— Цей салат на смак наче косметичне мило, — скривилася невістка, відсуваючи тарілку. — Я таке їсти не буду.
Юлія нічого не відповіла. Вона просто підійшла до столу і почала мовчки забирати всі святкові страви.
— У тебе тут майонез зіпсувався, чи це якась нова модна кулінарна ідея? — Зоряна презирливо ворушила виделкою шари салату. На вишитій скатертині залишився масний слід.
Юлія завмерла біля спинки стільця. У руках вона тримала кухонну прихватку. З духовки йшов неймовірний аромат запеченої качки з яблуками.
— Термін придатності нормальний, — спокійним, рівним голосом відповіла Юлія. — Банку відкрила годину тому.
— Ну, не знаю. — Невістка поморщилася. — На смак геть хімічне. І гірчить. Ти де його купувала? На розпродажі в найдешевшому маркеті?
Ганна Іванівна гучно зітхнула. Вона сиділа на чолі столу. Взагалі-то, це було місце Сергія. Але свекруха вмостилася туди одразу, як тільки переступила поріг квартири.
— Зорянка у нас дуже чутлива до всяких добавок, — зауважила Ганна Іванівна. — Їй неякісні продукти не можна. Шлунок делікатний.
Сергій сидів трохи збоку. Він мляво колупав виделкою шматочок шинки.
— Мамо, нормальний салат, — невпевнено пробурмотів він, не піднімаючи очей.
— Їж, Сергійку, їж. Тобі вже нічого не страшно. За три роки такого життя, — свекруха штучно посміхнулася. — Звик до простої їжі.
Усередині Юлії щось ніби вимкнулося. Звичайне відчуття, коли розумієш, що терпіння скінчилося.
На столі стояв гарний кришталь. Той самий, з маминого сервізу, який дістався у спадок. Юлія прикрашала цей стол кілька годин. А до цього пів дня провела біля плити. Був важливий привід. Різдво і рівно три роки від дня їхнього весілля.
Вона витратила на святкові продукти чималу частину своїх особистих заощаджень, які відкладала з відпускних.
— Значить, мило? — Юлія поглянула на тарілку Зоряни.
— Ну кажуть же тобі, кислить. — Невістка демонстративно відсунула порцію далі від себе. — А є якась простіша їжа? Ну, картопля звичайна чи якісь сосиски? Я оці ваші вигадки з ананасами не розумію. Дивно це якось.
Сергій поклав виделку.
— Юль, ну звари їй сосисок, якщо є. Шкода чи що?
Юлія мовчки перевела погляд на чоловіка.
Сергій. Тридцять два роки. Інженер у будівельній компанії. Чоловік, який за три роки спільного життя так і не навчився захищати свою дружину від уїдливих зауважень власної рідні.
— У холодильнику немає сосисок, — коротко відповіла вона.
— А що взагалі є? — втрутилася Ганна Іванівна. Вона підчепила шматочок червоної риби. Понюхала. Поклала назад на спільне блюдо. — Це яка риба?
— Сьомга.
— Та ладно. Бліда якась. Мабуть, підфарбована. Зараз усюди обманюють покупців. Ти чек зберегла? Треба було повернути в магазин.
— Я сама її солила, — відрізала Юлія.
— Ой, — свекруха поспішно відсунула тарілочку з рибою. — Тоді точно куштувати не буду. Здоров’я дорожче. Ти скільки солі туди поклала? Рецепту дотримувалася?
Юлія міцно стиснула кухонний рушник.
— Усе за перевіреним рецептом.
— Сергійку, не чіпай рибу, — скомандувала мати. — Пам’ятаєш, як у дитинстві тобі погано було після рибного дня?
Сергій слухняно прибрав руку від тарілки.
Юлія стояла і спостерігала за цією сценою. У кімнаті було тепло, але по тілу пройшов неприємний холодок від такої невдячності.
— Тобто салат кислий, а риба бліда і підозріла? — перепитала вона.
— Юлечко, ну ти тільки не ображайся, — почала Ганна Іванівна лагідним тоном. — Ми ж свої люди, близькі. Хто тобі ще скаже правду, як не родина? Кулінарія — це просто не твоє.
— А моє — це, мабуть, кредит за житло платити? — запитала Юлія.
Сергій здригнувся.
— Юль, не починай. Свято ж сьогодні.
— Свято? — Вона обвела очима присутніх. — Ви сидите з такими обличчями, наче я вас отруїти хочу.
— А ми винні, що воно несмачне? — пирхнула Зоряна. — Я взагалі-то в гості прийшла. Маю право на нормальну гостинність.
Нормальна гостинність.
Зоряні було двадцять шість. Вона ніде досі толком не працювала. Пів року тому Юлія закрила її борг у мікрофінансовій організації. Сума була значною для однієї людини. Зоряна брала ті гроші на дорогий телефон, а віддавати довелося з бюджету Сергія та Юлії. Якщо точніше — з особистих грошей Юлії, бо Сергію тоді затримали виплати.
— Тобі особливе обслуговування потрібне? — Юлія ступила ближче до столу. — Тоді варто ходити у заклади харчування.
— То дай грошей, піду, — невістка засміялася. — Сергій же тобі весь заробіток віддає, ти у нас головна.
— Зорянко, припини, — нібито пожурила доньку свекруха. І тут же знову повернулася до Юлії. — А взагалі дівчинка правду каже. Ви занадто багато витрачаєте. Сьомгу ось купуєте. А Сергій ходить у куртці, яку ще три роки тому купував.
Юлія подивилася на чоловіка.
— Сергію. Скажи мамі, за чиї гроші куплена ця риба і все інше.
Сергій дивився в порожню тарілку.
— Мамо, ну ми ж просили не рахувати наші фінанси.
— Я не ваші рахую, я сина свого жалію! — голос свекрухи став гучнішим. — Він на роботі зранку до вечора, а ти його годуєш незрозуміло чим. І сама он у прикрасах ходиш.
На Юлії були крихітні срібні сережки, які вона купила сама собі ще до заміжжя.
У духовці подав сигнал таймер. Качка повністю приготувалася.
Юлія розвернулася і пішла на кухню. Вона дістала гаряче деко. Птиця покрилася гарною золотавою скоринкою. Навколо запікалися яблука з ароматними травами. Пахло медом і спеціями.
Вона взяла велику святкову тарілку. Обережно переклала качку. Полила соусом. Страва виглядала бездоганно.
Вона несла гаряче блюдо в кімнату, і в голові була лише одна думка: навіщо вона так старалася для людей, які цього зовсім не цінують?
— О, гаряча страва, — оживилася Зоряна. — Сподіваюся, хоч це можна їсти.
Юлія поставила качку в центр столу.
Ганна Іванівна примружилася.
— Перетримала в духовці. Дивись, крильця геть темні. Буде сухою, як папір.
Зоряна ткнула виделкою в грудинку.
— Ой, вона жорстка. Справді суха. Юль, ти де рецепт брала? Треба ж було в спеціальному рукаві пекти, щоб сік не витік.
Сергій узяв прибори. Відрізав шматочок. Почав жувати.
— Нормальна качка. Трохи жорстка, так. Але їсти можна. Юль, принеси якийсь гострий соус чи кетчуп.
— Соус? До качки, яка запікалася в медовому маринаді? — Юлія дивилася на нього впритул.
— Ну вона справді трохи сухувата, важко йде. Дай щось додати.
Це була остання крапля.
Юлія подивилася на стіл. На всі ті дорогі продукти, які вона купувала і готувала з любов’ю. На свекруху, яка незадоволено розглядала страву. На невістку, яка продовжувала крутити носом. На чоловіка, який просив забити смак страви магазинним соусом.
— Ні, — сказала Юлія.
— Що «ні»? — не зрозумів Сергій. — Немає соусу? Ну дай майонез тоді.
— Ні, ви не будете це їсти.
Вона протягнула руки і взяла велику тарілку з качкою. Підняла її над столом.
— Ого, ти чого? — Зоряна відхилилася назад. — Постав, я хоч шматочок спробую.
— Вона жорстка, навіщо вам зуби псувати, — сухо відповіла Юлія.
Вона повернулася і понесла качку назад на кухню. Поставила на стіл. Потім знову зайшла до кімнати.
У вітальні панувала повна тиша.
Юлія підійшла до Зоряни. Взяла салатник із багатошаровим салатом, який назвали кислим.
— Юліє, ти при своєму розумі? — обурилася Ганна Іванівна.
— Рятую ваше здоров’я, Ганно Іванівно, — Юлія говорила спокійно і впевнено. — Неякісні продукти вам же не можна.
Вона забрала салат.
Потім повернулася за тарілкою з червоною рибою.
— Чекай! — Сергій підвівся зі стільця. — Ти що робиш? Поверни їжу на стіл.
— Їжу? — Юлія зупинилася з тарілкою в руках. — Хвилину тому ви казали, що вона фарбована і підозріла. Навіщо вам так ризикувати у свято?
— Ми в гостях! — вигукнула Зоряна. — Що це за поведінка взагалі?
Юлія підійшла ближче до невістки. Та мимоволі притислася до спинки стільця.
Юлія нахилилася і забрала її тарілку, де залишався шматочок закуски.
— Гості зазвичай дякують за частування. Або просто ввічливо відмовляються від того, що не подобається. А ви прийшли сюди висловлювати своє невдоволення і принижувати мою працю. Цього більше не буде.
Вона забрала тарілку свекрухи. Ганна Іванівна спробувала притримати її рукою, але Юлія впевнено потягнула посуд на себе. Виделка з тихим дзвоном упала на підлогу.
— Які ж нечемні манери! — вигукнула свекруха. Її обличчя почервоніло від обурення. — Та ми до тебе з поваги прийшли! Кому потрібні твої страви!
— Тоді підіть туди, де вам смачніше, — Юлія зібрала решту приборів на тацю. Забрала хліб, тарілочку з оливками.
Стіл швидко став порожнім. Залишилися тільки серветки і келихи.
Сергій стояв посеред кімнати, важко дихаючи.
— Юліє. Негайно. Поверни. Все. На. Стіл.
Вона зупинилася біля дверей кухонного приміщення.
— А якщо ні, Сергію? Що ти зробиш?
— Я прошу тебе схаменутися! Це моя мама і моя сестра!
— Твоя мама і твоя сестра можуть піти в кафе за рогом. Я навіть можу оплатити їм вечерю. З тих грошей, які Зоряна мені досі не повернула.
Невістка схопилася з місця.
— Я тобі нічого не винна! Брат сказав, що можна не віддавати!
Юлія повільно перевела погляд на чоловіка.
— Сказав, що можна не віддавати? Мої особисті гроші?
Сергій відвів погляд убік.
— Юль, ну в неї складна ситуація була… Я хотів пізніше тобі пояснити…
У квартирі знову стало тихо. Було чути лише легкий шум побутової техніки.
Юлія поставила тацю на тумбу. Підійшла до шафи в передпокої. Відчинила її. Дістала верхній одяг свекрухи і поклала на вільний стілець. Туди ж поклала куртку невістки.
— Складна ситуація? Буде ще складніша. Прошу на вихід.
Ганна Іванівна повільно підвелася, поправляючи комір кофти.
— Ти ще пошкодуєш про це. Сергій з тобою після такого не залишиться. Правда ж, сину?
Вона подивилася на Сергія. Той помітно нервував.
— Юль, ну це вже занадто. Попроси вибачення у мами. Ну погарячкувала, буває. Давай розставимо все назад і забудемо.
— Забудемо?
Вона підійшла до нього майже впритул.
— Чиє це житло, Сергію? Нагадати?
Він збентежився.
— До чого тут це? Ми ж подружжя, одна родина.
— Ця квартира була придбана моїми батьками і оформлена на мене ще до нашого знайомства. Ти тут маєш лише тимчасову реєстрацію, яка завершується навесні.
— Ти мені цим дорікаєш? — голос чоловіка став тоншим від хвилювання. — Я ж тут допомагав, косметичний ремонт робив, шпалери купував!
— Шпалери коштували зовсім небагато. А твої родичі сьогодні зіпсували мені весь святковий настрій і всі старання. Тобі речі зібрати, чи сам упораєшся?
Сергій зробив крок назад. У його очах з’явилося здивування. Він звик, що Юлія завжди була спокійною, поступалася і намагалася згладжувати кути.
— Я піду з ними, — сказав він, намагаючись говорити впевнено. — І поки ти не перепросиш як слід, я не повернуся.
— Добре. Залиш ключі на тумбочці.
— Що?
— Залиш ключі, Сергію. Свої основні речі забереш завтра, коли я буду на роботі. Я виставлю коробки в коридор.
Ганна Іванівна швидко взяла свій одяг.
— Ходімо, Сергійку. Нехай сама все це їсть. Знайдемо тобі нормальну пару, а не таку… з характером.
Вони вдягалися в повній тиші. Зоряна незадоволено зітхала, замотуючи шарф. Сергій демонстративно поклав зв’язку ключів на дзеркальну полицю в передпокої. Металевий звук чітко пролунав у тиші.
— Ти руйнуєш стосунки через якісь зауваження щодо їжі, — кинув він біля дверей.
— Я просто звільняю свій простір від неповаги, — відповіла Юлія.
Двері зачинилися.
Юлія повернула замок. Опустила засувку.
У передпокої ще залишався шлейф чужих парфумів і недавньої суперечки. Вона притулилася спиною до стіни, заплющила очі й глибоко вдихнула. Стояла так близько хвилини, приходячи до тями.
Потім спокійно пішла на кухню.
Поставила чайник. Дістала гарну фарфорову тарілку. Поклала собі шматочок запеченої качки з медовою скоринкою. Насипала трохи того самого салату.
Відрізала скибочку свіжого хліба.
Сіла за чистий, охайний стіл.
Скуштувала качку. Мясо було ніжним, соковитим і дуже смачним. Чудове поєднання меду, яблук та спецій. Ніякої сухості взагалі не відчувалося.
Вона налила собі трохи лимонаду в келих. На столі завібрував телефон. На екрані висвітилося ім’я свекрухи. Одразу після цього прийшло повідомлення від Сергія: «Перекажи мені трохи грошей на готель, я в сестри на підлозі спати не збираюся».
Юлія спокійно доїла вечерю. Відправила номер свекрухи у заблоковані. Повідомлення від чоловіка просто проігнорувала і додала його в тимчасовий бан.
Потім відкрила банківський додаток і перевела суму, яку планувала витратити на подальші святкові вихідні, на свій окремий накопичувальний рахунок.
А як би ви вчинили на місці жінки, якби після такої поведінки чоловік попросив грошей на житло?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.