– День народження сама святкуй. Я буду допомагати колишній! – заявив чоловік.
– Вона мама моїх дітей. Так склалося, що у твоє свято я буду поруч з нею. Не сприймай це на особистий рахунок. – Кирило м’яко поглянув на наречену.
– У сенсі, не сприймай на особистий рахунок? – Олена нервово переломила зубочистку навпіл. – Я майже два роки поряд з тобою, а ти ніяк не можеш відлипнути від цієї жінки.
– Люба, я тобі багато разів пояснював, що на свій рахунок варто приймати тільки грошові перекази.
– Ось зараз і переведу тобі гроші на подарунок. – Кирило дістав смартфон і відкрив банківський додаток.
– Купи собі щось приємне. – Чоловік розслаблено відкинувся на спинку крісла в затишному кафе й відправив Жанні двадцять тисяч гривень.
– Ти навіть подарунок мені самостійно обрати не захотів. Відкупився грошима. – З образою сказала наречена. – Таке відчуття, ніби тобі абсолютно байдуже.
– Байдуже – це одне. А любити – зовсім інше. – Кирило, як зазвичай, по-своєму тлумачив слова й емоції нареченої. – Я тебе люблю. Це різні речі.
– От чесно мене вже дістала ця твоя колишня. Ти постійно метушишся навколо неї, наче відданий пес! – Олена сперлася на стіл.
– Я ще можу зрозуміти, що ти зустрічаєшся з дітьми у вихідні та протягом тижня. Гуляєш з ними, займаєшся вихованням. Це чудово. Тут я взагалі мовчу. Але навіщо ти постійно проводиш час з їхньою матір’ю? – Олена роздратовано подивилася на чоловіка.
– Люба, ми не раз це обговорювали. – Кирило важко видихнув. – Мої діти поки що маленькі. Їм важливо бачити поряд і тата, і маму. Якби не діти, я давно викреслив би Світлану зі свого життя. Але зараз… Мені доводиться вдавати, ніби в нас з колишньою дружиною нормальні стосунки. – Кирило сумно опустив погляд.
– Але ти вже замучив її опікати… – Олена обурилас. – То продукти їй привезеш, то з ремонтом возишся, то її маму на вокзалі зустрічаєш…
– Так, я двічі на тиждень купую продукти. Але це ж скоріше для дітей, а не для неї. Не бачу в цьому нічого поганого. – Кирило похитав головою.
– А чоботи, які ти їй купив? Ти ще й притяг їх у наш дім. Я ж їх приміряла… Подумала, що це подарунок мені… Ти навіть не уявляєш, наскільки мені було неприємно, коли я зрозуміла, що вони призначалися їй. – В Олени на очах виступили сльози.
– Лєно, не варто було ритися в чужих речах. Я ж не думав, що ти станеш розкривати запечатаний пакет і тим паче міряти взуття. Я спеціально сховав його під ліжком. Щоб ти випадково не побачила. – Кирило зробив ковток кави.
– Я натрапила на нього випадково… Прибирала вдома. Звідки мені було знати, що це подарунок не мені, а твоїй колишній дружині. – Невдоволено фиркнула Олена.
– Люба, але тобі я теж подарував чудовий подарунок. Вона отримала чоботи, а ти – новий смартфон. Не пригадую, щоб ти дуже раділа. А от Свєта була щаслива. – Кирило роздратовано глянув на Олену.
– Якщо чесно, мені самому цей момент не дуже сподобався. Усе-таки тебе я люблю сильніше. Тим паче телефон обійшовся набагато дорожче за чоботи. – Кирило задумливо подивився у вікно на залиту сонцем вулицю.
– Отже, вона для тебе важлива… Дуже цікаво… – Олена скривилася, наче скуштувала кислий лимон.
– Назви хоч одну причину, чому я маю святкувати свій День народження без тебе, а ця особа отримає всю твою увагу саме в моє свято? – Олена знову повернулася до головної теми розмови.
– Олено. У Світлани завтра операція. Нічого складного, на щастя. Але в такі моменти вся наша сім’я зобов’язана її підтримати. – Серйозно відповів Кирило.
– А я хіба не твоя сім’я? Ти сам зробив мені пропозицію рік тому. – Олена нервово прибрала чубчика з чола. – Минув цілий рік, а весілля так і немає… Що я скажу друзям, якщо тебе не опиниться поряд?
– Так і скажеш. Поясниш, що в нас усе добре і ми скоро збираємося одружитися. А приїхати я не зміг через сімейні обставини. – Кирило знову спокійно відпив кави.
– Ми два роки разом, а ти досі не познайомив мене зі своїми батьками! Вони взагалі знають, що ми збираємося одружитися? – Олена різко вдарила долонею по столу. Кілька відвідувачів кафе злякано обернулися.
– До чого це тут? Звичайно знають! – Розгублено відповів Кирило. – Не кричи. Усе нормально буде.
– Спокійно відсвяткуєш День народження, а потім займемося підготовкою до весілля. – Кирило підкликав офіціанта й попросив рахунок.
– Ну ти даєш. Це справжня підстава. Ти чудово знав, що я не зможу перенести свято, і поставив мене перед фактом в останню мить. – Олена різко підвелася з-за столу й вийшла на вулицю. Якби наречена тільки здогадувалася, який несподіваний поворот чекав на неї наступного дня.
Наступного дня жінку привітали друзі.
– Не сумуй! Попереду ще багато чудових днів. Бажаю тобі, щоб кожен день був таким же світлим, як сьогоднішній! – Вероніка міцно обійняла подругу.
– А це подарунок від нас. – Подружжя, Ірина та Сергій, простягли Олені розкішний букет білих троянд.
– А мій Кирило мені навіть маленького букетика вранці не подарував… – Подумала Олена.
– З Днем народження, дорога! – Шкільна подруга, Галина, тепло привітала Олену. – А в мене для тебе стильна сумочка.
– Ого! Напевне, вона коштує ціле багатство… Не треба було витрачатися на такий дорогий подарунок… – Олена щиро здивувалася.
Гості поступово збиралися в затишному ресторані за довгим столом, який буквально ломився від частувань.
Олена любила своїх друзів і підготувала для них теплий душевний вечір. Свято, на якому не вистачало тільки однієї людини.
– Олено, а де Кирило? Ми думали, він теж прийде… – Ірина поставила те незручне запитання.
– У нього сімейні обставини… – З натягнутою усмішкою відповіла Олена. З самого ранку Кирило навіть не привітав її. Коли іменинниця прокинулася, його не було вдома. Наречена кілька разів дзвонила нареченому, але він так і не взяв слухавку.
– Що взагалі може бути важливішим за День народження коханої жінки? – Обурено запитала Галина.
– Операція в близької людини… – Холодно відповіла Олена.
– Галино, ти розумієш, це взагалі не схоже на нормальні стосунки. – Коли всі гості розійшлися, Олена, яка випила пляшку напою, почала ділитися переживаннями з найкращою подругою.
– Не прийти до мене на свято… Гаразд, це я ще якось можу зрозуміти… Усе-таки Світлана – мати його дітей… Але за весь день від Кирила жодного повідомлення… Це елементарна неповага. – Олена сиділа в кріслі на веранді, обхопивши ноги руками.
– Так, це справжня неповага, подруго. Я б такого терпіти не стала. – З обуренням відповіла Галина.
– Думає, раз гроші відправив, отже виконав свій обов’язок. Знаєш, як мене це дратує? – Олена зім’яла серветку.
– А давай поїдемо в лікарню! Відразу скажеш йому все, що в тебе накопичилося. – Галина несподівано запропонувала ідею.
– А справді! Мені дуже хочеться подивитися Кирилу в очі й висловити все, що я про нього думаю. – Олена різко підвелася й усім виглядом показала подрузі, що налаштована рішуче.
– Я пам’ятаю назву лікарні. Кирило вчора говорив, куди її відвезли. – Олена викликала таксі, і дівчата вирушили до клініки.
– Як це вона до вас не надходила? Ви точно все перевірили? Може, її перевели в інше місце? – Олена перегнулася через стійку реєстрації й утупилася в монітор.
– Дівчино, я вже втретє повторюю. Пацієнтка з таким прізвищем ні сьогодні, ні вчора до нас не надходила. – Чітко промовила медсестра.
Олена розгублено опустилася на лавку в коридорі.
– Ти знаєш адресу його колишньої дружини? – Галина принесла Олені кави з автомата.
– Так… Одного разу він привозив мене до її будинку. Вона живе в батьків на дачі. – Олена взяла стаканчик.
– Тоді поїхали до неї. Потрібно розібратися. Якщо Кирило справді збрехав… ми про це дізнаємося сьогодні. – Галина простягнула подрузі долоню. – Вставай.
Надворі вже стемніло. Дівчата їхали в таксі. Галина намагалася через соціальні мережі знайти сторінку колишньої дружини Кирила. Олена задумливо дивилася у вікно.
– Що ж, зовсім не так я уявляла свій День народження. День майже закінчився, а він мене навіть не привітав. – Олена подивилася на подругу.
– Можеш не шукати. Її немає в соцмережах. – Олена задумливо почухала носа. – Я вже сто разів намагалася її знайти.
– Лєно, а тебе не насторожує, що в нього немає жодної фотографії з тобою? – Галина почала гортати сторінку нареченого Олени.
– З дітьми є, з приятелями теж, навіть з батьками є, а от з тобою немає… – Наче він і не робив тобі рік тому пропозиції… – Галина задумливо похитала головою.
– Так, мене це теж завжди бентежило… – Олена забрала в Галини телефон і уважно переглянула сторінку нареченого.
– Він не тільки за два роки не познайомив мене з батьками й дітьми. Він навіть з друзями мене не звів… – Після паузи додала Олена.
– Кілька днів на тиждень він живе в мене, а решту – кудись зникає. Каже, що лишається з дітьми у своїх батьків. – Олена повернула Галині смартфон. – Мовляв, там велика квартира. І після розлучення діти проводять два дні з ним і його сім’єю, а два дні зі Світланою… – Олена важко зітхнула. – І він усе одно постійно крутиться біля цієї Світлани.
– Лєно, при всій повазі, ти знаєш, скільки років ми дружимо… Мені здається, він тебе обманює. – Галина прибрала телефон у сумку й із співчуттям подивилася на подругу.
Автомобіль під’їхав до будинку батьків колишньої дружини Кирила. Галина й Олена вийшли з таксі. Олена голосно вдарила ногою по воротах.
За хвилину до хвіртки підійшла жінка років шістдесяти. У спортивному костюмі та зібраним у пучок волоссям.
– Ми прийшли дізнатися, у якій лікарні перебуває Світлана. – Швидко промовила Олена.
– І де Кирило? – додала Галина.
– Як у лікарні? Що сталося? – Жінка за воротами схопилася за серце. – Моя Світланочка…
– Так! Кирило сказав, що їй терміново потрібна операція. А зараз він не відповідає на дзвінки. – Рішуче промовила Олена, намагаючись усіма силами приховати роздратування.
– Яка операція? Я тільки сьогодні вдень проводжала її з дітьми… Вони з Кирилом сіли в таксі й поїхали в парк атракціонів. Вони десь в готелі пранували зупинитися з ночівлею до завтрашнього вечора… – Жінка вхопилася за паркан. – У якій вона лікарні? Заждіть, я зараз зберуся, разом поїдемо! – Жінка біля воріт так розгубилася, що навіть не подумала запитати в дівчат, хто вони такі.
– Скажіть, а хіба Кирило не розлучився зі Світланою? – Тремтячим голосом пробурмотіла Олена.
– Дурниця! Вони живуть чудово… Правда, останні два роки Кирило часто залишається в батьків. Допомагає їм після роботи… А в іншому… У них усе чудово… – Упевнено відповіла жінка, продовжуючи однією рукою триматися за серце, а другою спиратися на ворота.
– А ви взагалі хто такі? І звідки дізналися про лікарню? Що сталося з моєю дочкою і зятем? – Жінка біля воріт зрозуміла, що на емоціях сказала забагато. І вже сама вимагала пояснень.
– Я двоюрідна сестра Кирила, а це моя подруга. Ми приїхали до Кирила в гості… Але в нього розрядився телефон. – Галина першою зметикувала, як викрутитися з розмови й спокійно піти.
– А історія про лікарню й розлучення… Це розіграш. Кирило казав, що у вас чудове почуття гумору. От ми й вирішили пожартувати! – З трудом приховуючи злість, Олена весело відштовхнула Галину.
– Точно, я пригадала. Кирило мені говорив пару днів тому, що збирається з дітьми на атракціони. – Галина кивнула. – Нагадайте нам назву парку. Ми йому там несподіванку влаштуємо.
– За такі жарти можна й без зубів лишитися. Зовсім сорому немає. – Невдоволено пробурмотіла мама Світлани.
– Ще раз пробачте. Так як називається парк розваг? – Незворушно перепитала Галина.
Дізнавшись назву, дівчата сіли в таксі й вирушили влаштовувати Кирилові грандіозний сюрприз.
Дорога зайняла три години. Усю поїздку Олена ридала на плечі в Галини. Олена обізвала Кирила такими грубими словами, яких не чув навіть нетверезий електрик з сусіднього під’їзду.
Несподівано на телефон Олени прийшло повідомлення від Кирила. – Люба, я в лікарні. Забув зарядку. Телефон майже сів. Економлю батарею. Мене сьогодні не чекай. Завтра нормально привітаю!
– Як ти так можеш! – Олена здригнулася. – А я ж його любила! Він мені пропозицію зробив… А сам навіть не розлучився… Ось куди він їздив від мене кожного тижня… До дружини їздив… Виходить, вони щасливо живуть разом, і він навіть не збирається розлучатися! А я йому хто? Іграшка? Тимчасова розвага?
Олена знову вилаявся. Уночі дівчата приїхали в готель.
– Залишимося тут, а завтра влаштуємо йому сварку. – Олена й Галина переглянулися.
Уранці Олена й Галина вирушили в парк розваг.
Олена першою помітила, як Кирило й Світлана гуляли парком, ніжно тримаючись за руки.
– Ну зараз я їм покажу! – Олена стиснула руки й люто подивилася на подружжя. – Ось як він допомагає колишній дружині, яка зовсім не колишня.
Олена й Галина непомітно йшли за Кирилом і Світланою. Коли подружжя влаштувалося в кафе, а діти вирушили на атракціони… Олена й Галина швидко сіли навпроти подружжя.
– Замість мого Дня народження ти вирішив дружині свято влаштувати? Ось, значить, як ти їй допомагаєш! – Олена подивилася на Кирила, який застиг у збентеженні.
– Це хто такі, Кириле? І чому вона назвала мене колишньою дружиною? – Світлана розгублено подивилася на чоловіка. Чоловіка, з яким вона навіть не думала розлучатися.
– Світлано, тут така справа… – Кирило хотів щось сказати на свій захист, але Галина його перебила.
– Я й Олена… Ми ті жінки, з якими твій чоловік проводить час, поки тебе немає поряд. – Галина вирішила імпровізувати й включила себе в цю історію. Щоб ще сильніше приголомшити Світлану.
– Бачиш каблучку? Кожній з нас Кирило зробив пропозицію. Два роки морочив нам голову, обіцяючи весілля й щасливе сімейне життя. – Схвильовано додала дівчина.
Галина помахала перед Світланою чималою каблучкою, яку їй подарував один з шанувальників. А Олена показала каблучку, подаровану Кирилом.
– Ми випадково дізналися одна про одну, а потім дізналися й про тебе. І ось приїхали подивитися йому в безсоромні очі! – Галина остаточно ввійшла в роль і суворо подивилася на Кирила.
– Це все брехня! Вони все вигадали… Я їх уперше бачу… Це якась вистава… – Крикнув Кирило. – Забирайтеся звідси!
– Вистава, кажеш? Олено, покажи листування. – Скомандувала Галина.
– Не смій! – Закричав Кирило, коли Олена простягнула приголомшеній Світлані телефон.
Що далі Світлана читала листування, то сильніше округлялися її очі. Коли очі Світлани стали завбільшки з блюдце…
– Ми розлучаємося! – Світлана в сльозах вибігла з кафе.
Кирило хотів кинутися за дружиною. Галина різко підвелася й, схопивши Кирила за плече, силою посадила назад на стілець.
– Ми з тобою ще не договорили! – Грізно промовила дівчина. – Чоловіки, ніколи не ходіть наліво. Це погано закінчується!
Кирило й Світлана розлучилися з гучною сваркою. Мати Галини була чудовою юристкою. Галина ще в той емоційний день дала Світлані номер телефону. Кирила залишили ні з чим.
Олена за пів року зустріла справжнє кохання й вийшла заміж. На її весіллі Галина зустріла й свого чоловіка мрії.
– Навіть букет ловити не довелося. – Жартувала потім дівчина.
Люди, які зраджують… Коли їх притискають до стіни, вони іноді починають говорити, що це була випадковість.
Але життєва правда в тому, що це не випадковість. Це їхнє рішення. Ми завжди складаємося зі своїх рішень. Ніхто не опиняється в чужому ліжку випадково.