлопчика.

— Я хочу спадкоємця, — повторював Павло, а сестра тільки реготала.

— Спадкоємця чого? Трикімнатної квартири на околиці міста і твого старого автомобіля? Не сміши мене, братику! Радій тому, що у тебе така розуміюча дружина, я б на її місці давно б тебе перевиховала.

Павло засмучено хмурив брови, жував губами і роздратовано розмірковував про те, що він одружився не з тією жінкою.

Оксана і справді була поступлива і терпляча. Вислуховувала від чоловіка постійне невдоволення щодо своєї зовнішності, якості готування, чистоти в домі.

А скільки претензій вона вислухала про те, що так і не змогла подарувати йому сина!

— Я ж не винна, Паша, — спокійно говорила Оксана, і своїм спокоєм і відданістю тільки ще більше дратувала чоловіка, — не я вибираю, хто саме з’явиться на світ. Це все генетика, а проти неї не підеш.

— У всіх моїх друзів є сини, — бурмотів Павло, — їхні дружини якось змогли народити своїм чоловікам хлопців. А в тобі що не так?

— Зі мною все гаразд, — холодно відповідала Оксана, — скажи спасибі за те, що я народила тобі трьох прекрасних і здорових дочок.

— Спасибі! — скрививши рот, відповів Павло, своїм виразом обличчя і тоном голосу намагаючись зачепити дружину. — Тепер потрібно думати, як забезпечити майбутнє всіх цих дівчат.

Адже їм потрібні сукні, косметика, ваші жіночі прибамбаси. А хлопчик — це інша справа: йому потрібно мінімум всього, зате користі від нього набагато більше.

Яку користь мав на увазі чоловік, Оксана не уточнювала. Дивилася на нього і мовчки зітхала.

Для неї найважливішим було те, що Павло залишався поруч, незважаючи на те, що в їхній родині ніяк не міг з’явитися на світ довгоочікуваний синочок.

Оксана і дні підраховувала, і до ворожки ходила, і гороскопи аналізувала, але все марно.

Коли молодшій дочці Олені виповнилося сім років, Оксана знову носила дитину під серцем.

Павло з надією чекав на результат УЗД, а, дізнавшись про те, що у них знову буде дівчинка, розлютився не на жарт.

— Ти знущаєшся з мене? — кричав він на Оксану, а та, мовчки дивлячись на свого чоловіка, тільки стискала зуби.

Вона втомилася від постійних нарікань Павла, їй набридло спостерігати за тим, з якою зневагою чоловік ставиться до дочок, та й косі погляди приятелів Павла їй були вже поперек горла.

— Щоб я над тобою не знущалася, будь ласкавий, збирай свої речі і йди, — сказала вона, а Павло остовпів від такої несподіваної зухвалості.

— Як це — йди? — нерозуміюче перепитав він, а Оксана замість відповіді зібрала речі чоловіка і винесла їх у передпокій.

— Якщо тебе не влаштовує сім’я, в якій ти живеш, — сказала дружина з гордо піднятою головою, — буде краще, якщо тебе в цій сім’ї не буде. І для тебе самого, і для нас усіх.

Павло ображено підхопив сумки і вийшов за двері, залишивши ключ від спільної квартири на полиці в передпокої.

Кілька тижнів жив у сестри, потім перебрався на орендовану квартиру, а ще через деякий час взяв позику і купив собі окреме житло.

Оксані він справно платив аліменти, з доньками бачився кілька разів на місяць.

Павло був упевнений в тому, що виконує свій батьківський обов’язок цілком і повністю: забезпечує свою сім’ю всім необхідним, але при цьому тримається на відстані від них.

Не таку сім’ю він хотів, тому посилено шукав у своєму оточенні жінку, яка буде готова піти на його умови.

Коли Оксана народила четверту дочку, Павло був у відрядженні.

Спеціально вмовив свого начальника, щоб той відправив його подалі від міста, і йому не довелося б їхати в пологовий будинок і з ганьбою забирати звідти четверту небажану дочку.

Коли повернувся в місто і відправився до колишньої дружини, щоб побачити новонароджену дитину, Оксана на поріг його не пустила.

— Я тебе не кликала, — сказала вона крижаним тоном, — коли буду готова тебе побачити, тоді подзвоню сама.

Павло остовпів. Раніше дружина не була такою, вона намагалася в усьому потурати Павлу, прислухалася до його думки, а тепер, після розлучення, її немов підмінили.

Тоді Павло вирішив, що припинить виплачувати колишній дружині підвищену суму аліментів і повернеться до того, що належить платити за законом.

Через два місяці йому зателефонувала старша дочка. Ользі ось-ось мало виповнитися чотирнадцять років, і вона попросила у батька в подарунок новий мобільний телефон.

— Грошей на такі дорогі подарунки у мене немає, — збрехав Павло, — якщо я всім вам буду дарувати нові телефони, я розорюся.

— Скнара! — кинула в трубку Ольга і відключилася.

На день народження до старшої дочки Павло не пішов, також його не запросили на день народження середньої дочки Свєти. Та й свою четверту дочку він так і не зміг потримати на руках.

Особливо цьому факту він не засмутився, тим більше що в його житті з’явилася нова жінка.

Олена була чудовою. Крім того, що дівчина була молодша за свого обранця на цілих десять років, вона була красива, розумна і поступлива.

Приблизно такою ж колись була колишня дружина, тільки тепер їй було майже сорок років, і про «ту» Оксану у Павла залишилися лише розпливчасті спогади.

— Народи мені сина! — попросив він, і Олена з радістю погодилася.

Їй подобався Павло, його впевненість у собі, його пробивний характер, завдяки якому він просунувся по кар’єрних сходах. І його зовнішність.

Олена була готова на все заради такого чоловіка, а таку дрібницю, як народження сина, вона взагалі не вважала жертвою.

Від спільних з Оксаною друзів Павло дізнався про те, що колишня дружина знову вийшла заміж.

Посміявся, подумки поспівчував новому чоловікові Оксани, а сам з радістю повертався додому і пестив свою Оленку.

— Кому вона взагалі потрібна з чотирма дівчатами на виданні, — хмикав він, обговорюючи зі своєю співмешканкою колишню дружину, — я, звичайно, своїх дітей люблю…

Але не настільки, щоб терпіти їх поруч щодня. Адже їм що? Тільки дай, дай, дай! А той новий чоловік Оксани тепер потрапив конкретно з цими вимогами.

Олена мовчала, вважаючи, що не в її правилах обговорювати з Павлом його колишню дружину.

З дочками своїми він на той час майже перестав спілкуватися, радісно відзначив вісімнадцятиріччя старшої дочки в колі Олени та її матері, хоча сам навіть не подзвонив дівчині і не привітав її з повноліттям.

Незабаром з’ясувалося, що Олена чекає дитину. Дізнавшись про те, що буде хлопчик, Павло ледь не знепритомнів від емоцій, що переповнювали його. Син! Нарешті у нього буде син!

Хотілося схопити телефон і набрати номер колишньої, щоб похвалитися їй своїми досягненнями. Павло вчасно стримав себе, зумів одноосібно порадіти такій важливій події.

Майже відразу після цього він одружився з Оленою, але жодна з дочок на весілля батька не прийшла.

Павло не дуже засмутився з цього приводу, для нього дочки були чимось на зразок відрізаних шматків, і їхнє життя його не особливо цікавило.

Гроші Павло продовжував справно платити, але виключно те, що повинен був виплачувати за законом: ні копійки більше.

Кожного разу він радів повноліттям своїх дочок, не стільки тому, що вони дорослішали, скільки тому, що більше не потрібно було платити аліменти.

— Син! У мене народився син! — цю радісну новину повідомив Павло старшій дочці, коли та зателефонувала йому, щоб повідомити про те, що вона виходить заміж.

— Я рада, — сухо відповіла Ольга, — ти можеш мені грошей на весілля дати? Хоча б трохи. Святкування буде скромним.

Настрій Павла відразу ж зіпсувався.

— Тобі тільки гроші від мене потрібні? Порадіти за батька не можеш?

— Я рада, — знову повторила дочка, — але я тобі теж задала питання. Тату, ти допоможеш?

— У мене зараз стільки витрат, — ухильно відповів Павло, — зрозумій мене…

— Не розумію, — відрізала Ольга, — я ніколи тебе не зрозуміла. Мало того, що ти взагалі не з’являєшся в нашому житті, так ти ще й допомагати не хочеш.

— Хочу, але не можу, — спробував виправдатися Павло, але Ольга його вже не слухала.

Зустрічаючи Олену з сином з пологового будинку, Павло радісно вигукнув. Ось він, його син! Сергій Павлович — як звучало це ім’я!

Виявилося, що виховання хлопчика в перші роки його життя мало відрізнялося від виховання дівчаток. Ті ж пелюшки, підгузки, каші, прорізування зубів, біль у животику, крики, розкидані іграшки.

Павло трохи знітився, а потім, у міру того, як Сергійко підростав, батько навчився бачити плюси в тому, що у нього все-таки був син.

Коли синові виповнилося три роки, у Павла народився перший онук. Він хотів побачитися з ним, але Ольга категорично відмовлялася бачитися з батьком.

— Ти викреслив нас з життя, а я тепер викреслюю тебе, — сказала вона при зустрічі з Павлом, — тебе не цікавили ні я, ні моя сім’я, ні мої діти!

Тебе нічого не цікавить, крім твого улюбленого і такого довгоочікуваного синочка. Насолоджуйся, тату, адже з нами ти так страждав!

Павло спробував щось відповісти дочці, але не зміг підібрати потрібних слів.

Незабаром з’ясувалося, що і середня дочка виходить заміж, але ніхто не вважав за потрібне повідомити його про це.

«Ну і нехай!» — злісно думав Павло. — «Нехай буде так! У мене є син, справжня сім’я! Чорт з цими бабами!»

Сергій підростав, а Павло все ніяк не міг зрозуміти, коли ж він буде по-справжньому насолоджуватися своїм батьківством.

Хлопчик ріс розпещеним, зухвалим, грубив батькові і не хотів ганяти з ним м’яч і вчитися водити автомобіль.

— На курси піду, не хочу з тобою їздити, — буркнув Сергій, — ти постійно на мене кричиш, та й водиш ти не дуже добре.

Павло засмутився. Намагався поговорити з дружиною на цю тему, але Олена вже кілька місяців здавалася Павлу відстороненою і чужою.

Про те, що у дружини з’явився інший чоловік, Павло дізнався випадково: знайшов у телефоні листування з якимось Миколою.

— Ти мені зрадила? — холодно запитав Павло, а дружина не стала відхрещуватися.

— Давно зраджую, — відповіла вона, — просто чекала, коли Микола буде вільний.

— І що далі? — тремтячим голосом запитав Павло.

— Що далі? Я йду від тебе. Давно сама хотіла сказати, тільки от ніяк не могла набратися сміливості. Тепер, коли ти сам про все дізнався, навіть роздумувати не буду.

— Сина я тобі не віддам! — одразу поставив ультиматум Павло, а Олена тільки хмикнула.

— Він не річ, щоб його ділити. Та Сергій буде жити зі мною.

— За яким правом? — Павло ледь не задихнувся від обурення. — Це мій син, я так довго чекав на нього!

— Твій? — Олена розсміялася, і її сміх здався Павлу моторошним. — З чого ти вирішив, що Сергій від тебе?

Усе всередині чоловіка опустилося. Сергію було шістнадцять, і тільки тепер з’ясувалося, що син був народжений від іншого чоловіка.

Олена багато років вела подвійне життя, а, щоб підстрахуватися, збрехала Павлу, влаштувавши і своє життя, і життя своєї дитини.

Тільки тоді Павло зрозумів, що всі ці роки він жив не своїм життям. Виховував чужого сина, намагаючись переконати себе в тому, що саме про це він і мріяв.

Адже Сергій і справді зовсім не був схожий на Павла, він взагалі здавався чужим, не таким сином, про якого мріяв Павло в юності та молодості.

Олена пішла з дому, а з Сергієм Павло міцно посварився на прощання. Був зроблений тест ДНК, остаточно з’ясувалося, що Сергій – не біологічний син Павла, і тоді Павло подав до суду для того, щоб припинити батьківство.

Той період у житті чоловіка був непростим, і Павло так сильно потребував підтримки.

Був проведений повторний тест ДНК, він бігав по судах, але найприкрішим і найнеприємнішим було те, що Павлу доводилося відмовлятися від того, що він вважав найважливішим у своєму житті – від сина!

Він спробував відновити спілкування з доньками, але все було марно. Ольга з дітьми вже кілька років жила в іншій області, Світлана вийшла заміж за іноземця і жила за кордоном, Олена не хотіла бачитися з Павлом.

Молодша дочка Тетяна, яку Павло бачив від сили пару разів за весь час, взагалі вважала своїм батьком другого чоловіка Оксани, а Павло був для неї сторонньою людиною.

— Я усвідомив, наскільки сильно я помилявся, — ці слова Павло сказав Оксані, зателефонувавши їй з лікарні.

Нервове напруження, пов’язане із судами і крахом надій, негативно позначилося на здоров’ї Павла, і він потрапив до лікарні з мікроінсультом.

— Я рада, що ти це усвідомив, але допомогти тобі нічим не можу, — відповіла Оксана.

— Ти можеш поговорити з дівчатками? — з благанням у голосі запитав Павло. — Поясни їм, що я — їхній батько, я справно платив аліменти, я не відмовлявся від них.

— У тебе було багато часу для того, щоб пояснити їм це самому, — сказала Оксана, і в її голосі чулася твердість, — ти ж вважав за краще витратити цей час на інше. Вибач, я тепер не маю часу. Одужуй. І, будь ласка, більше мені не дзвони.

У трубці запала тиша, і Павло зрозумів, що Оксана відключила зв’язок. Що ж, вона мала на це повне право. А на що мав право сам Павло?

Мабуть, тільки на те, щоб збирати плоди своїх помилок.