Я тобі ось що хочу сказати – припиняй лізти в сім’ю дітей і онуків, займайся своїми справами, тебе тут багато

– Мій батько до нас в гості приїжджає, – ніби між іншим сказав Славко після телефонної розмови.

Віка зморщилася, але постаралася зробити це потай від чоловіка. Вона один раз бачила свого свекра – він приїжджав на весілля, там багатенько приклався до чарки, намагався розважити гостей дурними жартами, зганьбився перед родичами Віки.

До речі, майже вся родина Віки не вживає, тому жарти і витівки свекра були для них більш ніж огидними.

Матері у Славка немає – він був ще підлітком, коли її не стало, він підростав у бабусі, а тато ходив у море. На даний час у Славка є тільки батько, який досі розповідає морські байки по телефону онукам. Віці це теж не подобається, але діти в захваті.

– Надовго? – незадоволено запитала Віка.

– Що за питання? – розсердився Славко. – Він у нас вісім років не був, і онуків тільки по телефону бачив. Нехай приїжджає настільки, наскільки хоче, кімната є для його проживання.

Складність була ще в тому, що мама Віки, Віра Степанівна, часто навідувалася до онуків: водила старшу Оленку на заняття танцями і вчила молодшого Сергія правильно вимовляти звуки і слова, так як сама працювала логопедом.

Віри Степанівни «було багато» в родині Славка, вона змушувала всіх жити за її правилами. Маму слухалася одна лише Віка, затюкана нею з самого дитинства.

– Ну а що скаже мама на його приїзд? Твій батько їй ще з дня весілля не сподобався.

– А що мені твоя мама? Вона мені не указ.

Вадим Юрійович приїхав у вихідний день, діти були вдома. Онуки знали дідуся, завдяки відеозв’язку, і відразу накинулися на нього з обіймами.

Дід-веселун із задоволенням приймав ці обійми, тягав дітей на руках і дозволяв сідати на шию. Літо, спека, дід зняв футболку і дав розглянути дітям татуювання на своєму тілі.

– Жах, як злочинець, – тихо, про себе сказала Віка, але Славко це почув.

– Чому злочинець? Моряк!

На стіл Вадим Юрійович виклав солодощі, морські делікатеси і пляшку.

– Ми не вживаємо, – сказала Віка. – Тим більше вдень.

– Який день? – здивувався Вадим Юрійович. – Вже четверта година вечора. Нічого і чути не хочу, господиня, накривай на стіл, свекор приїхав.

– Мама прийде сьогодні займатися з Сергієм і буде скандал, тому що у нас вдома вечірка.

– А ми і маму за стіл посадимо! – відповів Вадим Юрійович.

Віка накрила на стіл і демонстративно вийшла з кухні, не бажаючи брати участь у цьому застіллі. Коли прийшла Віра Степанівна, чоловіки були вже напідпитку.

– Це який приклад ви дітям показуєте? – обурилася вона, замість привітання. – Вони з роду таких не бачили.

– По-перше, привіт, свахо, – сказав Вадим Юрійович. – А по-друге, нічого в цьому особливого немає, це зустріч батька і сина.

Віра Степанівна не хотіла продовжувати розмову і вийшла з кухні.

– Бабусю, давай сьогодні не будемо займатися, дідусь же приїхав, я хочу з ним посидіти, – почувся голос Сергія.

– Нема чого тобі дивитися на це все, – буркнула бабуся.

Дід приїхав на тиждень, і весь цей тиждень у дітей було справжнє свято – походи в цирк, в ляльковий театр, на атракціони, купували солодощі та подарунки. Віка скрипіла зубами, але терпіла, Славко радів за дітей – не завжди у них такі радісні події.

І ось субота – день перед від’їздом, вранці на потяг. Знову накрили стіл, дістали пляшку. Прийшла Віра Степанівна займатися з Сергієм.

– Знову …! – закричала вона. – Та скільки можна? Діти ж дивляться.

– Ну і що, – відповів Вадим Юрійович. – І ти, свахо, з нами сідай. Хоч чаю вип’єш. Не злись, розслабся.

– Та як тут не злитися, дітей за тиждень не впізнати! Всього тиждень, а як розбестилися! У нас режим, все за розкладом, а Оленка два заняття пропустила через ваші гулянки, хіба так можна?

– Навіщо дітям на канікулах цей режим, вони що – на зоні? Оленка весь рік у школі вчилася, відпочити вона може, хоча б від цих танців? До речі, вона мені по секрету сказала, що терпіти їх не може. Хочете з неї балерину зробити? Так не треба ж це робити через силу.

– А хто їх вчить всякої гидоти? Сергій руку під пахву засовує і звуки видає, а при цьому регоче. Це, на твою думку, нормально?

І що це за загадки дітям? Я, коли почула, мало не зомліла! Сергій питає: «Баба, відгадай загадку – то холодний, то гарячий, то висячий, то стоячий, що це?». Виявилося, що душ, але натяк на що? Не соромно тобі?

– А у тебе, свахо, збочене мислення! Так, це просто душ. А ти про що подумала? І навіщо Сергія мучити своїми уроками, подумаєш, він французьку букву «р» вимовляє, ну і що? З цим живуть. Я тобі ось що хочу сказати – припиняй лізти в сім’ю дітей і онуків, займайся своїми справами, тебе тут багато!

– Це не твоя справа! І взагалі – ти приїхав і поїхав, до побачення! Ще б років десять не приїжджав, поки онуки не підросли.

– Ну ось що, свахо, я прийняв рішення. Я все одно моряк на пенсії, продам квартиру і махну сюди – куплю квартиру поруч! Мій син став якимось підкаблучником серед вас, жінок, але онуки не повинні зіпсуватися, ти їм дитинством дихати не даєш!

– Ура! – пролунали з кімнати дитячі голоси. – До нас дід переїжджає!

Віра Степанівна заскреготіла зубами – її зачепили ці голоси.

– А яке виховання ти їм даси? Жабу під пахвою? Своє пи…во як на весіллі?

– Ніяке не дам! Виховувати повинні батьки, а дідусі та бабусі ненав’язливо балувати. А я вживаю тільки у свята і вмію повеселитися, не те, що твоя рідня. «Ах, ми не вживаємо!» – і сидять з дерев’яними обличчями, виделкою в тарілці колупають. Я приїду сюди тільки для того, щоб тебе контролювати, щоб ти в сім’ю не лізла.

Дід дійсно виконав свою погрозу. Він купив квартиру в сусідньому під’їзді на радість онукам і на зло Вірі Степанівні з Вікою. Ні, він не втручається в сім’ю сина і не нав’язує свої правила, він просто приймає онуків у себе вдома і вивідує обстановку.

Якщо онуки скаржаться на надмірне виховання бабусі, він вживає заходів – дзвонить їй і все висловлює. Вона все рідше приходить до сім’ї Славка, свої права вона там вже не качає, зі старим моряком жарти погані.