Маленька однокімнатна квартира на чотирнадцятому поверсі буквально кипіла від розпалу пристрастей. Катя стояла біля кухонного столу, схрестивши руки на грудях, і дивилася на чоловіка, який винно переминався з ноги на ногу.
– Вадиме, ти при своєму розумі? – спитала Катя, намагаючись говорити максимально спокійно, хоч усередині все закипало. – Твоя мама, твій брат із дружиною та їхній величезний ротвейлер? В нашу однушку? На цілий місяць?
– Катю, ну а що я міг зробити? – промимрив Вадим, слізно дивлячись на неї. – Мама дзвонить із потягшу і повідомляє: «Сину, ми вже під’їжджаємо до Києва! Треба зуби підлікувати, та й відпочинок ми заслужили».
– А зараз надіслала повідомлення, що вони беруть таксі з вокзалу. Я ж не міг сказати рідній матері «ні»!
– У нас одна кімната, Вадиме! Тридцять чотири квадратні метри! Де ми всі спатимемо? На голові одне в одного?
– Ну, ми з тобою на дивані вляжемося, мамо на нашому ліжку, а Ігор із Настею та собакою на надувному матраці в коридорі. Потіснимося трошки, місяць – це ж не вічність! Рідня таки, треба потерпіти.
– Потерпіти? – Катя гірко посміхнулася. – Твоя мама три роки зі мною не розмовляла лише тому, що я на весілля сукню не того відтінку вдягала. А тепер я повинна місяць готувати на трьох дорослих і прибирати за їх собакою?
– Катю, ну не починай, га? Відносини якраз налагодимо! Вони вже під’їжджають. Зустрінь їх нормально, накрий на стіл, напечі млинців. Я на роботу побіг, увечері все спокійно обговоримо!
Вадим квапливо цмокнув дружину в щоку і вискочив за двері, навіть не давши їй відповісти.
Катя подивилася на двері, що зачинилися, потім на крихітну кухню. Декілька хвилин вона просто стояла в абсолютній тиші. Раптом її обличчя осяяла дивна, абсолютно спокійна посмішка.
– Ну що ж, «рідня – це святе», кажеш? Налагоджуватимемо відносини…
Ще тиждень тому Катя забронювала собі путівку до заміського спа-готелю під Києвом, щоб відпочити від міської метушні, але планувала поїхати пізніше. Вона відразу відкрила програму, перенесла дату заїзду на сьогоднішній день і оформила експрес-доставку валізи.
Потім Катя відчинила сервіс оренди житла і за пару кліків виставила свою затишну однокімнатну квартиру з якісним ремонтом за дуже гарною ціною, включивши функцію миттєвого бронювання: «Відмінно підійде для великих компаній та робочих бригад». Не минуло й десяти хвилин, як телефон пискнув – броню на весь місяць було повністю сплачено.
Катя спритно поклала речі у валізу. За сорок хвилин у двері голосно подзвонили. На порозі стояла свекруха Зоя Петрівна в неосяжній строкатій кофті, брат Вадима, Ігор, його сувора дружина Настя і величезний ротвейлер по кличці Грім.
– Ну, привіт, невістко! – голосно привіталася Зоя Петрівна, відсуваючи Катю плечем і затягуючи в коридор три гігантські баули.
– Дякувати Богу, дісталися! Ох і задуха у вас у під’їзді. Тягни чай, ми з дороги голодні, як вовки! І чому пилюка скрізь? Ти хоч прибирання робила?
– Здрастуйте, Зоя Петрівно, – чемно посміхнулася Катя, застібаючи блискавку на своїй валізі. – Здрастуйте, Ігоре, Насте.
– Ти куди зібралася? – насупився Ігор, витираючи піт з чола. – В магазин за продуктами?
– Не зовсім, – Катя взяла валізу за висувну ручку. – Я їду до заміського готелю. На місяць. Лікарі настійно рекомендували поправити здоров’я та нервову систему.
– В який ще готель? – ахнула свекруха, сплеснувши руками. – А хто нам буде готувати? Ти зовсім совість втратила, Катько?! Гості на порозі, а вона розважатися їде!
– Квартиру я залишаю у вашому повному розпорядженні, – спокійно відповіла Катя, виходячи на сходи. – Ключі у дверях. Вадим увечері приїде, він знає, що рідню треба поважати. Розташовуйтесь!
Не слухаючи обурені зойки свекрухи, Катя викликала ліфт, спустилася вниз і сіла в заздалегідь замовлене таксі.
За дві години Зоя Петрівна вже по-господарськи розкладала свої халати в єдиній шафі в кімнаті, а Настя намагалася прилаштувати ротвейлера біля балкона. Раптом у двері голосно й дуже вимогливо постукали.
– Кого ще там принесла нелегка? – буркнув Ігор і пішов відчиняти.
На порозі стояли четверо чоловіків у робочих костюмах із величезними сумками. Попереду крокував похмурий бородач із телефоном у руці.
– Салам алейкум, – буркнув бородач, відсуваючи Ігоря убік і впевнено заходячи у коридор. – Квартира номер сорок вісім? Ми заселяємось. Мене Ахмед звати.
– Е-е-е, ви хто такі?! – вискочила Зоя Петрівна, впираючи руки у боки. – Ви куди прете у брудному взутті?! Ану геть звідси! Це квартира мого сина!
– Жінко, тихіше будь, га? – Спокійно відповів Ахмед, показуючи екран смартфона. – Ось бронь через програму на цілий місяць.
– Гроші сплачено, чек є. Ми – бригада оздоблювальників, приїхали на об’єкт. Нас тут шестеро житиме, зараз ще двоє пацанів підтягуються.
– Яка ще бригада? Яка броня?! – заволала свекруха. – Ігорю, клич поліцію! Вони грабіжники!
– Яка поліція, тітко? – виліз із-за спини Ахмеда другий робітник двометрового зросту . – У нас офіційна угода через сайт!
– Якщо шумітимете, ми самі поліцію викличемо, у нас все оплачено. Де наші спальні місця? Чому тут сторонні люди та собака без намордника? Ану, звільняйте приміщення!
У коридорі зчинився неймовірний гвалт. Ротвейлер Грім почав оглушливо гавкати, Настя верещала, Ігор намагався грудьми закрити прохід, а будівельники наполегливо вносили до квартири свої речі та інструменти.
У цей момент у квартиру вбіг захеканий Вадим, якому щойно зателефонувала мати в сльозах.
– Що тут діється? – Закричав він з порога.
– Вадику! Синочок! Нас виселяють бан дити! – заголосила Зоя Петрівна, хапаючись за серце.
– Чуєш, мужик, ти господар? – Ахмед тицьнув пальцем у екран. – Ми заплатили п’ятдесят тисяч гривень за місяць оренди.
– Твоя дружина підтвердила заселення. Звільняйте хату, інакше ми викликаємо поліцію та оформляємо скасування зі штрафом власнику!
У Вадима підкосилися ноги. Він судомно витяг телефон і набрав номер Каті.
Катя в цей момент лежала на шезлонгу біля басейну в заміському готелі, попиваючи трав’яний чай і слухаючи птахів.
– Так, Вадиме? – заспівала вона в слухавку.
– Катю! Ти збожеволіла?! – репетував Вадим так, що динамік розривався. – Тут якісь мужики! Вони кажуть, що винайняли нашу квартиру на місяць!
– Вони вже втягли до кімнати свої драбини! Настя замкнулася у вбиральні з ротвейлером, мама лежить на дивані та вимагає викликати поліцію! Ти знищуєш мою родину!
– Вадиме, – солодко відповіла Катя. – Я вирішила, що наша квартира не повинна простоювати. Я здала її бригаді будівельників на місяць. Угода офіційна, гроші вже у мене на рахунку.
– Катю, анулюй бронь! Вижени їх!
– Не можу, любий. Там величезний штраф за зрив. В тебе є такі гроші?
– А де ж мамі з Ігорем жити? Де мені жити?
– Ну, як де? – щиро здивувалася Катя. – Потісніться трохи! Будівельники на дивані, мама на ліжку, ви з Ігорем та собакою в коридорі. Місяць – це ж не вічність! Ви ж сімейні люди, домовтеся.
– Що ти, Вадиме, я навпаки розвиваю у вас навички спілкування. Ти ж сам казав – у стиснутих обставинах люди зближуються. От і зближуйтесь! А гроші за оренду я, до речі, відклала нам на перший внесок за двушку, раз вже наша однушка така гумова.
– Катю, повернися негайно!
– Не можу, у мене за п’ять хвилин обгортання водоростями. Гарного вам місяця, коханий!
Катя скинула дзвінок, вимкнула телефон і з насолодою заплющила очі під теплими променями сонця…
Як вам витівка дружини? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!