— Ви б самі стежили за словами в моєму домі, Маргарита Павлівна, якщо не хочете потім ходити зі вставним зубним протезом…
…— Антоне, ти впевнений, що не можеш відмовитися від цього відрядження?
Ксенія стояла у дверях спальні, спостерігаючи, як чоловік складає речі в невелику валізу.
— Три дні без тебе — це вічність!
— Ксюшо, ну ми ж уже обговорювали це! — Антон акуратно склав сорочку й подивився на дружину. — Це важливий контракт!
Якщо все пройде добре, на мене чекає підвищення! А ти знаєш, як нам потрібна нова машина!
Ксенія зітхнула й присіла на край ліжка. Вони були одружені всього півтора року, але за цей час вона встигла звикнути до того, що робота для Антона — це святе.
Втім, саме його цілеспрямованість колись і привабила її.
— Тільки пообіцяй, що дзвонитимеш щовечора! — вона провела рукою по його плечу. — І ніяких гулянок із місцевими красунями!
— Обіцяю! — посміхнувся Антон, нахиляючись, щоб поцілувати дружину. — А ти чим плануєш займатися, поки мене не буде?
Ксенія знизала плечима.
— Думаю запросити Костю в гості! Давно його не бачила, а він нещодавно повернувся зі своєї подорожі Європою. Напевно, привіз купу сувенірів та історій!
Обличчя Антона злегка напружилося. З братом дружини у нього були складні стосунки.
Вони не конфліктували відкрито, але Антон завжди вважав Костю безвідповідальним і легковажним.
Той працював фотографом, багато подорожував і, на думку Антона, не думав про майбутнє.
— Тільки не влаштовуйте тут вечірку! — промовив він, застібаючи валізу. — Ти ж знаєш, як сусіди реагують на шум!
— Та годі, ми просто посидимо, поговоримо! — відмахнулася Ксенія. — Може, трохи вип’ємо. Нічого серйозного!
— І ще… — Антон на секунду завагався. — Якщо раптом моя мама подзвонить або заїде, будь з нею… ну, лагіднішою!
Ксенія миттєво напружилася. Маргарита Павлівна була її особистим кошмаром із першого дня знайомства.
Владна жінка, яка звикла все контролювати, не приховувала, що невістка не відповідає її уявленням про ідеальну пару для сина.
— Антоне, твоя мати мене ненавидить! — Ксенія підвелася з ліжка. — Вона за кожної зручної нагоди натякає, що я недостатньо освічена і взагалі вийшла за тебе через гроші!
— Ти перебільшуєш! — Антон поставив валізу біля дверей. — Вона просто турбується про мене! Ти ж знаєш, після втрати батька я для неї — єдина опора!
— Опора — це одне, а постійні перевірки й контроль — зовсім інше! — заперечила Ксенія. — Я нервую, коли вона приходить.
Пам’ятаєш, як вона без попередження з’явилася до нас минулого місяця? О сьомій ранку! У суботу! І почала все перевіряти в нашій хаті! Це вже клініка!
Антон зітхнув. Такі розмови відбувалися регулярно, і щоразу він опинявся між двох вогнів — між дружиною та матір’ю.
— Гаразд, давай не будемо про це перед моїм від’їздом! — він примирливо обійняв Ксенію. — Я дуже сумніваюся, що вона взагалі з’явиться, поки мене немає. Зазвичай вона приїжджає, щоб побачитися зі мною!
Ксенія промовчала, але всередині в неї зародилося недобре передчуття.
Маргарита Павлівна була непередбачуваною у своїх візитах і ще жодного разу не пропустила нагоди застати невістку зненацька, щоб потім розповісти синові про її недоліки.
Наступного ранку Антон поїхав. Провівши чоловіка, Ксенія вирішила влаштувати собі день відпочинку — зробила маску для обличчя, подивилася улюблений серіал, а ввечері зателефонувала братові.
— Костю, привіт! Як щодо того, щоб завтра завітати до мене? Антон у відрядженні, а мені нудно самій.
— З радістю! — голос брата звучав бадьоро. — У мене якраз з’явилися фотографії з Барселони, хотів тобі показати! І я привіз приголомшливе червоне.
— Чудово! Тоді чекаю на тебе завтра ввечері, десь о сьомій! — посміхнулася Ксенія.
Вона й уявити не могла, що цей невинний візит брата переверне все її життя з ніг на голову.
Наступний день пролетів непомітно. Ксенія навела лад у квартирі, приготувала легкі закуски і навіть встигла сходити в магазин за новими свічками для створення атмосфери.
Не те щоб вона збиралася влаштовувати щось особливе, просто любила затишок.
О сьомій вечора пролунав довгоочікуваний дзвінок у двері. Відчинивши, Ксенія побачила брата з пакетами в руках і широкою посмішкою на обличчі.
Костя був схожий на неї — ті самі карі очі й темне волосся, хіба що на пару відтінків світліше.
Але якщо Ксенія була серйозною й організованою, то Костя ніби існував у паралельній реальності, де немає місця рутині та плануванню.
— Сестричко! — він міцно обійняв її однією рукою. — Як же я за тобою скучив! Ці три місяці в дорозі здавалися нескінченними! Хоча, мушу визнати, було приголомшливо!
— Заходь швидше! — Ксенія посміхнулася, беручи одну з сумок. — Стільки всього привіз! Невже все це для мене?
— Звичайно! — Костя скинув куртку й пройшов на кухню. — Іспанське червоне, як обіцяв!
Ще оливкова олія з маленької сімейної ферми неподалік від Валенсії! І, звісно, сувеніри — я ж знаю, як ти любиш усілякі милі дрібнички!
Вони влаштувалися на кухні. Костя з ентузіазмом розпаковував пакети, дістаючи подарунки й викладаючи їх на стіл.
Ксенія радісно розглядала керамічну тарілку з візерунками, магніти на холодильник, мініатюрне панно з краєвидом іспанського узбережжя.
— Дивись, це я сам сфотографував і замовив друк на полотні!
Костя простягнув сестрі невелику картину із заходом сонця над морем.
— Такий приголомшливий був вечір! Я сидів на пляжі, пив сангрію, і раптом небо почало переливатися всіма відтінками помаранчевого.
— Дуже гарно! — щиро захопилася Ксенія. — У тебе справжній талант!
Поки Костя відкривав пляшку, вона розставила на столі тарілки з нарізкою сиру, оливками та хамоном, який купила спеціально до приходу брата.
— А де Антон? — поцікавився Костя, розливаючи темно-бордову рідину по келихах. — Знову працює допізна?
— Він у відрядженні, я ж казала! Повернеться через пару днів! — Ксенія взяла келих. — За твоє повернення!
Вони цокнулися, і Ксенія зробила ковток. Напій справді виявився чудовим — оксамитовим, з нотками ванілі та стиглих ягід.
— М-м-м, дуже смачно! — вона заплющила очі від задоволення. — А тепер розповідай! Як твоє особисте життя? Востаннє ти згадував якусь Дашу.
Костя махнув рукою:
— Не склалося! Вона хотіла стосунків, сім’ї, дітей. А я… Ти ж знаєш, я не готовий до такого! Мені потрібна свобода, можливість зірватися й поїхати, коли захочеться.
— Колись і ти зустрінеш людину, заради якої захочеш зупинитися! — посміхнулася Ксенія.
— Можливо! — Костя зробив ковток. — А як у вас з Антоном? Усе добре? Чи свекруха й далі зневажає мою улюблену сестричку?
Ксенія зітхнула:
— Маргарита Павлівна не змінюється! Останній її вибрик — приїхала без попередження перевірити, як я прибираю квартиру! Уявляєш?
А потім цілий вечір вичитувала Антона, що я недостатньо ретельно витираю пил за батареями.
— Боже, який кошмар! — похитав головою Костя. — І Антон що, терпить це?
— Ти ж знаєш, для нього мати — святе! Завжди знаходить їй виправдання! — Ксенія налила собі ще келих. — А я вже втомилася боротися! Іноді думаю, що…
Але закінчити фразу вона не встигла. У замковій щілині раптово повернувся ключ, і вхідні двері відчинилися.
На порозі квартири з’явилася Маргарита Павлівна.
Ксенія в жаху завмерла з келихом у руці. Костя, який особисто не знав свекруху своєї сестри, здивовано подивився на несподівану гостю.
— Доброго дня… — невпевнено промовив він.
Маргарита Павлівна перевела погляд з Кості на Ксенію, потім знову на Костю. Її очі небезпечно звузилися, а губи стислися в тонку лінію.
— О, значить, так! — промовила вона крижаним тоном. — Щойно Антон поїхав на пару днів, а ти вже чоловіків додому приводиш?
— Маргарито Павлівно, це мій брат Костя! — Ксенія підвелася зі стільця, намагаючись зберігати спокій. — Він нещодавно повернувся з подорожі й завітав у гості!
Свекруха уїдливо посміхнулася, оглядаючи стіл із пляшкою і закусками, свічки та інтимний напівморок кухні.
— Брат? Як зручно! — вона пройшла до квартири, кинувши сумку на тумбочку в передпокої. — І часто ви так усамітнюєтеся з «братом», коли мій син у від’їзді?
Костя розгублено подивився на сестру, не розуміючи, як реагувати на ситуацію. Він простягнув руку свекрусі:
— Дуже приємно познайомитися! Костянтин, старший брат Ксенії! Вона багато про вас розповідала!
Маргарита Павлівна демонстративно проігнорувала простягнуту руку й дістала з сумочки телефон.
— Впевнена, що розповідала! — вона натиснула на кнопку запису відео. — Продовжуйте, не соромтеся! Нехай Антон побачить, чим займається його дружина за його відсутності!
— Що ви робите? — обурилася Ксенія. — Негайно припиніть знімати!
— А що такого? — Маргарита Павлівна направила камеру на Ксенію. — Якщо це справді твій брат, то чого тобі боятися? Чи все-таки є що приховувати?
Костя спробував втрутитися:
— Послухайте, я справді брат Ксенії! У мене навіть документи з собою, можу підтвердити!
— Звісно, ти «брат»! — отруйно промовила свекруха, не опускаючи телефона. — А ще в тебе, напевно, «просто дружній» візит із пляшкою і свічками! Я не вчора народилася, юначе! Таких «братів» бачила десятками!
У голові Ксенії промайнула думка, що ситуація абсурдна до неможливості, але роздратування швидко витіснило здоровий глузд.
— Маргарито Павлівно! — її голос став несподівано різким. — По-перше, як ви взагалі опинилися в нашій квартирі? У вас же не було ключів!
— У мене є запасний комплект! — незворушно відповіла свекруха. — Антон дав мені на всяк випадок! І правильно зробив, як з’ясувалося!
— Без мого відома? — Ксенія відчула, як усередині закипає лють.
— Це квартира мого сина! Я маю повне право приходити сюди, коли захочу! Особливо коли підозрюю, що його дружина поводиться неналежним чином!
А я була впевнена, що ти зраджуєш моєму хлопчику! Що ти постійно водиш сюди чоловіків! І ось доказ!
Маргарита Павлівна повернула камеру на стіл із келихами:
— Подивися, Антоне! Ось як твоя дружина розважається без тебе! Романтика, свічки, чужий чоловік!
— Це просто пляшечка червоного! — втрутився Костя. — Я привіз її з Іспанії як сувенір! Ми просто розмовляємо!
— А ти взагалі мовчи, альфонсе! — різко обірвала його Маргарита Павлівна. — Мабуть, відчув, що в мого сина є гроші, от і спокусив його дружину, щоб до нашої родини присмоктатися!
Ксенія ледве стримувала себе, відчуваючи, як кожне слово свекрухи немов розпеченою голкою впивається їй під шкіру.
Роки накопичених образ і принижень вимагали виходу.
— Маргарито Павлівно! — промовила вона, намагаючись говорити спокійно. — Я востаннє прошу вас припинити це видовище!
Костя — мій рідний брат, і ви можете легко це перевірити, зателефонувавши моїм батькам або переглянувши наші дитячі фотографії!
— Мені не треба нічого перевіряти! — свекруха підійшла ближче, продовжуючи знімати. — Я бачу, що відбувається! Типова історія: чоловік поїхав, а дружина одразу ж пустилася берега!
— Я втомилася від ваших постійних підозр і образ! Ви вриваєтеся до нашого дому без запрошення, дозволяєте собі звинувачувати мене в усіх гріхах…
— А як мені ще реагувати на тебе? Ти ж непотріб! — перебила Маргарита Павлівна. — Я заходжу й бачу тебе з чоловіком!
Ви п’єте тут удвох, воркуєте, як голубки! Ти безсоромна жінка, Ксеніє! Недостойна мого сина!
У цю мить Ксенія остаточно втратила самовладання.
— Ви б самі стежили за словами в моєму домі, Маргарито Павлівно, якщо не хочете потім зі вставним зубним протезом ходити!
— Що ти сказала?! — ще більше обурилася жінка.
— Я терпіла ваші витівки довго, але з мене досить! — випалила вона, роблячи крок назустріч свекрусі.
Обличчя Маргарити Павлівни змінилося від шоку й люті.
— Ти мені погрожуєш? — вона підвищила голос до крику. — Ти, підпарканна дівко, смієш погрожувати матері свого чоловіка?!
Це була остання крапля. Ксенія кинулася до свекрухи й спробувала вирвати телефон з її рук.
Маргарита Павлівна з несподіваною силою відштовхнула невістку й вчепилася їй у волосся.
Квартира наповнилася лютими криками. Маргарита Павлівна, вчепившись у волосся невістки, тягнула щосили, не припиняючи викрикувати образи. Ксенія, намагаючись вирватися, схопила свекруху за зап’ястя.
— Відпустіть мене негайно! — просичала вона крізь зуби.
— Нізащо! Антон про все дізнається! Про все! — Маргарита Павлівна продовжувала тримати Ксенію за пасмо волосся. — Я завжди знала, що ти його не варта!
Костя кинувся рознімати жінок:
— Припиніть негайно! Маргарито Павлівно, відпустіть мою сестру!
Але в цю мить Ксенія, не витримавши болю, різко відштовхнула свекруху. Маргарита Павлівна, не очікуючи такого опору, втратила рівновагу й вдарилася об край кухонного столу.
Наступної миті вона з новою люттю кинулася на невістку, подряпавши їй щоку довгими нігтями.
— Ах ти ж негідниця! — закричала Ксенія, інстинктивно замахуючись.
Її кулак із силою врізався в обличчя свекрухи. Пролунав виразний хрускіт, і Маргарита Павлівна відсахнулася, притискаючи руку до рота.
Між її пальцями з’явилася червона пляма, а на підлогу впав зуб, за ним — другий.
— Ти… Ти вибила мені зуби! — прохрипіла свекруха, з жахом дивлячись на долоню, заплямовану кров’ю. — Ти… божевільна!
Ксенія завмерла, не вірячи своїм очам. Перед нею стояла переможена Маргарита Павлівна, по підборіддю якої стікала цівка крові, а в руці вона тримала вибиті зуби.
Костя швидко зреагував:
— Усе, досить! — він став між жінками. — Маргарито Павлівно, вам краще піти! Негайно!
— Вона поплатиться за це! — прошепелявила свекруха, але дозволила Кості провести себе до дверей. — Мій син дізнається, що ти за потвора!
Коли двері за Маргаритою Павлівною зачинилися, Ксенія повільно опустилася на стілець.
Її трясло, щока палала від подряпин, а на голові бракувало пасма волосся, яке свекруха вирвала з коренем.
— Костю, що я наробила? — прошепотіла вона, дивлячись на брата широко розплющеними очама.
— Ти захищалася! — твердо сказав Костя, дістаючи з холодильника лід і загортаючи його в рушник. — Вона перша напала на тебе!
— Але я вибила їй зуби! Зуби, Костю! — Ксенія приклала холодний компрес до щоки. — Антон мене зненавидить!
Не встигла вона закінчити фразу, як задзвонив телефон. На екрані з’явилося ім’я чоловіка.
— Не бери! — порадив Костя. — Дай собі час заспокоїтися.
Але Ксенія все одно відповіла.
— Алло?
— Що ти зробила з моєю матір’ю?!
Голос Антона звучав так, ніби він був готовий розірвати її на шматки навіть через телефон.
— Вона щойно зателефонувала мені в істериці! У неї вибиті зуби!
— Антоне, дозволь мені пояснити… — почала Ксенія. — Твоя мати увірвалася до квартири без попередження, застала мене з Костею і вирішила, що…
— З яким ще Костею?! — перебив Антон. — Ти привела чоловіка до мого дому?!
— Це мій брат! Костя, мій брат! — Ксенія відчула, як усередині наростає відчай. — Ти можеш сам з ним поговорити…
— Не хочу нічого чути! — у голосі чоловіка дзвеніла лють. — Мама надіслала мені відео! Я все бачив! Свічки, келихи, інтимна обстановка… Який ще брат?!
— Антоне, я клянуся тобі…
— І ти посміла підняти руку на мою матір! — продовжував він. — Ти хоч розумієш, що це кримінальний злочин?!
Костя, бачачи стан сестри, взяв у неї телефон.
— Антоне, це Костянтин, брат Ксенії! Ми довго не бачилися, бо я постійно в роз’їздах, але я справді її брат! Я був на вашому весіллі!
Можу надіслати тобі свій паспорт прямо зараз! Твоя мати першою напала на Ксенію, вирвала їй пасмо волосся, подряпала обличчя!
На іншому кінці лінії запала тиша, потім Антон промовив:
— Це не виправдовує таких дій над літньою жінкою! Моя мати тепер інвалід через твою сестру!
— Літня жінка? Інвалід? — Костя не вірив своїм вухам. — Твоя мати сама накинулася на Ксенію, як фурія! Я ледве її відтягнув!
— Усе, з мене досить! — різко перервав його Антон. — Передай своїй сестрі, що я повертаюся завтра. І нехай збирає речі! Я подаю на розлучення!
Зв’язок обірвався. Костя повільно опустив телефон і подивився на сестру.
— Ксюшо, він не став слухати…
Ксенія сиділа нерухомо, дивлячись в одну точку. Потім підняла погляд на брата.
— Знаєш, Костю, а я майже вдячна Маргариті Павлівні!
— За що? — здивувався той.
— За те, що вона показала мені, ким насправді є мій чоловік! — Ксенія гірко посміхнулася. — Людиною, яка ніколи не стояла і не стоятиме на моєму боці!
Людиною, для якої думка його матері завжди буде важливішою, ніж моя щира правда!
Вона підвелася, зібрала уламки келиха, що розбився в запалі суперечки, і викинула їх у сміттєвий кошик.
— Допоможи мені зібрати речі! — твердо сказала вона. — Я не збираюся чекати на його повернення. Сама подам на розлучення й на поділ майна. Почну життя з чистого аркуша!
Костя мовчки кивнув, розуміючи, що це рішення — не імпульсивний порив, а підсумок довгих місяців нерозуміння та самотності у власній родині.
До ранку від присутності Ксенії в квартирі не залишилося й сліду…
