Юрій бігав по кімнатах та шукав свій телефон.
– Подзвони мені, не бачиш, я не можу знайти!
– Дзвонити на телефон без звуку?
– Дзвони! Розумна дуже. Я спізнюся!
Ліза зателефонувала, але як знайдеться телефон, якщо він мовчить. Тим часом Юрій метався між двома кімнатами та кухнею.
Результату не було, він запізнювався, штовхав у гніві меблі та двері. Телефон знайшовся у туалеті. Пропущені від боса.
– Сьогодні важливий день у моєму житті й така засідка! Це ти зробила спеціально! Мене мали призначити головним, а тепер це місце дістанеться іншому. Я спізнився вже на пів години!
Ліза мовчала, бо злякалася. Перед нею виринали сцени з дитинства. Батько заводився з приводу, та без. Він ніколи не простягав руки до матері, не чіпав дітей, але «кричав на три квартали».
Це так сусідка висловлювалася. Потім до батька й прізвисько це прилипло «три квартали». Він пішов із життя раптово у пориві гніву, – відірвався тромб.
Поки всі бігали навколо, поки приїхала швидка, він уже не дихав. Лізі було дванадцять. Чомусь їй було не шкода батька. Сім’я тоді почала спокійно жити.
Її роздуми перервав удар телефону об стіну. Чоловік замахнувся і з усієї сили кинув телефон на дружину. Промазав і знову закричав.
Ліза закрилася у ванній кімнаті. Серце було готове вистрибнути. Їй теж скоро на роботу, якщо він не вгамується, то доведеться дзвонити директорові.
Все затихло. Юрія не було, уламки телефону так і лежали на підлозі. Ліза зібралася швидко.
***
– Лізо, ти сьогодні якась дивна з самого ранку, ніби на тебе напали дорогою на роботу. Все гаразд? – Запитала колега наприкінці робочого дня.
– Майже. Чоловік сьогодні був не в дусі з ранку. Телефон втратив, репетував і взагалі… Я злякалася. Він телефон потім у мене кинув, добре що не влучив. Я б і на роботу не прийшла. Біля вуха пролетів, я навіть відчула, чи мені здалося.
– Ти не боїшся йти додому?
– Якесь подвійне почуття. Боюся йти й за нього переживаю. Раптом він руки розпускатиме. Адже телефон випадково повз пролетів. Цілився він точно в мене.
– Це початок. Тікати тобі треба. Дітей нема, а від такого й мати їх страшно. Чому він дитину навчить, та й гени. Може, у нього психічний розлад.
– Я вже думала. Мені вперше стало шкода батька. Він теж репетував, принижував матір, але ніколи не чіпав нікого. Найбільше – це кулаком по столу.
– Справа твоя.
***
Юрій прийшов пізніше, ніж зазвичай. Мовчки поїв і пішов у кімнату дивитись телевізор. Перепрошувати він не став. Ліза з ним не розмовляла.
Другий день пройшов у мовчанні, третій теж. А потім Юрій, як ні в чому не бувало, заговорив. Звичайні розмови чоловіка та дружини.
Ліза не стала згадувати його витівку, про роботу питати не наважилася. Підвищили, гаразд, а якщо ні, то знову може на скандал нарватися.
Але довго чекати не довелося. Юрій прокинувся у суботу пізно. Почав знову бігати, збиратися і все це супроводжувалося криками.
– Чому мене не розбудила, у нас сьогодні робоча субота.
– А я звідки знала?
– Знати треба, цікавитися роботою та успіхами чоловіка! Через тебе посаду втратив, а тепер знову запізнююся.
У цей час Ліза поставила на стіл дві чашки кави та пиріжки, які пекла вчора ввечері. Вона чекала, що Юрій сяде снідати.
– Який ще сніданок? Яка кава? Таксі мені не здогадалася викликати?
Він узяв чашку кави та хотів випити одним махом, але все не так. Він обпікся, облився і продовжив кричати. Вміст чашки він виплеснув у обличчя дружини. Ліза знову закрилася у ванній кімнаті.
Юрій почав стукати, навіть щось говорив на своє виправдання, але не вибачився. Голос був зляканий. Ліза вийшла лише, як він пішов. Добре, що кави було небагато, обличчя тільки трохи почервоніло.
Ліза швидко зібрала речі, квартиру вони винаймали. Речей не дуже багато, але довелося викликати таксі. Вона винайняла квартиру на добу, а далі знайде постійне житло.
Тепер точно розлучення. Не буде чекати наступного разу.
Юрій зателефонував увечері й почав кричати у слухавку, Ліза заблокувала його. Декілька днів Юрій чатував її біля офісу, але вона виходила іншим ходом.
Чоловік приєднав матір. Жінка зателефонувала, попросила зустрітися та поговорити.
– Зустрінемось у кафе. До вас я додому не піду.
– Добре. Я тільки поговорити.
– Юра переживає, – почала свекруха при зустрічі. – Ти повинна бути терпимою. Він працює, нервує, зривається іноді. Ти маєш інтерес проявляти, а не втікати.
– Він проспав через тебе, треба знати, що йому на роботу, у суботу також іноді працюють. Він і посаду через тебе втратив.
– Дружина повинна підлаштовуватися. Розлютився, покричав, – це нормально. Його батько теж кричить на мене, але ж я терплю. А вам час дитину завести.
– Ваш чоловік кричить на вас? Лише кричить?
– Так…
– А це що? Синці на руках ви прикрили, обличчя замаскували, але замазали погано. Грим не сховав усе. Це не вперше, я помічаю.
– Я не хочу все життя ходити з такими прикрасами, як ви, тому і на розлучення подала. А народ жувати, щоб була ще одна така сама людина, не варто.
– Але онуки у мене все одно будуть.
– Співчуваю їх матері. А ви тікайте, поки що живі.
***
Розлучили їх швидко, – дітей немає, спільного майна також. Юрій намагався дзвонити з різних номерів, навіть іноді загрожував, а потім зник.
Свекруха зателефонувала з лікарні, попросила приїхати. Ліза купила фрукти, печиво, подумала й взяла домашніх котлет. Напевно ніхто не відвідує жінку, а лікарняна їжа не така вже й хороша.
Свекруха зустріла її біля входу. Вона їхала до неї, а виявилося, що свекруха доглядає сина. Юрія дуже сильно понівечили. Підозрюють братів нової дівчини. Значить, було за що.
Колишня свекруха живе з чоловіком та сином, який не ходить. Винних не знайшли, нічого не довели!
Ліза поки що одна. Чи пощастить із новим одруженням? Невідомо. як кажуть, – немає чоловіка, й то був не чоловік, – натуральне опудало городнє…
Як ви вважаєте, слушно вчинила Ліза? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!