-Синку, ти чого? Миколо, це ж я, твій тато, ти що, мене не впізнав?
-Ні, ви не мій тато, мій тато вдома…
Хлопчик швидко піднявся сходами школи і потягнув на себе важкі двері.
-Що таке? – вийшла вахтерка, бабуся Валя, – чоловіче, вам чого? Ідіть геть, я зараз поліцію викличу.
Поки вахтерка лаялася, Коля непомітно прослизнув повз чоловіка і втік в іншу хвіртку.
Чоловічий одяг
Він біг до самої трамвайної зупинки, боячись обернутися, йому здавалося, що цей чоловік ось-ось наздожене його і схопить, і зробить щось погане…
Чоловік тихо спустився зі сходів і пішов в інший бік, трохи згорбивши плечі.
Коля, приїхавши додому, швидко переодягнувся, пообідав і сів за уроки, попередньо перевіривши всі замки і закрившись на ланцюжок, батьки, які прийшли з роботи, не могли навіть потрапити додому.
Миколі, звичайно, дісталося за те, що він закрився на ланцюжок, але він так і буде робити… Інакше… Інакше цей страшний чоловік може простежити за ним і прийти і… Коля навіть думати боїться, що з ним може зробити цей…
Він знову прийшов, хлопчик від жаху ледь міг рухатися.
– Миколо, Зайченко, що з тобою? Чому ти не йдеш додому? – вчителька, Тетяна Сергіївна дивиться на Колю, той стискається в клубочок і приречено йде на вулицю. Зараз… Ось зараз… Він побачить Колю і…
-Миколо, синку, це ж ти… Коля, Губар… Це я, твій тато, синку.
Коля втискає голову в плечі, позаду нього стоїть вчителька, хоч би вона відволікла цього страшного чоловіка, хоч би відволікла…
-Чоловіче, в чому справа? Ви чому лякаєте дитину?
-Це син… мій син, Микола… Губар..
-Він не Губар, а Зайченко… Хоча… Миколо? Ти ж перед школою тільки Зайченко став, ну точно, ти ж з моєю Анною в один садок ходив і був Губар…
Великі, великі краплі сліз падають на білу сорочку і костюм хлопчика Миколи.
-Сину…синку, ти що, плачеш? Хто тебе образив?- чоловік намагається підійти до Колі.
-Не підходь, – верещить хлопчик, – не підходь, ненавиджу…не підходь…
– Миколо, тихо, – Тетяна Сергіївна присіла перед Колею навпочіпки, – що сталося? Миколо…
-Синку, ти чого? Синочку.
– Відійдіть, відійдіть, бачите ж… Микола, заспокойся, йдемо до школи. Чоловіче, не ходіть сюди…
Чоловічий одяг
-Але ж він син… ну як же… синку…
– Ідіть, чоловіче, та що ж таке.
-Він злодій,злодій, – плаче Коля, – він всіх нас… аааа.
З хлопчиком сталася істерика.
Довелося викликати його маму з роботи, мама приїхала, була не дуже задоволена, навіть гримнула на Миколу.
Потім взяла його за руку і швидко повела до зупинки, посадила в трамвай і веліла їхати додому, нічого не боятися.
Микола миттю влетів у темний під’їзд, побоюючись, що цей схопить його… Знову зачинився на всі замки і засуви, ліг на ліжко і лежав, заплющивши очі.
У Миколи був батько – дядько Валентин, це він раніше був дядьком, коли Коля ще в садочку був, а потім він став татом…
Подарунки для батька
А ще… ще Микола знав, що його рідний батько, він… злодій і він обов’язково образить їх, коли його випустять. Микола багато разів чув, тоді, давно, як мама повторювала, що Він вб…є її…
І ось… його випустили…
Так ось, батьки не могли потрапити в квартиру, їм довелося викликати слюсаря, коли увійшли, то знайшли Миколу всього червоного і в маренні.
Спочатку хотіли розбудити його, а потім… Микола втратив свідомість.
Коля спав…
Йому снилося, як за ним ганяється злодій, хоче наздогнати, ось він схопив Миколу… ось… Микола…
Коля відкрив очі, білі стіни, вікно, біле ліжко. Де це він?
– Миколо, синку…
-Аааа, – хоче закричати Коля, але його горло пересохло.
-Що ти зробила з моїм сином, Галя? – чує Микола голос цього чоловіка, – що ти з ним зробила? Давай зробимо так… я пробачу вам із Зайченком, пробачу ці три роки, що я провів далеко від сина, несправедливе звинувачення, я пробачу все…
Чоловічий одяг
Те, як ти мене підставила зі своїм коханцем… Адвокати пропонують мені подати позов проти вас…
Але тоді і ти підеш, як співучасниця, я цього не хочу. Ти мати мого сина…
Коля слухав все це, не подаючи вигляду, що вже не спить.
-Єгор… ти все не так зрозумів… Ти… Я… Ми…
-Що я не так зрозумів? Що ти, не соромлячись дитини, приводила в дім коханця? Що ви мене підставили, відібравши мій невеликий бізнес? Що? Ти так налаштувала дитину, що від страху бачити мене, він потрапив до лікарні.
Галя… Яка ж ти підла, ти ж знаєш, що Микола – моє життя, що ближче за нього у мене нікого немає.
Дитячі книги
Що ж ти зробила з нами? Зі мною, з моєю дитиною? За що ти так нас ненавидиш, Галя? Як ви посміли змінити дитині прізвище без моєї згоди, я з цим розберуся і винні будуть покарані…
Що буде тепер з нашим… моїм сином? Він ненавидить мене, Галя…
-Тату, – Микола тихо шепоче, – тату… Я тебе не ненавиджу, – тату, татку… я тебе люблю…
***
-Тату, дивись… дивись, як я вмію колесо робити, ось так!
-Ну ти молодець, синку! Слухай, а хто це, Рома Федоренко?
– Хлопчик з мого класу, він мій друг, а що?
-Так на зборах вчора, твоя вчителька сказала, що ми з його татом, повинні будемо вікна заклеювати.
-Тату, – сміється Микола – а ти добре слухав вчительку?
-Так, звичайно, а що?
-У Ромки немає тата. У нього тільки мама і бабуся з дідусем, ех, погано, що у мене немає бабусі з дідусем. А зате у мене є ти, тату, – тут же виправляється Микола і притискається до батька.
Все вже в минулому, і суди за Миколу, і його лікарня, все минуло, а Коля згадав щось важливе, він згадав, що любить тата… прямо там у палаті і згадав…
Микола багато чого згадав… Микола любить тата, а тато любить Колю.
Маму Коля теж любить, але вона все зайнята, спочатку вона плакала і не хотіла відпускати Миколу жити до тата, а потім вони поїхали… з тим, іншим татом…
Вже минув рік… Мама писала і говорила, що у Колі народився брат… Вона обіцяла приїхати в гості і не приїхала, напевно зайнята.
Микола спочатку сумував, сильно, а потім перестав… Їм з татом так добре удвох, а ще ніхто на Миколу не кричить і не залишає його одного.
Коли тато зайнятий, Колю зустрічає зі школи татів друг, дядько Дмитро, він працює з татом, водієм…
Такий веселий цей дядько Діма, у нього є син, Боря, і дружина тітка Олена. Дядько Дмитро привозить Колю до себе додому, тітка Олена годує його смачною вечерею, вони з Боря грають, а потім роблять уроки, дядько Діма привозить тата і вони їдуть додому.
Так, звичайно, Микола хотів би, щоб у нього була така ж сім’я, як у Бори, але він не заздрить, зовсім ні. Їм і з татом удвох добре.
А одного разу, трапляється такееее!
Мама Романа, Ромка і Коля з татом йдуть в парк атракціонів на весь день! На цілий день!
Їли морозиво, на холоді, між іншим і не захворіли, каталися на ковзанці, пили гарячий чай і їли млинці, ах, яке ж це весело!
А потім ще й ще ходили.
-Тату, тату…
-Так, синку.
-А ти на тітці Марії коли одружишся? А то ми з Ромкою так хочемо братами стати, а ще… у Ромки ніколи не було тата, він їх покинув…
-Синку, я не знаю… ми…
-Тату! Ну що тут знати? Тітка Марія, вона така… така… її хтось забере! Ти цього хочеш? Таких знаєш, як швидко розбирають…
Ромка вдома теж запитав у мами, чи не хотіла б вона вийти заміж за тата Миколи.
-Розумієш, мамо…Тато Миколи з дитячого будинку, у нього ніколи не було мами і тата, а у Колі дідуся і бабусі. Тато Миколи такий класний, а ще у Колі немає мами…вона його покинула, прямо, як мій тато мене…Мамо, ну його ж можуть забрати!
Подарунки для батька
Він же який хороший і ще це, у нього ж бізнес!…Мамо , ну давай на них одружимося…
Увечері тато, прикривши двері в кімнату, про щось розмовляє по телефону і тихо сміється.
-Ось які свахи, ну не знаю, не знаю Маріє, доведеться вам на нас одружитися…
Вони звичайно ж одружилися… І багато всього було, було те, що приїжджала мама Миколи, влаштовувала істерики, намагалася забрати Колю.
Подавала в суд на тата Миколи, вони все пережили і все вистояли.
Діти давно вже виросли, і Коля з Ромкою, і Світлана з Тетяною, це дві сестрички-погодки, які народилися у батьків хлопчиків, коли ті були у восьмому класі.
Микола любить і дорожить своєю сім’єю, він сам давно вже тато, але назавжди в його серці образ того хлопчика, переляканого, затиснутого, який боїться свого тата.
-Не бійся, малюк, – каже він тому маленькому собі, – не бійся, я з тобою і тато завжди поруч…
Залишити відповідь