– Якщо ти купуєш такі дорогі чоботи, значить у вас є зайві гроші? – Галина Петрівна промовила це голосно.
Вона сиділа на чолі обіднього столу, промокаючи губи паперовою серветкою, і пильно дивилася на невістку.
– Мамо, ну свято ж, – спробував згладити кути Сергій, – він квапливо накладав собі салат, – давайте без цього.
– А що я сказала? – Свекруха обвела поглядом кухню.
Вона затримала очі на своїй сестрі, тітці Оксані, яка приїхала погостювати на вихідні. Глядачі Галині Петрівні були просто потрібні.
– Я в передпокої бачила, – не вгамовувалася свекруха.
Вона підчепила виделкою шматок м’яса.
– Натуральна замша. Коробка фірмова валяється. Таких грошей коштують, мабуть? А Сергій у нас на заводі здоров’я гробить, щоб дружина могла шикувати.
Олена відклала виделку. Вона не збиралася виправдовуватись за зимове взуття. Чоботи були куплені з її власної квартальної премії та ще й по гарній знижці. Але пояснювати це було марно.
– Це звичайні чоботи, Галино Петрівно, – відповіла Лєна.
Вона подивилася прямо на свекруху.
– Зима на носі. Мені босоніж ходити?
– Ой, тільки не треба прибіднятися!
Галина Петрівна сплеснула руками. Великий перстень із темним каменем блиснув під кухонною люстрою.
– У вас постійно якісь доставки, то техніка нова. Шикуєте! А мати, значить, на одну пенсію перебивайся?
Сергій уткнувся поглядом у свою тарілку. Він ненавидів ці розмови. Мати завжди вміла майстерно вивернути будь-яку ситуацію так, щоб виявитися найбіднішою, найхворішою і обділеною увагою.
– Мамо, ми тобі щомісяця переказуємо на ліки, – тихо сказав він і відклав виделку. – І комуналку твою оплачую. Чого тобі не вистачає?
– Уваги мені не вистачає! – Свекруха різко випросталася на стільці.
– І поваги! Ви ж, як сир у маслі катаєтесь. Чоботи он за ціною літака купуєте. Могли б і матері допомогти по-справжньому, якщо у вас такі надлишки утворилися.
Тітка Оксана співчутливо закивала. Вона поправила шовкову хустку на шиї.
– Ой, Оленко, правда, – сказала гостя,промокнувши рота серветкою. – Батькам допомагати треба. Галина жалілася, що їй на ремонт балкона зовсім не вистачає. Ви підкинули б матері.
Олена уважно подивилася на свекруху. Та сиділа з гордим виглядом страждальниці. Вона явно насолоджувалася зробленим ефектом.
– На ремонт балкона? – перепитала Олена.
– Ну так, – одразу ж підхопила Галина Петрівна.
Вона пожвавішала і навіть подалася вперед.
– Там дме безбожно. Рами гнилі. Я вже й майстрів викликала, прицінювалася. Дорого все. Але вам звідки знати, ви тільки про себе дбаєте.
– А ми не будемо вам склити балкон, – сказала Олена.
На кухні стало чути, як за стіною бубонить телевізор. Сергій здивовано підвівся. Тітка Оксана роззявила рота.
– Що означає не будете? – обурилася свекруха.
Вона навіть виделку на стіл кинула.
– Тобто на ганчірки свої гроші є, а рідній матері чоловіка допомогти – шкода?
– Щоб гасити ваші таємні кредити, точно ні, – викарбувала невістка.
Сергій випустив виделку. Вона брязнула об край столу. Чоловік перевів розгублений погляд із дружини на матір.
– Які кредити? – спитав він і насупився. – Олено, ти про що? Мамо?
Галина Петрівна пішла нерівними плямами. Її впевненість злетіла в одну мить, поступившись місцем метушливості.
– Що ти несеш? – верескнула свекруха, нервово зім’явши серветку. – Які кредити? Зовсім уже вигадала казна-що, марнотратка! Оксано, ти послухай, що вона вигадує!
Але Олену було не зупинити. Вона довго терпіла ці спектаклі та постійні звинувачення.
– Два місяці тому ви забули у нас на тумбочці листа з банку, Галино Петрівно, – Олена говорила спокійно, не підвищуючи голосу.
– Звичайний паперовий конверт. Він був надірваний. Я не хотіла лізти в чужі справи, але там великим шрифтом було надруковано суму простроченого платежу.
– Це помилка! – заторохтіла свекруха.
Вона забігала очима по кухні.
– Шахраї якісь надіслали! Зараз усім такі папірці шлють! Кидають прямо в ящик!
– Серйозно? – уїдливо поцікавилася Олена.
Вона трохи нахилила голову.
– Шахраї надсилають графік платежів на ваше ім’я з синьою печаткою? І сума там така, що не на балкон вистачить, а на цілу дачу у передмісті.
Сергій відсунув тарілку. Обличчя його витяглося.
– Мамо, це правда? Ти брала кредит? – Він збентежено дивився на матір. – На що?
Галина Петрівна шукала підтримки у сестри, але Оксана сиділа зіщулившись. Гостя явно не очікувала такого повороту.
– Та на життя! – випалила свекруха, вперши руки в боки. – На ліки! Ви ж копійки даєте!
– У вас пенсія та наші перекази, – жорстко обсмикнула її Олена.
Вона навіть не моргнула.
– Ви живете одна. За квартиру сплачує Сергій. На що можна було взяти таку суму рік тому?
Сергій раптом завмер. До нього почало доходити. Він повільно перевів погляд на вікно, потім знову на матір.
– Рік тому Дмитро купив машину, – повільно промовив він і проковтнув. – Сказав, що сам заробив. На вахті.
Галина Петрівна щільно стисла губи. Вона дивилася на стіну, уникаючи дивитися на старшого сина.
– Мамо, – з натиском сказав Сергій і подався над столом.
– Ти взяла кредит Дмитру на машину? А платити йому нема чим, і тепер ти намагаєшся витягнути гроші з нас під виглядом ремонту балкона?
– Він мій син! – несподівано гаркнула свекруха, гупнувши по столу долонею.
– Йому треба було! У нього сім’я молода, дитина народ илася! А ви тут замшеві чоботи купуєте! Могли б і увійти в становище, якщо родичі! Рідня має допомагати!
– От нехай Діма й допомагає, – відрізала Олена, й стала збирати брудний посуд.
– Нехай продає машину та закриває ваш борг. З нашого бюджету туди не піде жодної гривні! Ні на балкон, ні на міфічні ліки!
– Ах так! -Галина Петрівна схопилася, мало не перекинувши звичайний кухонний стілець. – Я до вас із усією душею, а ви! Грошей рідній матері пошкодували!
Вона кинулась до передпокою. Тітка Оксана, перепрошуючи на ходу, поспішила слідом за сестрою. У коридорі зашурхотіли куртки.
– Сергію, ти це так залишиш?! – долинуло від вхідних дверей.
Голос свекрухи зривався на вереск.
– Твоя дружина виганяє мене з дому!
– Мамо, йди додому, – втомлено відгукнувся Сергій, навіть не підвівшись з-за столу. – Іди. Завтра поговоримо.
Двері грюкнули.
Робити нічого, свято було остаточно зіпсоване. Олена мовчки склала тарілки в раковину. Сергій сидів на кухні, обхопивши голову руками.
– Ти давно знала? – спитав він нарешті. Голос чоловіка звучав глухо.
– Два місяці, – зізналася Олена, увімкнувши воду і взявши губку.
– Я думала, вона сама тобі скаже. Або Діма зізнається. Але коли вона сьогодні почала про балкон співати і за мої чоботи вимовляти, мене просто прорвало.
Сергій дістав телефон із кишені. Він довго дивився на екран, збираючись із думками.
– Я подзвоню Дмитру, – вирішив він.
– Думаєш, він скаже правду? – Олена вимкнула воду.
– Зараз дізнаємося.
Сергій набрав номер брата та ввімкнув гучний зв’язок. Гудки тривали довго. Нарешті слухавку зняли.
– Алло, Сергію, привіт! – пролунав бадьорий голос Вікторії, дружини Дмитра.
На тлі кричала дитина.
– А Діма в магазин вийшов. Щось хотів?
– Привіт, Віко, – щиро привітався Сергій і глянув на Олену. – Та я хотів дізнатися. Як ви там? Як із грошима? Бо мати скаржиться, що балкон гниє, просить допомогти.
Віка на тому кінці дроту пирхнула.
– Ой, Сергію, ми зараз взагалі на мілини, – вона крикнула на дитину, щоб та не шуміла. – Діма ж із вахти звільнився три місяці тому. Там платити нормально припинили.
– А як же машина? – ніби ненароком поцікавився Сергій, примружившись. – Кредит платити ж треба.
– Та який кредит, ми б його не потягли! – радісно здала всі карти невістка.
Віка явно не відчувала каверзи.
– Галина Петрівна на себе все оформила, – вона й платить. Ми їй тільки комуналку обіцяли закидати іноді, але зараз прямо взагалі голяк. Ви вже допоможете матері з балконом, гаразд? А то вона нам учора дзвонила, плакалася.
– Ясно, – сухо сказав Сергій, стиснувши щелепи. – Передай Дмитру, щоб мені набрав, як повернеться.
Сергій скинув виклик. На кухні повисло важке мовчання, яке переривалося тільки шумом машин за вікном. Олена витерла руки прихватом і сіла навпроти чоловіка.
– Ну от і вся математика, – резюмувала вона й гірко посміхнулася.
– Молодший синочок з роботи звільнився, катається новою машиною. А старший повинен дружину без зимового взуття залишити, щоб мамі “балкон сплатити”. Точніше, мамин кредит.
Сергій нічого не відповів. Він сидів похмуріший за хмару, перетравлюючи почуте. Одна річ – здогадуватись, інша – почути підтвердження ось так, прямо, від недолугої Віки.
Наступного дня після обіду в передпокої пролунав дзвінок. Олена пішла відчиняти. На порозі стояла Галина Петрівна. Без тітки Оксани, зате з Дімою.
Дмитро м’явся на килимку, ховаючи очі. Свекруха виглядала рішучою та нахабною.
– Ми прийшли поговорити, – сказала Галина Петрівна.
Вона спробувала пройти у квартиру, але Сергій уже вийшов у коридор і перегородив дорогу.
– Про що говоритимемо, мамо? – поцікавився він, склавши руки на грудях. – Про балкон, чи про відсотки за кредитом?
Дмитро кашлянув у кулак.
– Сергію, ну ти чого починаєш, – невпевнено почав молодший брат, переступивши із ноги на ногу.
– Ну, допомогла мати з тачкою, ну буває. А в нас дитина, Вікторії в поліклініку їздити треба, в магазин. А в тебе дітей поки що немає, витрати інші.
– Серйозно? – Сергій невесело посміхнувся, глянувши на брата впритул.
– Тобто ти катаєшся, а я маю за це платити?
– Ти повинен матері допомагати! – втрутилася Галина Петрівна, підвищивши голос, аби перехопити ініціативу.
– Я тебе виростила! Вночі не спала! А ти рідного брата шматком хліба дорікаєш!
– Я дорікаю не шматком хліба, а машиною за мільйон, – викарбував Сергій, не збираючись відступати.
– Мамо, ти сама цей кредит взяла! Сама вирішила із Діми дорослого мужика не робити. Ось тепер самі й розбирайтеся!
Свекруха ахнула. Вона схопилася за серце, хоч жодної пігулки перед цим і не випила.
– Ти від матері відмовляєшся? – Заголосила вона на весь під’їзд.
Сусіди могли почути, але Сергію було все одно.
– Через цю фіфу, яку ти обдаровуєш таками дорогими чоботами, від матері відвертаєшся?! Та щоб вам було порожньо!
– Нехай Діма продає машину, – втрутилася Олена, стоячи за спиною чоловіка.
Вона говорила спокійно, без емоцій.
– Закриєте борг банку. А на решту, може, й балкон заскліть.
Дмитро почервонів.
– Та пішли ви! – гаркнув він і смикнув матір за рукав.
– Ходімо, мамо. Я ж казав, що до цих скнар марно приходити. Вони тільки під себе гребуть.
Вони розвернулися і пішли вниз сходами. Галина Петрівна продовжувала голосити на кожному кроці, розповідаючи стінам, яких невдячних дітей вона виховала.
Сергій зачинив двері й провернув ключ. Він притулився чолом до прохолодного металу.
– Від душі відлягло? – тихо спитала Олена.
– Не те слово, —-зізнався чоловік.
Минуло два тижні. Галина Петрівна більше не дзвонила і в гості не напрошувалася. Спочатку вона намагалася тиснути на жалість через родичів, пустивши чутку про жадібність Олени, але коли правда про кредит Дмитра спливла назовні, співчуваючих поменшало.
Діма, за чутками, машину таки виставив на продаж – банк почав дзвонити з погрозами, а платити не було чим. Відносини зі свекрухою так і не налагодилися, та Олені це було й не треба.
Вранці вона збиралася на роботу. Дістала із фірмової коробки нові замшеві чоботи. Взула, покрутилася перед дзеркалом у передпокої. Чоботи сиділи ідеально. І найголовніше – тепер ніхто не наважувався вказувати їй, на що витрачати власну премію…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!