-Виходить, я теж нічого з себе не представляю

Про те, що вона нічого з себе не представляє, Віра дізналася в п’ятницю, проводячи в колі подруг найчудовіший з вечорів за останні кілька місяців.

Вони давно не зустрічалися, що не дивно: у Віри було четверо дітей і чоловік, який пропадав на знімальному майданчику з ранку до ночі, намагаючись забезпечити сім’ї гідне існування. Не те, щоб вони серйозно захопилися вирішенням демографічного питання, просто Віра любила дітей, а чоловік мріяв про спадкоємця.

На четвертій дочці вони вирішили зробити паузу – хто знає, може, з часом винайдуть чарівну таблетку, яка дозволить їм точно обзавестися хлопчиком.

-Тільки не кажи, що ти знову при надії, – сказала Віолетта, коли Віра написала в загальному чаті, що може зустрітися в цю п’ятницю. – Ми коли-небудь вже нормально погуляємо з тобою чи ні?

-Ось у п’ятницю і погуляємо, – пообіцяла Віра. – Ми відучуємо Оленку від грудей, і Павло взяв два вихідних дні, щоб посидіти з нею. Я на вечір втечу, щоб не миготіти перед нею зі своєю молочною фермою, повернуся пізно, коли вона буде спати. А завтра поведу дівчаток у дитячу кімнату, поки Павло буде вчити Оленку їсти з пляшечки.

Вечеря вийшла чудовою: вони пішли в своє улюблене місце, де подавали найкращі креветки на грилі і салат з хрусткими баклажанами, додавши до цього парочку пляшок ігристого.

Віолетта прийшла ошатна, як завжди, томно закочувала очі, розповідаючи про свої успіхи в молекулярній біології. Дивлячись на її обличчя грецької богині, складно було уявити, що статті Віолетти цитуються кращими розумами, але це було так: вона єдина з трьох однокурсниць стала справжнім вченим зі світовим ім’ям.

Дарина з’явилася в спортивних штанях і футболці з непристойним принтом, так що навіть Віра поруч з нею відчувала себе красунею: вона влізла в ошатну сукню, відшукала не засохлу туш і навіть губи нафарбувала блиском, взятим у старшої дочки.

Дарина виглядала немов друзяка з околиці і говорила так само, але насправді вона очолювала великий відділ у міжнародній компанії, вирішуючи щодня найскладніші стратегічні завдання.

-Ой, дівчата, як добре, що ми всі разом зібралися! – простягнула Віолетта, поглядаючи своїми котячими очима на чоловіків за сусіднім столиком. – Тисячу років же не бачилися!

-Ага, – підтвердила Дарина. – Сподіваюся, тепер Віра не буде відмовляти нам у п’ятничних посиденьках, прикриваючись годуванням дитини за розкладом.

– Не буду, – рішуче заявила захмеліла Віра.

– Які цікаві екземпляри, – задумливо промовила Віолетта, продовжуючи обеззброювати своїм поглядом чоловіків за сусіднім столиком.

-Тобі треба вийти заміж, – сказала Віра. – Скільки можна стрибати з одних стосунків в інші? Стільки енергії на це витрачаєш!

-Я тебе благаю! Ще не вистачало: вийти заміж, щоб якийсь самець посадив мене за пелюшки і борщі? Я що, для цього десять років створювала собі ім’я, щоб в один день стати ніким?

Засоби для догляду

-Правильно, – підтримала Дарина. – Мій он тільки й мріє, щоб я звільнилася і прасувала йому сорочки, і Мар’яна туди ж. А я йому така: ти мене за що вибрав, за те, що я успішна і крута, чи за те, що я нічого з себе не представляю?

Подруги не помітили, що з кожним сказаним ними словом очі у Віри наповнюються сльозами. Тільки коли вдосталь обговорили всіх знайомих, які нічого з себе не представляють, вони вирішили отримати згоду Віри, обидві різко замовкли, зрозумівши, що подруга плаче.

-Віра, ну ти чого?

-Виходить, я теж нічого з себе не представляю, – схлипуючи, відповіла вона.

Подруги навперебій почали її переконувати в тому, що вона дуже навіть представляє, просто зараз такий період.

-Ти ж була кращою на курсі, – нагадала Віолетта.

-І зараз будь-кому ніс утреш, якщо вирішиш вийти на роботу, – підтакувала Дарина.

Спочатку Віра не дуже погоджувалася з втішними словами, але через пару ковтків ігристого в голову полізли незвичні думки: а що якщо і справді вона губить свій талант і здатна на більше, ніж міняти підгузки і пекти млинці на сніданок?

-Давай ти не підеш сьогодні додому, поїдемо до мене, – запропонувала Віолетта. – Обговоримо, з чого почати, у нас є місця в лабораторії, я поговорю, щоб тебе взяли, зможеш працювати з дому.

Пропозиція була привабливою. Віра набрала номер чоловіка і не дуже зв’язним текстом пояснила, щоб сьогодні він її не чекав.

-Добре, – смиренно погодився Павло. – Так навіть краще, Оленка не відчуватиме твого запаху і миттю засне.

-Вибачте, хлопці, – сказала Віолетта, коли, розрахувавшись, вони підвелися і зібралися йти. – Сьогодні не ваш вечір.

Вони викликали таксі, спочатку завезли Дарину, потім поїхали до Віолетти. Квартира у неї була велика і стильна, але, на погляд Віри, ніби нежитлова. У холодильнику було порожньо («Я не готую, – пояснила Віолетта. – Нема часу на це витрачати, простіше доставку замовити або в їдальні поїсти»), лампи у вітальні мерехтіли холодним світлом, хіба що стіл, завалений книжками і паперами, видавав хоч якусь присутність життя.

Вони збиралися говорити про науку. Але розмова чомусь перейшла на чоловіків. При Дарині Віолетта не показувала, що насправді страждає через відсутність постійного кавалера, а Вірі вирішила поплакатися в жилетку.

-Я не розумію, що в мені не так? Ось останній, наприклад, Іван. Просто в один день перестав мені відповідати! І наш чат видалив! Я його питаю: у чому справа? А він такий: ну, нарешті ти зволила задати мені хоча б одне питання!

Виявляється, я мало цікавилася його життям і мало його підтримувала! А я що, нянька, чи що? Нехай до психолога йде, якщо йому погано!

-Взагалі-то, ти не права, – тихо сказала Віра. – Всім нам важлива підтримка, особливо чоловікам. Це ми можемо поплакати, ніхто нічого не скаже, а чоловіки не плачуть, як відомо. Доводиться тримати в собі. Тому важливо, щоб хтось близький міг вислухати і поспівчувати.

-Ой, можна подумати! – образилася Віолетта і замовкла.

-Не дуйся, – сказала Віра. – Якщо тобі не хотілося його підтримати, значить, ти просто його не любила. Я, знаєш, як через Павла завжди переживаю! Вони ж весь час десь в області працюють, то в дощ, то в сніг, і проблеми ці вічні, він на нервах завжди, ще й замерзлий, голодний.

Але отримає від мене повідомлення, і відразу легше, він сам мені про це каже. А ще я йому сюрприз з собою кладу: цукерку в кишеню ховаю або записочку. Це правда допомагає.

Віолетта раптово розридалася.

-Так у тому вся справа, я його кохаю! Я вже й на свою гордість наступила, написала йому, а він не відповідає!

-І що ти йому написала?

Віолетта схлипнула, потикала в своєму телефоні і простягнула його Вірі.

«Може, досить дутися?» – писала Віолетта.

Віра зітхнула.

Засоби для догляду

-Ну а що б та написала?

-Можна?

-Давай.

Віра забігала пальцями по буквах.

«Вибач, що раніше була такою черствою. Мені не вистачає тебе і наших розмов. Як у тебе…»

-Ким він працює?

-Лікарем. Кардіологом. Я на прийомі з ним познайомилася, у мене аритмія, ти знаєш.

-А ще що? На що він скаржився? Які там проблеми?

-Сестра у нього там витівки витворяє, матері нерви робить. Але я що, повинна йому з сестрою допомагати?

-Повинна, – твердо сказала Віра і продовжила писати:

«Як у тебе на роботі, все гаразд? Як сестра, мама? Хвилююся за тебе».

Вона показала повідомлення Віолетті, та скривилася.

-Та він не відповість.

-Перевіримо?

На кнопку «відправити» Віолетта натиснула сама. Через пару секунд загорілися дві зелені галочки – прочитано. Обидві завмерли над телефоном, боячись навіть дихати.

«Ти що там, напи лася, чи що?» – написав Іван.

Віолетта подивилася на Віру. Та набрала:

Засоби для догляду

«Ні. Просто скучила. І усвідомила, що була не права».

Наступне повідомлення він писав довше. Віолетта тричі прочитала його розповідь про те, як сестра потрапила в поліцію, і цього разу відповіла сама. Віра занудьгувала, спостерігаючи за тим, як подруга не відриває погляду від телефону і посміхається. Їй раптом захотілося додому: перецілувати дочок, обійняти чоловіка, потримати на руках Оленку. Може, ну цю кар’єру? І нехай вона з себе нічого не представляє. Може, її вміння – це млинці і борщі?

-Він хоче приїхати! – округливши очі, вимовила Віолетта.

-Так погоджуйся!

-А ти?

-Я додому поїду.

Дитячі книги

Віра подивилася на годинник – всі вже лягли спати, розбудить. Віолетта, мабуть, зрозуміла її сумніви і швидко промовила:

-Давай Дарині подзвонимо? Переночуєш у них, вона тільки рада буде!

Дарина відразу погодилася, і через півгодини Віра була у другої подруги. Та постелила їй у гостьовій кімнаті і сказала, що з неї сніданок.

Віра спала погано, хоча цієї ночі ніхто не будив її криками, проханням звести на горщик або полежати з нею трохи, бо страшно. Вона перевіряла телефон, чи не напише Павло, але з одинадцятої вечора його не було в мережі.

Вона встала о сьомій і пішла на кухню пекти млинці.

-Млинці на сніданок? – зраділа шестирічна Мар’яна. – Нічого собі, як круто!

-Сядь рівно, – гримнула на неї Дарина. – І ногу опусти.

Чоловік Дарини від млинців теж не відмовився.

-Ось, Дарино, як повинна поводитися ідеальна дружина, – промовив він.

-І не мрій! – огризнулася Дарина. – Віру вже забрали, а інших таких немає.

Засоби для догляду

-А я вчора на підготовці зірочку отримала, – повідомила Мар’яна. – Матусю, хочеш, покажу?

– Я що, зірочок не бачила? Ти краще скажи, чому зв’язку на гімнастиці досі не вивчила?

Віра побачила, як у Мар’яни затремтіла губа, і спробувала перевести тему:

-Ходімо, покажеш мені свої зірочки? У Аліси на підготовці теж дають наклейки, тільки котиків і курчат.

-Курчат? – здивувалася Мар’яна.

-Уявляєш? Я теж здивувалася. Ходімо, я вже сто років не була у твоїй кімнаті, покажи, що там у тебе. Мама казала, що тобі купили комп’ютер?

Вона відвела Мар’яну, а Дарина, потім, в машині, коли підвозила її додому, раптом тихо сказала:

-Знаєш, ти вмієш набагато більше, ніж ми з Віолеттою, разом узяті.

-Не потрібно мене втішати, – посміхнулася Віра. -Я зрозуміла, що не всім бути великими. Що, мабуть, я природжена домогосподарка.

-Ні, – похитала головою Дарина. – Ти вмієш кохати, а це багато вартує.

Подарункові кошики

Віра не знайшла, що на це відповісти. Хіба можна вміти кохати? Хіба це не дається всім за замовчуванням?

Не встигла вона відчинити двері, як дівчата облепили її з усіх боків, почали галасувати навперебій. У квартирі пахло оладками. Оленка на руках у чоловіка із задоволенням пила молоко з пляшечки, але побачивши Віру, голосно розплакалася.

-Ти моя крихітко!

Засоби для догляду

Віра притиснула доньку до грудей і відчула себе найщасливішою.

-Добре відпочила? – запитав Павло.

-Нормально, – відповіла Віра. – Дуже скучила.

-Я теж. Тебе подружки, мабуть, там не нагодували. Ходімо, я оладок спік.

Вони сиділи на кухні і їли оладки з варенням, яке Віра варила влітку сама. Їй більше не здавалося, що вона нічого з себе не представляє. Але п’ятничні зустрічі вона вирішила повторювати: їм всім потрібно іноді подивитися на себе з боку, щоб зрозуміти головне.