Ірина вийшла заміж за Миколу та переїхала до будинку свекрухи. Вона давно знала Ганну Павлівну, директора школи у їхньому селищі.
Сувора, але справедлива жінка була прикладом для вчителів, її поважали та побоювалися учні. Ірина зі страхом йшла в її будинок.
– Ти, дівчинко, не хвилюйся. – Для неї всі, навіть давно колишні учні були дівчатками та хлопчиками. – Вдома я зовсім інша.
– Коля знає, що вдома я мати, а не директор. Микола в мене пізня дитина, я його в сорок народ ила, так вийшло.
…Так вийшло. Жили з чоловіком майже двадцять років, а коли його не стало, Анна Павлівна відчула у собі нове життя.
Мати тоді сказала, що нагуляну дитину не треба, відправляла на процедуру, щоб не ганьбити сім’ю. Двадцять років дітей не було, а тут…
Непристойно директору школи ставати матір’ю у такому віці, та ще й невідомо від кого. Свекруха теж повторювала, змовилися. Ганна нікого не послухала. Так і з’явився на світ Микола.
Чорні кучері, як у покійного чоловіка Ганни. Свекруха розплакалася, попросила вибачення, почала допомагати. Знайшла ще багато схожого в онука від сина. Навіть фотографії дитячі принесла.
А от мати Ганни тільки бурчала, її турбувала кар’єра дочки. Сама вона також була вчителем, але до директора не дійшла.
Анна в декреті не засиділася, свекруха допомогла, – з дитиною сиділа, у сад водила. Був єдиний син, а тут єдиний внук. Виховали Миколу. Мати Ірини поступово почала знову спілкуватися нормально та полюбила онука.
Ірина з Ганною Павлівною порозумілися. Сім’я жила дружно. Напад у Ганни Павлівни стався раптово, цього ніколи не чекаєш. Ірина була в декреті, її другій дитині виповнився рік.
Доглядати свекруху довелося їй. Просто більше нікого не було, – вона та Микола. Чергували по черзі, стан був важкий, лікарі надії на покращення не давали.
***
Час сплив, діти виросли. Микола пішов із життя уві сні, рік до п’ятдесяти не дожив. Ірина залишилася одна у великому будинку. Родичів із боку чоловіка немає, діти приїжджають рідко. Ірина сама до них іноді їздить.
Восени занедужала мати Ірини. Спочатку почав тиск підійматися, а потім інс.ульт стався. Допомогу надали швидко, стан прийшов у норму, якщо це так можна сказати, тільки рука погано слухалася, і ходити довелося з палицею.
Маму залишати одну в будинку не можна було. Брат Микита та сестра Тамара приїхали обговорити подальше життя матері. Мати була їм не потрібна.
– Ми приїхали обговорити все з тобою. У тебе великий будинок, ти її забереш і зареєструєш до себе. А будинок матері треба якнайшвидше продати. Ти напиши довіреність, а ми всім займемося.
– Довіреність? На продаж будинку? Він же мамин! Там просто є наші частки, але вони незначні. Як ви собі це уявляєте? Мама ще жива!
– Довірся нам і все буде добре.
– Довірся довіреністю?
– Ми ж рідні брат та сестри, невже я вас обдурю. Пиши довіреність, краще генеральну, бо невідомо, що буде потрібно. А їздити щоразу до тебе багато часу втратити.
– Я подумаю.
– Подумай, у тебе є доба. Завтра йдемо оформлювати довіреність. Потрібно поспішати, поки є попит.
– Тиждень.
– Який тиждень? Гаразд, згоден, але лише три дні. У мене покупець чекає.
– А як ти збираєшся продати частку мами?
– Із цим простіше, ніж з тобою, вона вже все підписала. У неї ж із головою порядок, розуміє. А якщо вона не проти, то й ти не гальмуй. І не розмовляй з нею про це, бережи її здоров’я.
Щось у промові брата Ірині здалося дивним. Як можна продати будинок матері? Коли мати підписала все? Покупець чекає? Коли брат встиг знайти покупця? Оголошення на сайтах?
Ірина взялася за пошуки. Будинку матері в оголошеннях не знайшла, натомість натрапила на свій будинок. Вона навіть згадала, коли було зроблено цю фотографію.
Будинок, лазня, сад, гараж, відпочинкова зона, фотографії кімнат в будинку. Сумнівів не було, це її будинок. Але як Микита збирався оформляти довіреність?
Сподівався, що вона не побачить в тексті своєї адреси? Надасть довіреність на продаж свого будинку! Брат так може вчинити?
Вранці прийшов покупець дивитись будинок. Йому не терпілося все побачити на власні очі та помацати руками. Він нічого не сказав Микиті, сам знайшов усе.
– Я до перегляду не готова. Треба було погодити заздалегідь, – тільки й змогла відповісти Ірина.
– Але Микита все тягне, а мені хочеться побачити все. Фотографії хороші, на відео все непогано, але на власні очі побачити краще. Двір бачу, хотілося б будинок глянути.
– Ні. Цей будинок не продається.
– Як не продається? А фотографії? У мене є листування. У вас мати на руках, вам ніколи, тому він і займається продажем. Щось не так?
– Ідіть. Домовляйтесь з Микитою.
– Вибачте.
***
– Довіреності не буде! Ти хотів обдурити всіх? Я знайшла свій будинок, його виставлено на сайті. Не будинок мами! Як ти це поясниш? Мама нічого підписати не могла. А Тамара? Ти хотів їй заплатити за цей цирк?
– Навіщо ти лізла на сайти? Все б вийшло, перебралася б у будинок матері. Тобі мало нерухомості? У тебе ж квартира в місті, вигнала б квартирантів і там би могла жити.
– І навіщо все це? Ти знову програв?
– Тепер мене не залишать у спокої.
– Ти знаєш, що тебе вже мільйон разів рятували. Заради тебе продавати будинок я не буду, довіреності не буде!
– Тобі будинку шкода? Він же не твій, від чоловіка дістався. Ти навіть зареєстрована у міській квартирі.
– Мені так було зручно.
– У тебе більше нема брата!
– Мабуть, і сестри немає, ви ж разом мене обманювали. Совісті у вас немає! Мати не потрібна, зате будинок продамо обманом! Рятуйся сам. А гроші треба не вигравати, а заробляти!
Микита більше нічого не сказав, пішов. Тамара не дзвонила, їй було соромно, вона погодилася допомогти братові за пристойну суму. Гроші їй були потрібні.
Вона не потребувала, але гроші любила. Їхня мати переживає і не розуміє, чому Микита і Тамара не приїжджають. Ірина її заспокоює. Життя продовжується.
Діти приїжджають, онуки з’явилися. Але той ганебний трюк з квартирою іноді спливає, – невже рідні люди можуть бути такими нахабними та безсоромними? Хоча, – мабуть, ще й не таке буває…
А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!